Людська природа має одну особливість: часто ми не запам'ятовуємо хороших справ, зроблених для нас, сприймаючи їх за належне. Біда хорошого – ставши повсякденним, воно тьмяніє. Спершу його жадають, під кінець приїдається.
В період виборів говорити про цілодобове водопостачання, трамвай на Сихів, появу великої кількість автобусних і тролейбусних ліній відремонтовані основні магістралі Львова з інженерними мережами під ними, більше сотні кілометрів прокладених велосипедних доріжок, впровадження вперше в Україні громадського бюджету, який успішно використовується львів'янами і багато, багато іншим добрих та необхідних справ – майже беззмістовно, люди забули, опоненти маніпулюють.
Тому я не говоритиму за очевидні переваги Садового. Я скажу, чому не Олег Синютка.
1. Мером Львова повинен бути Львів'янин!
Нічого проти не маю щодо відчуття приналежності до Львів’ян з боку Олега Синютки. Це, напевно, крутіше і престижніше тернополянина чи франківчанина. Правда, є одне але! Справжній львів'янин ніколи б не поставив на поталу високий авторитет міста, його рейтинг, імідж і долю самих львів'ян заради політичної боротьби, розіграючи карту зі сміттям. Відповідальність за сміттєву блокаду Львова лежить безпосередньо на ньому.
2. Мером міста повинна бути гідна Людина!
На місцевому рівні управління тісно переплітається з біологією. Тут має працювати такий природній компенсатор, як сором перед тими людьми, які від тебе залежать.
Те, що видно неозброєним оком з виборчої кампанії, та те, що розповідають люди, дотичні до попередніх «успіхів» Олега Синютки, свідчить, що він вкрай цинічна особа. Погодьтесь, говорити про сором з циніком – це як про любов і високі почуття з повією, ніби і є надія, але примарна.
До речі, уявіть, ви проводите інтерв'ю з кандидатом на важливу для вас посаду. Вирішили поцікавитись, як кандидату працювалось на попередньому місці праці. А він починає розповідати про недолугих попередніх керівників. Візьмете такого на роботу? Звісно, ні, він ж завтра говоритиме так про вас. А як говоритиме про нас з вами, як виборців, Олег Синютка, коли він так зневажливо говорить про свого попереднього керівника!?
Такі люди зухвалої вдачі: усюди бачать злочини, і не в запалі пристрасті, а по природній схильності. Всіх засуджують – одного за те, що зробив, іншого за те, що зробить. Це символ душі не тільки жорстокої, але гірше того – підлої. Засуджуючи, вони так перебільшують, що з атома колоду створять і очі нею виколють. На будь-якому місці злісні наглядачі, вони й посаду Мера перетворять в жандарма.
3. Мером міста має бути Людина з широкими інтелектуальними горизонтами!
Інтелектуальна звитяга Олега Синютки зводиться до відомого принципу Прокрустового ложа. Пригадуєте, у древньогрецькій міфології був такий персонаж Прокруст? У нього був заїжджий двір і мандрівників, які вирішили у нього заночувати він підганяв під розміри ліжка. Комусь обрубував ноги, щоб помістився, а когось, навпаки, розтягував.
Олег Синютка – типовий Прокруст, який штучно підганяє реальне життя під формальний шаблон. А використовує для цього, що ідеально у нього виходить – адміністративний тиск, приниження та залякування. Такий рівень абсолютно несумісний з рівнем Мера вільного, європейського та інтелектуального міста.
4. Мером міста НЕ повинна бути людина, котру підтримують пристосуванці!
Роблячи важливий вибір, ми стараємось ознайомитись з усією доступною інформацією. Читаємо коментарі та прислухаємось до думок інших людей. Коли ти бачиш як в єдиному пориві «повалити» теперішнього мера зійшлися та об’єдналися ще вчора такі непримиренні опоненти, які агітують за Олега Синютку, як мінімум спонукає задуматись про те, які ж спільні цінності об'єднують цих людей, а як максимум – стає огидно.
Кандидат, що зібрався в мери мав би казати: от моє резюме, от моя команда, от моє розуміння стратегії, я готовий реалізовувати це бачення.
Тоді люди, які поділяють те, що пропонує кандидат, долучаються до його підтримки: або фундують його виборчу кампанію, або стають волонтерами його виборчої кампанії. Натомість в передвиборчих і дебатних промовах Олега Синютки лейтмотивом звучить слово – Я..Я…Я..Я..Я..Я..Я.. . Немає команди, немає імен або ж приховуються такі, щоб не світити до виборів.
Простий висновок про пристосуванців – якщо приватні вчинки людини не виходять з її загальних ідей, у такої людини не може бути загальних ідей.
5. Управління містом має бути поза політикою!
Сміхотворність політичного універсалізму, незнайомого з поняттям масштабу, ілюструє така фраза: «На рівні світу я – лібертаріанець. На рівні країни – я націоналіст. На місцевому рівні я – демократ. У сім'ї та з друзями я – соціаліст».
Олег Синютка, намагається поділити виборців міста на правих/лівих, правильних/неправильних тощо – це очевидне маніпуляторство та брехня.
Управління містом повинно бути поза політикою. Мер має робити так, щоб в місті якість життя відчувалась кожним мешканцем і не залежала від його політичних симпатій.
Саме такого принципу дотримується теперішня міська влада Львова, яка принципово відмовилася від старої системи, яка опікувалася політикою, перейшовши до нової, яка показує реальні результати досягнень виконавчої влади.
6. Мер – незалежна і вільна особистість.
Уся кар'єра Олега Синютки пройшла під керівництвом когось. Він не є незалежною і самостійною особою. Мерство ж вимагає протилежного. Є величезний ризик, що нас, львів'ян, спробують штучно втягнути в загальнополітичні процеси, що негативно відобразиться на іміджі та рейтингах міста. Ми, львів‘яни, незалежні, розумні і рішучі: якщо нам щось не подобається, ми самі мобілізуємось і протистоїмо несправедливості, як це було за Помаранчевої революції та революції Гідності. Весільних, заангажованих генералів нам непотрібно.
За нових реалій тепер Мери вже не є директорами великого ЖКГ «Місто». Тепер вони – CEO міста, архітектор майбутнього, ті, хто має картинку майбутнього для міста, хто має стратегію досягнення цієї картинки, той, хто має команду, з якою спроможний реалізувати стратегію і змінити сьогоднішню реальність на ту, яку він пропонує.
7. Мер має розвивати місто.
Дуже дивно, що команда очільників ОДА колишнього президента впроваджувала реформи, робила все в інтересах України та населення, але поруч з лідером ЄС зараз лише один Олег Синютка… Куди ділись інші? Чим вони гірші, якщо працювали в однакових реаліях? Хтось, можливо, заперечить, що лише Олег Синютка продемонстрував, що він єдиний справжній господарник в Україні, а інші не змогли! Вірно, по показникам це так. Але давайте розберемось, яким чином, можна досягнути показників очільнику ОДА. Дуже просто – мати гроші на їх досягнення.
І тут найцікавіше, Львівщина була улюбленцем влади у фінансуванні. Торкнемось лише теми будівництва та ремонту доріг. Візьму узагальнено, на Львівщину щороку залітало близько 2 млрд грн на будівництво та ремонт доріг. 1 млрд грн в бюджет розвитку області з митниці за перевиконання планів, які встановлювались ДФС в ручному режимі, що неможливе без вищої політичної волі, в той час, як сусідні області Західної України отримували з митниці 100-300 млн грн на рік, бо їх плани були, м’яко кажучи, завищеними, або вірніше – реальними. Ще 1 млрд грн від Уряду. Орієнтовно 8 млрд грн отримала Львівщина на ремонт доріг за каденції пана Синютки. Отож в порівнянні з будь-яким іншим губернатором, звісно, що він був найкращий, бо мав ресурс і гарно ним розпоряджався. Але це не дає відповіді, де сьогодні інші губернатори і чому такий успішний управлінець не продовжив розвиток своєї кар'єри міністром в уряд.
Розпоряджатися державними грошима не складна справа, погодьтесь. А ось бути мером міста, це розвивати його, щоб мати ресурс для подальшого розвитку.
Як продемонстрував себе колишній очільник ОДА в контексті розвитку? Повернув молодь в село, побудувавши стадіони та ФАПи? Розподілив гроші на підрядні організації для будівництва доріг? Може привів справжніх інвесторів, а не тих, що на колесах завезли свої заводи і на тих ж колесах можуть поїхати далі? Як виявляється, ефективність не там де очікували.
8. Мер-трудоголік чи Мер-візіонер
Для шкільної програми з зарубіжної літератури Франц Кафка – був монстром, який не читався на одному диханні, ні на другому і ні на третьому. Зараз ж, з набутим досвідом і життєвою позицією його тексти зрозумілі та корисні.
В оповіданні Франца Кафки «Посейдон» цар підводного світу постійно сидів за столом і робив різні розрахунки. Роботи було настільки багато, що владика вод не міг звільнитися від неї хоча б на хвилину, щоб дійсно почати управляти своїм царством.
Звичайно, Посейдон міг би доручити дрібну роботу кому-небудь іншому, але він не вірив, що хтось інший зможе з нею впоратися. Таким чином, він став заручником власного его, вважаючи себе геніальним царем, але на ділі ним не будучи.
А тепер давайте подумаємо: наскільки ефективним може бути трудоголік через те, що думає, що ніхто краще нього не впорається з невеликими проблемами?
Міський голова мусить бути лідером-візіонером, який розуміє перспективу міста, який усвідомлює стратегії досягнення цього бачення. Не просто здогадується, як можна було б. А в нього є розуміння: я хочу, щоб місто було таким, я бачу, що це можливо, і в мене є алгоритм, покроковий, що я маю зробити, щоб місто стало таким. Який вміє зібрати команду і надихнути її на творчу, креативну роботу заради громади міста.
Перевага керівників – можливість оточити себе людьми видатного розуму, які їх витягнуть з тенет невігластва, в будь-якому скруті виграють за них суперечку. Вдаватися до допомоги мудрих – властивість великих.
9. І ось Дебати…
Садовий: впевненість спокій і беземоційність… часом ледь помітне здивування від рівня галасливості і голослівності опонента.
Синютка: агресивність, блукаюча по обличчю напускна посмішка і…, – Я..Я…Я..Я..Я..Я..Я... таке враження, що для кандидата в мери не існує ні команди, ні депутатів, ні думки громади, ні особливостей місцевого самоврядування, ні розподілу влади.
А коли починаєш особливо помічати тільки чужу ганьбу, то є вірний знак власного занепаду. Плямуючи інших, багато хто норовить приховати, хоча і не змити, власні плями. Тим вони тішаться, але це втіха дурнів… Правдою чи неправдою, у кожного знайдеться родима пляма.