Суперечки навколо газпромівського мегапроєкту «Північний потік – 2» нещодавно спалахнули з новою силою. Новий виток дискусій щодо цієї теми пов'язаний передусім зі зміною керівництва в Білому домі.
Не таємниця, що кремлівські завсідники в американських президентських перегонах робили ставку на Дональда Трампа. Та все ж, програвши, не сильно засмутилися, бо мали надію, що на зміну непоступливому в питанні «Північного потоку» Трампові прийде не такий впертий Джо Байден. Вважалося, що попередній американський президент так рішуче виступав проти газогону дном Балтійського моря тільки через власне зацікавлення, тобто як лобіст продажу Європі скрапленого американського газу. Що, мовляв, усіма своїми санкціями він лише прибирав з дороги російського конкурента.
Джо Байден нібито не має підстав створювати протекцію американським газовикам, адже він за «зелену» енергетику, за боротьбу зі змінами клімату тощо, тому з ним, як вважали в Москві, вдасться домовитися, навіть попри його досить жорстку антикремлівську риторику.
Ніби як на підтвердження цієї тези нещодавно два авторитетні видання – британська газета The Financial Times й американська The Wall Street Journal виступили з твердженнями, які ґрунтуються на компетентних джерелах, що, мовляв, адміністрація президента Байдена готова переглянути політику США щодо проєкту з будівництва газогону «Північний потік – 2». Зокрема заплановано провести перемовини з Німеччиною про можливе пом'якшення санкцій. Видання навіть наводять дані з дипломатичних джерел, згідно з якими про готовність до таких перемовин висловився новий державний секретар США Ентоні Блінкен.
Щоправда, американська сторона нібито відстоює дві передумови для реалізації плану розмороження будівництва газогону. По-перше, має бути створено механізм, який давав би змогу переривати постачання газу, щоб нібито не дати Москві використовувати «Північний потік – 2» для тиску на Україну. По-друге, доти не запускати газогін, навіть коли він буде добудований, доки Москва не погодиться змінити певною мірою свою політику. Другий пункт, очевидно, потребує уточнення, проте в статтях цього не наведено.
Що ж, повідомлення не надто втішні для України, навіть попри те, що Вашингтон нібито має намір певним чином захистити інтереси України й вимагати від Москви обіцянки, що наша держава залишатиметься транзитером газу до Європи. Але ще в позаминулому столітті канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк справедливо зауважив: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані».
Нам на радість адміністрація Байдена вустами її офіційної речниці Джен Псакі (якої так не люблять в Росії) запевнила, що негативна позиція американського керівництва щодо будівництва газопроводу не змінилася. Президент США Джо Байден, за її словами, вважає газогін «Північний потік – 2» з Росії до Німеччини «поганою угодою» для Європейської Унії і готовий запровадити проти нього додаткові санкції.
До речі, на введенні нових санкцій чимраз наполегливіше наполягають американські сенатори, причому і демократи, і республіканці. Варто навести окрему цитату з листа, який сенатори надіслали держсекретареві Ентоні Блінкену:
«Якщо проєкт "Північний потік – 2" буде завершено, він дозволить режиму Путіна і далі використовувати енергетичні ресурси Росії як зброю, чинячи політичний тиск по всій Європі. Це також дозволило б Путіну поставляти газ в обхід України, позбавивши Київ найважливіших доходів від транзиту і зробивши його вразливішим для російської агресії. Ми готові працювати з вами, щоб протистояти зловмисному впливу Росії, в тому числі вжити заходів для того, щоб проєкт "Північний потік – 2" не був завершений, як це передбачено запропонованими Конгресом санкціями, спрямованими на зупинку будівництва газогону».
Нові санкції, які ще називають «санкціями з пекла», мали б практично унеможливити добудову газогону. Тож мегапроєкт «Газпрому», в який уже вкладено понад 10 млрд доларів і який, здавалося б, як лавину вже ніщо не в стані зупинити, таки може бути зірваний.
У «Північного потоку – 2» з’являється дедалі більше противників у Європі. От уже й Франція, яка раніше відстоювала проєкт, тепер потроху переходить на інший бік барикади. Статсекретар Франції у справах Європи Клеман Бон, коментуючи для журналістів отруєння й арешт російського опозиціонера Олексія Навального, зазначив, зокрема, що досі запроваджених проти Росії санкцій вже недостатньо. «Ми маємо йти далі, можна розглянути варіант (припинення будівництва, – ред.) "Північного потоку". Але це повинно бути рішення Німеччини, оскільки він розташований у Німеччині. І ми завжди говорили, що відчуваємо великі сумніви з приводу цього проєкту в даному контексті», – зазначив французький статсекретар.
Навіть у самій Німеччині чимраз більше політиків критикує газпромівський проєкт. І це не лише «зелені». Вже й багато авторитетних християнських демократів висловлюються за те, щоб відмовитися від «Північного потоку – 2».
Відтак і в самій Росії починають усвідомлювати, що попри всі зусилля і вкладені кошти проєкт може накритися мідним тазом. Навіть незважаючи на те, що він реалізований на 95%, що залишилося дотягнути якихось сто кілометрів труб до німецького порту Ґрайфсвальд.
От уже й російський президент Владімір Путін розпачає, що Захід чинить такий тиск на газпромівський проєкт. «Чому так все крутиться навколо "Північного потоку – 2"? Хочуть змусити Росію платити за їхній (Заходу, – ред.) геополітичний проєкт "Україна", ось і все. Насправді все досить примітивно, все просто, ми-то давно це розуміємо, але такий світ, в якому ми живемо», – так пояснює російський лідер нападки на газогін у розмові з керівниками фракції Державної думи РФ.
Західний проєкт «Україна»? Що ж, було б непогано. Свого часу Західна Німеччина, тобто ФРН, була американсько-британським проєктом. Саме емісари з Лондона й Вашингтона спрямовували політичний, економічний і культурний розвиток переможеної постгітлерівської Німеччини, вливали в неї гроші через «План Маршалла». Спрямували й відпустили у вільне плавання. Наслідком цих зусиль стало славетне «німецьке економічне диво», найпотужніша на континенті господарка, зразкова правова держава.
На жаль, повноцінним проєктом Заходу Україна не стала. Звісно, впливи Сполучених Штатів та Європейської Унії тут мають місце. Та, на жаль, ще більшу формуючу потугу тут становлять місцеві олігархи та проросійські сили. Саме тому, попри всі зусилля Заходу, розпочаті реформи тут в певний момент наштовхуються на нездоланний мур і далі не рухаються.
Зрештою, якби Україна була проєктом Заходу, то ніколи б на світ не з’явився той самий «Північний потік», ні перший, ні другий. Бо ці проєкти були передовсім виразно антиукраїнськими, що визнають навіть німецькі політики. Наше видання вже наводило думки незалежних експертів, ще перед побудовою першого «Північного потоку», що цей газогін апріорі не має ні найменшої економічної доцільності, що він суто політичний. Колишній канцлер Німеччини Ґергард Шрьодер, який фактично продавив рішення про його будівництво в Бундестазі, згодом, пішовши з великої політики, здобув собі щедру синекуру саме у цьому проєкті.
Про «Північний потік – 2» нема чого й сперечатися, він і поготів був політичним. Досі важко зрозуміти, чому чинна канцлерка Анґела Меркель таки дала згоду на його реалізацію. Причому зробила це в найневідповідніший час – навесні 2015 року. Уже рік, як відбулася анексія Криму. На Донбасі тривала війна. Путін, котрий щойно підписав Мінські угоди, без жодних докорів сумління послав на захоплення Дебальцева свої війська, лицемірно називаючи їх «шахтарями та трактористами». Чи Меркель не розуміла, що підписання такої грандіозної угоди в Кремлі сприймуть лише як те, що провідна країна Євроунії не надто стурбована агресією Росії в Україні, тож можна і далі чинити безчинства?
Путін і сам чудово розуміє, що Україна не є проєктом Заходу. Бо якби це було так, то навряд чи він наважився б на анексію Криму та інвазію на Донбасі. А якби й наважився, то отримав би надзвичайно болісну відповідь, якщо й не військову, то економічну, від якої російська господарка не оговталася б.
А поки що Захід, на жаль, не припиняє фінансувати путінський режим. Колишній чемпіон світу з шахів і політичний опонент Путіна Гаррі Каспаров справедливо зауважив в одному зі своїх останніх блогів: «Заходу треба припинити допомагати путінському режиму. Ті гроші, які Путін використовує для зміцнення власної влади, для утримання велетенської армії ОМОНу і Росгвардії, прокурорів і пропагандистів, не з повітря з'являються, а з нафти і газу, за які платить Європа. Ми ж бачимо, що сліди путінських дій з підриву європейських демократій видно від країн Балтії до Великої Британії. Ще є Африка, і режим Мадуро в Венесуелі тримається тільки завдяки Путіну».
Загалом, дивно чути постійні нарікання російського істеблішменту на Захід. На той Захід, де зберігаються всі головні активи Путіна та його найближчого оточення, де навчаються їхні діти, де вже постійно проживають їхні родини, де збудовані їхні вілли, пришвартовані їхні яхти та інші люксуси. А вголос всі вони називають Захід «ворожим», продовжують пророкувати йому швидкий занепад і ганебну смерть.
А от що Кремль хотів зробити Україну своїм повноцінним проєктом, то в цьому немає жодного сумніву. Зрештою, йому це ледь не вдалося за час президентства Віктора Януковича. Фактично українська держава вже майже повністю потрапила під кремлівський контроль.
У ці дні ми зі сумом у серці відзначаємо чергову річницю розстрілів на Євромайдані, вшановуємо «Небесну сотню». Таку жертву ми мусили заплатити, щоб російський проєкт «Україна» не був реалізований.