У зв’язку з останніми подіями в Греції і навколо цієї країни пригадалося, як колись давно жив в гуртожитку «Академія» на Пфайльґассе у Відні. Почувши, що моїми сусідами будуть двоє шведів, знайомі висловили свої співчуття: мовляв, будуть пити, гуляти і веселитися. Але на практиці виявилося, що кращих сусідів я не мав ні до ні після того.
Тоні і Торстен були зразковими студентами, заглиблені в навчання, вони не піднімали голови від книжок. Тільки в п’ятницю вечором ми могли обговорити на спільній кухні політичні і культурні події в світі. Після вечері вони вирушали в клуб, або на нічну дискотеку. Відпочивали активно, бавились із задоволенням, але в неділю по обіді знову бралися за навчання.
Подібний ритм життя тривав майже всі шість місяців навчання моїх шведських друзів у Відні. Хлопці охоче розповідали про особливості стилю життя шведів, розтлумачували, як насправді функціонує їхня соціальна держава. З чого я зробив один висновок – це можливо тільки там, де суспільна домовленість громадян є непорушною на рівні із державними законами. Це можливо в Швеції, де студенти на питання: «Яка у вас найбільша церква?» Перепитують: «Ти маєш на увазі, яка найбільша церковна будівля?» І попри це, протестантська етика виставляє їм тверді суспільні орієнтири та принципи поведінки.
Одного разу на кухні з’явився новий мешканець. Це був студент із Греції Вангеліс. Він був напевно одним із найдосвідченіших «стипендіатів» європейських стипендіальних фондів. Вільно орієнтувався в них, знав пріоритети Європейського Союзу. Зрештою визнав, що цього разу стипендія в Австрії допомагала йому «закосити» від служби в армії. Подібна заява мене зовсім не здивувала, натомість неприємно заскочила моїх сусідів. Кожна наша наступна дискусія на кухні закінчувалася не те що непорозумінням, але якимось «недорозумінням»…
Для мене все прояснилося після однієї розмови на тій же кухні. Наближалося Різдво і Торстен розмірковував вголос, де з сім’єю проведуть свята. Насправді альтернативи було дві: французькі або швейцарські Альпи. В меланхолійні розмірковування шведа раптом втрутився грек. Його аргументи були ясними і зрозумілими: однозначно Франція, бо там дешевше. Торстен зауважив, що його родині не йдеться про більші чи менші витрати, для них важливо, щоб відпочинок був не надто людним, а так є у Швейцарії. Слухаючи спокійного шведа, запальний Вангеліс одразу зробив висновок, що той має заможних батьків, у яких грошей кури не клюють.
Торстен не став нарікати на нужду і злидні, він просто пояснив: «Мій батько професор медицини, він заробляє досить непогано, але ми всі сплачуємо величезний соціальний податок. Це для того, щоб наша система соціального захисту могла і надалі функціонувати бездоганно». І тут від грека пролунала так знайома мені, і незрозуміла для них, теза: «А чого ж твій батько такий простак, чого не веде подвійної бухгалтерії?» Не стану тут довго розповідати, що ні Торстен ні Тоні Вангеліса не зрозуміли. Спільними зусиллями вдалося їм розтлумачити, що малося на увазі. З того вечора ставлення обох до грека змінилося, вони уникали розмов з ним, ніби боялися, що їм передасться якийсь дивний і руйнівний вірус.
Згодом всі роз’їхалися. Торстен дістав добру роботу на півночі Швеції, Тоні отримав роботу у престижному швейцарському банку. Вангеліс зник в Греції так, як і з’явився свого часу на спільній кухні.
Сьогодні читаю в новинах, що вся Європа думає над вирішенням «грецької» проблеми. Дефіцит бюджету в ній становить 12,7%. Демонстрації в середині країни не згасають. Ангела Меркель намагається переконати Ніколя Саркозі у необхідності в черговий раз витратитися на Грецію. А мене чомусь непокоїть дивний список країн: Росія, Україна, Білорусь, Румунія, Болгарія, Сербія, Греція …