Саме так, жодного штучно українізованого «КВК». Погодьтеся, все ж «клуб вєсьолих і находчівих» якось природніше звучить, аніж «клуб веселих і кмітливих». Тим більше, коли задуматися над природою цього явища.
КВН – це не тільки легалізована і жорстко дозована критика часів СРСР. КВН свого часу був стилем життя, сміхом над жартами з подвійним дном, цілою субкультурою, яка з падінням радянського режиму комерціалізувалася до рівня поп-культури. КВН посеред сірих буднів довгий час залишався яскравим феєричним вибухом, після якого, насміявшись досхочу, люди поверталися до своїх невирішених проблем. Вирішення яких ніхто й не обіцяв. У веселій пісеньці на початку шоу відкрито співалося: «Хоть не решить нам всех проблем… веселей и радостней станет всем».
Але в чому проблема? В чому криється підступ? А в тому, що за десятиліття встигли сформуватися цілі покоління людей, котрі живуть у світі дотепів та влучно кинутих жартів. Живуть так, ніби далі продовжують змагатися на сцені, не помічаючи, що вони давно не студенти-хохмачі, а генеральні прокурори, міністри, високі чини в державних адміністративних органах.
Ви скажете, що іронія і сміх роблять чиновників і владу людьми? І будете мати рацію. За умови, що у названого кола осіб, окрім загостреного почуття гумору, є ще й відповідні професійні кваліфікації. А якщо нема, то виникає загроза, що держава може легко перетворитися на «Бу-Ба-БУ», що за відомою мистецькою формацією розшифровується, як бурлеск-балаган-буфонада.
Жити в такій державі і з такими кваліфікованими кадрами – не знати, куди подітися від сорому. І особливо, якщо ці державники-шоумени не відчувають межі між їхнім стилем життя та виконанням посадових обов’язків.
Але весь світ переживає подібну тенденцію. Роль КВН в західному світі відігравали різноманітні телевізійні розважальні шоу. Поступово люди привчилися, що без суфлера за кадром вони не знають, де треба сміятися, де обурюватися, а коли просто варто вимкнути телевізор. Бо якщо не вимкнути, то телевізійна віртуальність стане частиною щоденної реальності.
Наприклад, американський президент Дональд Трамп прийшов на найвищу посаду не тільки з великого бізнесу, він – ще й людина шоу-бізнесу. Його непередбачувана поведінка до певної міри є корисною для порушення усталеної системи, коли політичні клани десятиліттями незмінно правлять Америкою. Трамп нібито позасистемний у цьому плані, але він просто з іншої системи. Він – людина шоу. Він постійно хоче всіх дивувати, заскакувати зненацька. Він веде себе, як розбещена поп-зірка. І якби не усталена американська система, то світ напевно опинився б на краю великої невідомості. До слова, в Україні такої системи нема. Є інша – кланово-олігархічна. Де олігархи-ляльководи змагаються один з другим, виставляють своїх блазнів на різного кшталту гумористичних та ток-шоу.
Змішання жанрів та компетенцій – ось та велика біда, яка нависла над нашими суспільствами. В березні цього року на парламентських виборах партія італійського коміка Беппе Ґрілло «Рух 5 зірок» набрала аж 32 відсотки голосів. Ця партія вже мала успіх і на муніципальних виборах. Втома громадян світу від професійних політиків є подекуди такою великою, що вони готові проголосувати за улюбленого дотепника або коміка, якщо він навіть не матиме атестата про середню освіту. Головне – стати улюбленцем публіки. Феєрично жартувати та висміювати владу. Тобто, настав час, коли недавній королівський блазень, якому дозволялося говорити трохи правди, може сам стати королем.
Особисто у мене давно закралася підозра щодо того, чому українські політики і чиновники так часто жартують. Мені чомусь здається, що такий «жартівливий» стиль слугує їм порятунком від того, щоб не бути звинуваченими у брехні, некомпетентності та непрофесійності. Заліпив, наприклад, міністр якийсь недолугий жарт у своєму виступі і вже має шлях для відступу. Мовляв: і ви повірили? Я ж пожартував. Збрехав і знову – «пожартував». В КВНі можна все.
Крім того, «жартівлива» технологія часто використовується як тестер – така собі пробна куля. Спочатку хтось «пожартував», що варто призначити на посаду генерального прокурора інженера і відомого шоумена Юрія Луценка. Депутати Верховної Ради посміялися як з чергового дотепу. Але виявляється, що ніхто й не жартував.
Як не жартували тоді, коли яскравий прихильник КВН Юрій Луценко з доброго дива і за квотою Соціалістичної партії, очолив у 2005 році МВС. Тоді всі втішилися, що міністром внутрішніх справ стала цивільна людина. Більшість пам’ятала його як вигадливого борця-соціаліста з режимом Кучми. Запам’яталися також подаровані Кучмі в стінах Верховної Ради солом’яні постоли, з натяком на тюремну перспективу для чинного президента (2002).
Кавеенщик за духом Луценко з того часу ще багато разів дивував своїх співгромадян різного кшталту жартами, бійками та скандалами. Двічі побувавши на посаді очільника МВС, Луценко ніяк не запам’ятався з професійної точки зору. Його недолугий задум не реформувати, а ліквідувати ДАІ, закінчився кепсько. Запровадження здачі спортивних нормативів для вищого офіцерського складу виглядало дотепно з точко зору «кавеенівського» показу, але ніяк не вплинуло на роботу МВС.
Щоправда, в роботі міністерства з’явилося кілька інших «знахідок» в стилі КВН. Юрій Луценко запровадив так звані публічні запрошення для дачі свідчень. Почувши з телевізора публічне запрошення до МВС, «герої» розслідувань завчасно могли підготуватися. Генерал Пукач втік з країни, колишні міністри Кравченко та Кірпа «застрелилися». Тобто, якщо майбутній фігурант справи не міг самостійно дати ради з проблемою, то йому радикально допомагали вийти із ситуації високі подільники. Публічне оголошення про підозру в «стилі шоу» аж ніяк не мало на меті покарати винних, а було «кіношним» врученням «чорної мітки». Для одних – сигналом, що час відкуплятися, а для других – ефектною імітацією боротьби з представниками злочинного режиму.
Дивними виглядали показовий арешт і утримання в слідчому ізоляторі протягом трьох місяців колишнього керівника Донецької області Бориса Колесникова та виклик у МВС олігарха Рината Ахметова. Першого відпустили за відсутністю доказів, а другий так ніколи і не з’явився в міністерстві. Грізний міністр якось навіть не згадав потім, що його відомство визнало олігарха Ахметова чистим перед законом.
Поза цими дивними маневрами на публіку громадяни якось зовсім не зауважили, що в структурі МВС в пост-помаранчевій Україні жодних змін не відбулося і практично ніхто з попереднього режиму не був покараний. Валізи з грошима, які передавалися з обласних управлінь до Києва, не перестали туди надходити. А отже ті гроші хтось збирав, пакував, передавав. Який гарний сюжет для чергового виступу КВН, хіба ж не правда?
Вульгарні жарти і примітивні дотепи від міністра не припинилися протягом двох каденцій пана Луценка на посаді. Його поведінка хіба що поповнилася новими елементами шоу – бійкою на засіданні РНБО з головою Києва Леонідом Черновецьким та п’яним дебошем в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Недолугі виправдовування та прикривання хворобою сина не робили честі панові міністрові. Політики та урядовці «культури КВН» не дуже розрізнять, де – шоу, а де – реальність. Вседозволеність та швидка зміна ролей, які є характерними рисами цього жанру, легко переносяться ними в сферу політики та державного управління. Для них не важливі ні честь, ні правда, ані принципи.
Хоча варто зауважити, що в роботі міністра «принциповості» тільки додалося. То він заявляв, що з морально-етичних принципів ніколи не співпрацюватиме з командою регіоналів, то його за вуха було не витягти з уряду Віктора Януковича. І якби не злопам’ятство Бориса Колесникова та «невчасно» порушена тема з кримінальним минулим самого Януковича – бути Юрію Віталійовичу міністром у злочинному уряді.
Отримавши префікс екс-, Луценко не припинив жартувати. Сталося так, що на концерт до дня міліції з виступом запросили кавеенщиків з групи «Квартал 95». Вони в присутності Януковича пожартували над ним, заспівавши пісню «Юра прощай!» Радості Юрія Віталійовича не було меж, а Янукович образився і залишив концерт.
Далі почалися непрості, але дуже потрібні для майбутнього Луценка часи. Настав період «відмивання» політика для майбутнього.
Його затримали і навіть посадили в Менську колонію. Потім Віктор Янукович, під тиском Заходу, помилував Луценка. Це дозволило майбутньому міністру Юрію Стецю пожартувати в стилі КВН, що це він зателефонував до Віктора Януковича і сказав, що вже півтора року його донька Єва нехрещена. Щоб той випустив Луценка. І той випустив. Випустив, щоб Луценко з дружиною теперішнього президента України похрестили доньку Стеця. Знову ж таки – дотепний жарт, але яке знущання над правосуддям в Україні.
Після тюрми перед українцями Юрій Луценко з’явився не тільки в образі мученика, але й інтелектуала. Інтелектуала, бо, сидячи в Менській колонії, він трохи читав книжки. Його участь в Революції гідності (як і роль його теперішнього патрона Петра Порошенка), м’яко кажучи, невиразна. Але «тіньова» роль в часи «триголової» опозиції на Майдані дозволила йому без особливих втрат очолити виборчу кампанію партії Порошенка. Правдами і неправдами (мажоритарка +адмінресурс) Блок Петра Порошенка став найбільшою парламентською фракцією, яку й очолив Юрій Луценко.
Період Луценкового «правління» парламентом переповнений феєричними заявами, недолугими жартами та політичними провалами. Провали були спричинені зазвичай тим, що, готуючи чергову каверзу, аби підпорядкувати парламент Банковій, Луценко та його соратники й не думали про правову основу таких дій. Господарі ситуації знали, що, як в КВН, можуть змінити будь-який закон. Вершиною такого правового блюзнірства стали зміни внесені у законодавство для того, щоб призначити людину без юридичної освіти генеральним прокурором України. Хоча й тут тільки за третім разом людям президента вдалося змусити парламент проголосувати за ці зміни. І що було б робити, якби на допомогу не прийшли колишні регіонали з попереднього «злочинного режиму».
Генеральним прокурором став Юрій Луценко, заслугою котрого було не бездоганне знання законів України, а особиста відданість Петрові Порошенку. Генеральним прокурором стала людина, яка не тільки не має вищої юридичної освіти, але й не оперує юридичними термінами. І тепер він з виглядом актора-аматора без кінця і краю оголошує про чергову викриту зраду. Ці грандіозні викриття закінчуються кожного разу пшиком, оскільки після побіжного аналізу фахівців перетворюються на простацький сценарій, який надається хіба що для провінційної гри КВН.
Історія причинної Надії Савченко із задумом підірвати люстру Верховної Ради та подальшим добиванням депутатів, історія «воскресіння» журналіста Бабченка могли б бути оприлюднені, якщо б слідство мало «залізні» докази. А так вкотре безталанна команда КВН виставила свою країну на посміховисько…