Мені пощастило побувати у багатьох університетах світу: від наймолодших до найстаріших. Всі вони відзначалися або своїм академічним аскетизмом, або ж неймовірною розкішшю, як, наприклад, паризька Сорбонна. У деяких із них від знаменитих імен минулого може піти обертом голова, а в інших – той самий ефект викличуть гучні імена сучасників.
У Національному університеті "Львівська політехніка" дух спирає від славних імен вчених, що стали гордістю світової науки (в минулому), від чудової архітектури (колись, до ремонту) та від прекрасних алегоричних полотен Яна Матейка в актовій залі. Проте побачити цю розкіш не всім дано. Своїм розпорядженням від 7 грудня 2012 р. ректор університету Юрій Бобало запропонував і сам одночасно заборонив екскурсії та фотозйомки головного корпусу університету.
Назва розпорядження, як і сам документ, ніби взяті з Орвелівських творів і звучить так: "Про захист архітектурно-художніх цінностей у корпусах Львівської політехніки". Сама назва відразу провокує вихор думок. Перше, що спадає на думку, – це дотримання відповідного кліматичного режиму в корпусі і в актовій залі, проведення спеціалізованих реставраційних робіт, консервування особливо цінних елементів. Але ні! Не про це йдеться ректорові і його вченій раді. Найважливіший пункт його Розпорядження такий:
Заборонити фотографування та відеознімання архітектурно-художніх елементів вестибюлю та актової зали головного корпусу стороннім організаціям та особам, за винятком делегацій ВНЗ, іноземних делегацій та окремих іноземних громадян, яких супроводжують посадові особи університету.
Відразу зазначу, що більш "унтерпришибеївського" документа мені вже давно не доводилося читати. Питається, а чим можуть зашкодити вестибюлю та актовій залі фото й відеознімання? Поблякне фарба від спалахів, чи може від мікровібрацій відеокамер стіни університету покриються глибокими тріщинами? А якщо делегації ВНЗ, іноземні делегації та іноземних громадян будуть супроводжувати посадові особи університету, то це, напевно, забезпечить сейсмостійкість будівлі і створить захисну плівку шедеврам Матейка? А чому саме іноземні громадяни опинилися серед тих щасливців, яким дозволено споглядання і фотографування шедеврів, а українцям пан ректор це право відібрав? І головне, яке він мав право це право комусь відбирати?
У мене є свої суб'єктивні припущення. Вчена рада НУЛП – напевно, ті ж самі люди, що висували на державну премію Андрія Слюсарчука (відомого як Доктор Пі) – подумала і вирішила, що, оскільки скарби Матейка зберігають тепер у їхньому виші, то вони мусять щось із того мати. Ну не дозволяти ж усім охочим вільно милуватися такою красою? А якщо ті охочі виявляться такими спритними, що розтиражують цю "їхню" красу на весь світ, то що їм тоді залишиться? А якщо, чого доброго, ще й альбом видадуть і гроші на тому зароблять? Так це ж буде несправедливо, вчена рада разом з ректором не можуть втратити монополії на красу.
Хотів би заспокоїти шановних професорів та академіків: ті фото, які можна зробити, стоячи в актовій залі, ні в якому альбомі не надрукуєш, а якщо й так, то ніхто його не купить. А от чого НУЛП досі не замовив професійного видання про свій головний корпус із детальним мистецтвознавчим описом – залишається таємницею. А може, це за принципом: і сам не гам, і комусь не дам? Або, може, панство професори не довіряють українським спеціалістам, а тому допускають тільки іноземців? Мовляв, вони і культурніші, й освіченіші та й просто з цивілізованого світу до нас, сірих, приїхали. Але це називається шовінізмом, правда, щодо власного народу.
А почалась ця вся історія з мого невинного бажання сфотографувати у фойє головного корпусу дві вражаючі за своїми розмірами меморіальні таблиці. Не подумайте, що університет відкинув усі національні упередження і вирішив вшанувати Стефана Банаха або Каспара Вайгеля. Ні, таблиці, як і належиться в українському місті та українському виші, встановлено лідерові ОУН Степанові Бандері та головнокомандувачу УПА Романові Шухевичу. Іноземці, яких так радо хочуть бачити в НУЛП, точно подумають, що це – найвидатніші українські винахідники та вчені... Хоча сумніви у них може викликати військовий кашкет на голові у Романа Шухевича.
Отже, ні сном ні духом не відаючи про грізну заборону ректора, я взявся фотографувати українську гордість Політехніки. Але був зненацька застуканий охоронцем якраз на скоєнні злочину. Вдалося зробити тільки одне фото Степана Бандери і ще кілька – з актової зали, але вже з усвідомленням усієї глибини своїх злочинних дій. Пане ректоре, накажіть тепер мене розстріляти, бо я – не іноземець і не член делегації ВНЗ у супроводі високопосадовця Вашого університету.