Безконечні роздумування відомих державних діячів, політологів, експертів про те, що обрати місцеву владу на всій території Донецької та Луганської областей конче необхідно – стали вже патетичною банальщиною. Аргументи при цьому висловлюються нібито цілком переконливі: навіть там, під окупацією, живуть наші земляки, громадяни України, і вони мають право мати законно обрану владу. От кого собі оберуть, того й матимуть. Щоправда, робиться уточнення: вибори на Донбасі треба і можна проводити, але тільки на основі українського законодавства.
Гаразд. Уявімо собі, що нинішнє керівництво так званих держав, що оголосили себе Донецькою і Луганською народними республіками, офіційно заявить: «Так, звісно, ми неодноразово стверджували, що не уявляємо свого існування поза Україною, ми хочемо перебувати в складі єдиної Української держави, а тому цілком погоджуємося проводити вибори до місцевих органів влади на нашій території на основі українського законодавства».
Хтось скаже, що така ситуація неможлива? Можлива! В усякому разі кожен мислячий чоловік на їхньому місці саме так і вчинив би, а ми хіба можемо стверджувати, що там зібралися лише не мислячі? Тим паче, що й консультантів у них не бракує.
З чого починаються вибори? ЦВК разом із керівництвом областей, районів, міст, селищ і сіл визначають і затверджують територіальні виборчі округи (ТВО) й утворюють виборчі дільниці (ВД). Хто і як буде окреслювати (в побуті кажуть – нарізати) територію округів і дільниць?
Звісно, це не може самовільно робити Київ, адже згідно з виборчим законодавством ЦВК формує виборчі округи й дільниці в погодженні з місцевими органами самоврядування. Підкреслюю: цього вимагає український закон. То що ж виходить? У перших же передвиборних заходах Київ має визнати правочинність усіх органів місцевої влади на окупованих територіях? Навіть їхніх т.зв. «президентів» і всяких «міністрів»?
Як бути з тими територіями, які стали розділеними між Україною та «ДНР»/«ЛНР»? Адже розділені не лише області, але й райони. Їх об’єднувати чи ТВО і ВД формувати за окремими територіальними межами? Об’єднати? Значить піти на погоджувальні дії з сепаратистами, визнаючи таким чином їхнє право вчиняти законодавчі акти? Роз’єднати? Значить визнати їхню державну окремішність?
У територіальних і дільничних виборчих органах працюють уповноважені й відповідальні працівники. Відповідальні перед ким? Перед Києвом? Чи перед «ДНР»/»ЛНР»? Представники територіальних та дільничних виборчих комісій призначаються за рекомендацією політичних партій, які беруть участь у виборах. Хто їх туди під крило окупантів насмілиться посилати? Хто їм платитиме зарплату? І як взагалі затвердити бюджет виборів на території «ДНР» та «ЛНР»? Навіть простіше простого: як туди перерахувати (доставити) гроші? До того ж, на виборчих дільницях процес голосування проходить під наглядом офіційних спостерігачів. Вони всі приїдуть з Києва чи призначатимуться з місцевих громадських діячів?
Кожен округ і кожна дільниця мусять мати окреме, спеціально обладнане приміщення. Допустимо, «ДНР»/»ЛНР» такі приміщення виділять. Але на кожному з них має бути вивішений державний прапор і вивіска з державним гербом і позначенням номера дільниці. То майорітиме синьо-жовтий прапор, за який ще рік тому вони розпорювали животи своїм місцевим депутатам, й на вивісках розміщуватиметься тризуб, чи сепаратисти використають свої (вони їх уже мають) «державні» символи? Скоріше всього, що розміщатимуть поруч і ті й ті. Це буде видовище! Є державна символіка, значить, є держава.
А посвідчення організаторам виборчого процесу, виборчі документи, протоколи. Якими гербовими печатками вони затверджуватимуться: українськими чи сепаратистськими? Чи знову – обидвома поруч?
Це була мова про формальні принципи законодавства, без яких, проте, вибори не можуть відбутися. Але ж бо й виникає питання щодо найголовнішого: хто братиме участь у виборчому процесі на окупованій території? Там є організаційні структури Блоку Петра Порошенка, Народного фронту, «Батьківщини», «Самопомочі», Радикальної партії, «Свободи»? Наскільки знаю, немає. То сепаратисти оберуть сепаратистів? Можуть навіть обрати людей, що не мають українського громадянства. Таке вже бувало. І Київ змушений буде визнати законність їхнього обрання. Вони ж обрані на основі виборчого законодавства України.
А «ДНР»/»ЛНР» визнають Україну? Звісно, визнають. Але в статусі федеральної територіальної одиниці в складі єдиної Української держави. Яка зобов’язана буде їх утримувати.
На закінчення: давайте скажемо відверто – і собі, і їм. Вибори й формування законної влади на окупованій території Донбасу відбудуться. Тоді, коли ця територія перестане бути окупованою. А так звані «ДНР»/«ЛНР» – зникнуть. Московські окупанти, під тиском міжнародного протистояння, підуть геть, Українські Збройні Сили наведуть тут порядок і запанує мир. Або терористи-сепаратисти самі складуть зброю, прийдуть з повинною в українські правоохоронні органи, відбудуть належне їм покарання за вчинені злочини – за смерть, пролиту кров невинних людей, за руїни і горе, яке вони принесли на цю землю (щоправда, може бути значне пом’якшення кари за добровільне чистосердечне розкаяння) – і в такому разі тут також запанує мир. Іншого виходу для цієї багатостраждальної землі просто не існує.
Останній варіант – найоптимальніший вихід для всіх. Ну, так, убивцям доведеться посидіти в тюрмі, але натомість, вони залишаться живими. Інакше… В України не залишиться іншого виходу…
А поки що – лінія фронту. Глибоко ешелонована, з потужними укріпленнями, з усім наявним озброєнням. Й жорстка оборона. Без усіляких переходів: сюди – туди. Без пропускних пунктів. Це тільки поглиблює і затягує взаємну трагедію. Приклад Придністров’я таки має, нарешті, нас усіх чогось навчити.