Футбол, який «Динамо» намагалося показати у матчі проти «Барселони», виявився яскравим прикладом того, на якому рівні «великий спорт» тримається у нашій країні. Тут вже і найпалкіші патріотичні почуття якось автоматично переплітаються безліччю підозр – а може, справді столичній команді ще зарано брати участь у клубному єврокубку найвищого рівня. Отакі поступові обвали представників України на міжнародній арені (маю на увазі і муки «Динамо», і повний провал збірної) якось взагалі поняття «вболівання за вітчизняний футбол» роблять абсурдними.
Справді, підопічним, ще наразі Газзаєва, доля боротися за чемпіонство у внутрішній першості… але не більше. Під час гри з’являється враження, що у тої команди нема найменшого бажання боротися. А каталонці, коли зрозуміли, що сьогодні протистояння не буде, то вирішили використати стадіон Лобановського як місце для тренування перед виходом до фінальної частини Ліги Чемпіонів. Чесно кажучи, коли отакі легкі розпасовки Мессі з одноклубниками затягувалися хвилин на десять, то потрохи починало ставати якось аж соромно за одну з найсильніших команд рідної держави.
Не сперечаюся, штрафний, забитий Шевченком на другій хвилині, був виконаний справді добре (участь Мілевського у реалізації моменту дуже відносна, хоча гол записали саме на рахунок Мілі). Однак все пішло за накатаною схемою – гол забили… І на тому вся робота закінчилася. Незрозуміло все-таки, чому нашим футболістам так не хочеться грати у футбол. Може, батькам того ж Мілевського чи Вукоєвіча треба було їх в дитинстві на скрипку чи на фігурне катання віддати? Хоча там лінь – також аж ніяк не помічник.
Незважаючи на недолугу гру наших футболістів українські вболівальники все одно збираються на стадіоні чи біля екранів телевізорів. Адже результат матчу проти «Барселони» ще до його початку був практично зрозумілим… Практично. А теоретично нам хочеться вірити в «а раптом». За півгодини до кінця гри за рахунку 1:1 коментатор виголосив оптимістичну промову, зазначивши, що вихід на Лігу Європи – це також не найгірший результат зустрічі з «Барсою». Але весь оптимізм одним чітким ударом зі штрафного розвалив Ліонель Мессі, який відпрацював цей матч у своє задоволення. Програючи, футболісти «Динамо» продовжували приречено бігати за іспанцями, які вже просто знущалися з безпорадних суперників.
Цілком справедливо, що «Динамо» не потрапило на жоден із єврокубків – вже свою дозу сорому, причому немалу, отримали. Хоча, чогось мені здається, що ніхто з футболістів київського клубу не збирається соромитися за недолугі дії команди. А для чого? Зарплату платять, тренерів час до часу міняють, за кордон час до часу возять.
Що ж, «Шахтар» принаймні показує впертішу гру. Важко сказати, у чому тут справа, адже, мегасуперзірок міжнародного рівня у донецькому клубі нема. Однак є щось таке, чого постійно бракує «столичним»… На матч гірники виходять якось радісно. Саме вони – та команда, яка ще має нагоду показати себе у Лізі Європи. Гра залишається грою, переможці залишаються, переможені вже мріють про єврокубки наступного сезону. І таки дуже часто мрії лише залишаються мріями.