Попри велику війну, Україна практично дожила до свого 35-річчя. Прямо скажемо, серйозний вік. У демократичних країнах за цей час влада змінюється стільки разів, що першопрохідці давно вже на заслуженій пенсії, пишуть мемуари і, на жаль, залишають цей світ.
7 квітня Україна попрощалася з Ігорем Мітюковим. Його ім’я, звісна річ, не скаже нинішньому поколінню нічого особливого (найпросунутіші можуть згадати, що пан Ігор з 2023 року був членом наглядової ради «Укрпошти»), а от моє покоління, яке увійшло в доросле життя разом з оголошенням Україною Незалежності, добре пам’ятає цього діяча.
Мітюков був представником першої генерації українських економістів. Кандидат економічних наук, науковий працівник Інституту економіки, він на початку 90-х прийшов у систему, якої фактично не існувало. Прийшов – і почав її розбудовувати, спочатку на посаді заступника голови Нацбанку, а згодом, отримавши призначення в уряд, став віцепрем’єром з питань фінансів.
Знаєте, хто був його безпосередніми керівниками у НБУ та КМУ? Два Віктори – Ющенко і Пинзеник відповідно. Ці прізвища цілком можна вважати чи не головними символами економічного життя України в 90-х. Саме ці люди створювали фінансову систему молодої держави, значною мірою завдяки їхнім зусиллям після кучмівської гіперінфляції Україна зуміла встояти, запровадити повноцінну національну валюту і розпочати реформування прогнилої радянської системи.
А помічником у них був Мітюков – не настільки відомий і не такий публічний. У той час, коли прізвище Пинзеник фактично стало символом фінансово-економічного життя країни, Ігоря Мітюкова знали хіба фахівці. Утім, це не завадило йому зробити для України настільки вагомий внесок, що цитата із прощальної заяви міністерства фінансів – як про «одного з архітекторів фінансової системи нашої держави» – зовсім не виглядає перебільшенням. Адже «розбудова та стабілізація у складний період становлення» – це було саме те, чим пан Ігор увійшов у ранню історію України.
До речі, після того як 1997 року Леонід Кучма змінив на посаді прем’єра одіозного Павла Лазаренка на значно скромнішого з погляду політичних амбіцій та цілком лояльного до президента Валерія Пустовойтенка, Мітюков не лише зберіг посаду міністра фінансів. Він не просто відпрацював увесь період діяльності уряду Пустовойтенка, а й залишився в Кабміні після приходу на посаду прем’єра Віктора Ющенка (і справа тут була не тільки в тому, що майбутній третій президент знав Мітюкова ще по спільній роботі; до речі, вони частенько дискутували, маючи власні погляди на ключові фінансові питання, при цьому однаково вболівали за загальну справу). Зрештою, Мітюков залишив уряд уже аж прем’єрства Анатолія Кінаха. Серед ключових міністрів це був практично унікальний випадок, що більш ніж промовисто свідчить про важливість Ігоря Мітюкова для української фінансової системи.
Мітюков, який залишив нас на 74-му році життя, – це професіонал найвищого рівня, один із тих, без кого не було б нинішньої України. І дуже символічно вийшло (вибачте за мимовільний цинізм цієї фрази), що Ігор Олександрович скінчив свої земні дні тоді, коли його наступники, уряд Юлії Свириденко, під контролем і за наказом Офісу президента, генерує настільки ж божевільні, наскільки й популістичні ідеї.
Економіка ледь оговталася після «Зимової тисячі» та «УЗ-3000», як уже з’явилися на порядку денному кешбек на купівлю пального (саркастично і влучно названий гострими язиками «єБачком») та «Тисячовесна» для виробництва фільмів і мультиків (саме те, куди потрібно витрачати державні кошти в нинішній ситуації). При цьому Верховна Рада, фактично взята монокоаліцією в заручники, не може проголосувати закони, які вже потрібні не для розвитку вітчизняної економіки, а для економічного виживання країни. Виживання за рахунок західних донорів.
І при цьому, намагаючись не скотитися в катастрофу, про яку вже говорять навіть не опозиціонери, а один із провідних монокоаліціянтів Данило Гетманцев, влада продовжує роздавати гроші наліво і направо.
Я не знаю, як реагував пан Мітюков на усі ці вигадані Зеленським красиві вивіски для безглуздого розкидання грошей, і чи реагував взагалі, чи мав на те здоров’я і бажання. Зате я знаю інше. Ще 2007 року пан Ігор в інтерв’ю газеті «День» сказав такі слова: «Саме та хвиля популізму, яка піднялася в ході передвиборчих баталій, на мою думку, несе дуже серйозну загрозу фінансовій стабільності в Україні. Незабезпечені реальними ресурсами соціальні обіцянки під час спроби їхньої реалізації неминуче призведуть до інфляції».
Це було сказано в зовсім інші часи та про зовсім інших людей. Нинішній президент тоді веселив невибагливу публіку кварталівськими жартами, нинішня прем’єрка взагалі була студенткою (що цікаво, торговельно-економічного університету). Але як же ті слова ветерана української політики відгукуються зараз, у нинішні божевільні часи…
І як же не вистачає таких державних діячів, як Ігор Мітюков. Діячів, котрі не тільки розуміли, а втілювали в життя прості, але ефективні ідеї. Ідеї, які можна окреслити ще однією цитатою з того інтерв’ю: «Передусім ми зобов’язані думати про економічне зростання, яке тільки й може бути основою розв’язання всіх соціальних проблем. А якщо ми почнемо додатковими соціальними витратами, пов’язаними з інфляцією й підвищенням податків, чинити тиск на виробництво, то ми отримаємо результат, протилежний тому, до якого політики обіцяли й прагнули».
Мені нічого додати до цих його слів. Крім одного – вибачте, пане міністре, за те, що ми перетворили створену вами систему на атракціон роздачі «безкоштовних» грошей.