Синод УПЦ (МП) 21 лютого поставив, якщо не остаточну, то дуже важливу крапку в протистоянні між прихильниками автокефального курсу розвитку УПЦ (МП) й проросійськими силами, які хочуть позбавити її статусу «самоуправної з широкими правами автономії». Москва втримала церкву на своїй орбіті впливу.
Джерела з самої УПЦ (МП) спочатку повідомляли, що на цьому синоді планувалось обговорювати два основні питання: вивести з постійних його членів особистого секретаря й праву руку митрополита Володимира - архієпископа Олександра (Драбинка) та визнати недієздатним самого митрополита. Знаючи про такі наміри, Володимир надіслав лист до членів синоду, в якому пише, що проведення цього засідання є недоцільним, однак синод відбувся.
На синоді прийняли тільки одне з двох резонансних рішень, які начебто були на порядку денному. У протоколі синоду жодним чином не згадано про створення комісії щодо стану здоров'я Володимира. Вочевидь, в УПЦ (МП) розуміють, що це викликало б нову хвилю обговорення в суспільстві й ще більш прискіпливу увагу ЗМІ до подій в церкві.
«Натомість, усунувши архієпископа Олександра (Драбинка) з усіх ключових посад, проросійські сили, з одного боку, прибрали конкурента, з другого – показали всім, хто в Церкві «хазяїн», - пише видання.
У мотивації до його звільнення сказано: «Він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних ЗМІ, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний синод Української православної церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого…»
«Варто відзначити, що хоча прихильники «автономістського» курсу архієпископа Олександра (а по суті митрополита Володимира) є як серед ієрархів, так і серед багатьох священиків, але зараз можна вважати конфлікт завершеним. В УПЦ (МП) всі сторони конфлікту найбільше бояться нового розколу. «Автономісти» розуміють, що в разі відкритого конфлікту вони отримають статус «неканонічних» і «розкольників». Москва ж, звісно, не хоче посилення впливу УПЦ (КП), до якої, скоріш за все, ті приєднаються. Крім того, РПЦ не зацікавлена, поки що, в знятті вивіски «українська» зі своєї філії в Україні. Промосковське крило УПЦ (МП) дотепер вимушене було миритися зі зміцненням автономії Церкви, а при фактичному правлінні промосковського синоду, всі будуть пасивно спостерігати за зближенням з РПЦ», - зазначено у публікації.
«В такій ситуації, саме питання – хто буде наступником Володимира – втрачає свою актуальність. Незалежно від того, буде це митрополит Одеський Агафангел, Донецький Іларіон, Чорнобильський Павло, чи хтось інший - поставлені вони будуть на цю посаду активною проросійською більшістю в керівництві церкви. А тому виконуватимуть ту роль та функцію, яку від них очікує Москва. А саме: ліквідація всіх надбань «самоуправління» за двадцять років керівництва Церквою митрополитом Володимиром», - робить висновки видання.
Проте деякі експерти все ж вважають, що більшість парафій УПЦ (МП) навряд чи згодяться з тими шовіністичними поглядами, які проголошує митрополит Агафангел. «Якщо в майбутньому курс УПЦ зміниться на будівництво «Русского мира», чим не займався митрополит Володимир, то можна чекати реакції саме від церковного народу і провінційних священиків», - переконаний релігієзнавець Анатолій Бабинський. - У цій ситуації Україна унікальна, бо тут є доволі потужна структура УПЦ (КП), яка в цих процесах може зіграти значну роль».