Коментуючи у ЗМІ щорічну «пряму лінію» Путіна, що відбулася 15 червня, один російський опозиціонер так назвав свій матеріал: «Прощання з матьорим» (алюзія на відому повість Валентина Распутінa «Прощание с Матёрой», – ред.). І нижче зізнався, що у нього виникає передчуття «прощального поклону» Путіна.
Треба сказати, це був не єдиний коментатор, якому здалося, що Путін вирішив 2018 року не балотуватися на черговий президентський термін і відійти від управління країною. Однак знайшлися й ті, хто після перегляду чотиригодинного телевізійного спілкування «царя» з народом вклав йому в уста таке: «Я втомився, але не піду». Мовляв, саме ці слова лунали у відповідях господаря Кремля на запитання громадян.
Загалом зараз ніхто на 100% не може спрогнозувати, як піде Путін – чи то смерть позбавить його роботи «рабом на галерах» (за його власним висловом), чи він добровільно піде з президентської посади, чи до відставки його примусять російські впливові клани, які неабияк постраждали від розриву зі Заходом.
На нинішньому телешоу Путіна, однак, прозвучало кілька сигналів, за якими можна судити, що час колишнього пітерського гопника (в юності Путін належав до цієї субкультури, – авт.), котрий волею випадку потрапив на владний Олімп, неухильно добігає кінця. Перш за все, стало зрозуміло, що він – не лише огидно вихована людина, до того ж з не цілком здоровою психікою, але і вкрай слабкий керівник та організатор – ну просто нікчемний!
Це виявилося передусім у тому величезному потоці скарг звичайних людей президенту на різні життєві негаразди, усунення яких залежить від дрібних чиновників, аж до начальників ЖЕКів.
Все це виглядало доволі безглуздо. Адже, в принципі, будь-яку країну можна порівняти з великою виробничо-комерційною компанією. Як відомо, найуспішнішим керівником компанії вважають того, хто здатен організувати її діяльність так, щоб усе нормально функціонувало навіть за відсутності першої особи. Тим часом «пряма лінія» показала, що виходець із політичної охранки, збудувавши найжорсткішу у світі «вертикаль влади», маючи необмежені владні повноваження та ресурси, за півтора десятиліття так і не зміг налагодити роботу ввіреного йому чиновницького апарату.
Якщо без вищої посадової особи держави не вирішуються навіть елементарні проблеми – значить, система нежиттєздатна. Чекати від неї якихось великих перемог в економіці та соціальній сфері просто безглуздо.
Доходить до маразму. Наприклад, одна з мешканок багатющого Ханти-Мансійського автономного округу, де компанії дружків Путіна добувають більшу частину російської нафти, під час телемосту 15 червня показала президентові своє «житло» – без каналізації, з коричневою водопровідною водою і без опалення. «Мешканці нашого “вагономістечка” вішають на двері ковдри, вішають, що знайдуть, аби зберегти тепло», – скаржилася росіянка.
Для російської глибинки така картина досить типова. Тим часом жителі інших країн, зокрема й українці, роблять висновки про «благополуччя» в Росії на підставі помпезного вигляду Москви і тамтешніх заробітків. Однак є інша Росія, яка становить більшу частину країни. У тій частині Росії сотні тисяч людей не мають постійної роботи, мільйони ледве зводять кінці з кінцями, живуть впроголодь, без доступної медичної допомоги та надії на краще майбутнє. Злиденне або напівжебрацьке існування, майже повальне пияцтво, масове вживання наркотиків серед молоді, безліч безпритульних дітей – ось така вона, Росія за межами Москви. І тисячі росіян, зумівши пробитися до мікрофона або відправивши СМС у телестудію 15 червня, шукали захисту у всесильного «барина».
Звісно, скарги на дахи, які протікають, зламані унітази та інші життєві негаразди росіяни висловлювали Путіну і на попередніх телемостах. Однак цього разу їхній вал був такий величезний, що західна преса просто не змогла стримати іронії. Багато видань Європи і США жартували, що Путін зробив шоу з того, як він в ручному режимі вирішує проблеми громадян, хоча президент, у трактуванні західних журналістів, не має цим займатися. Наприклад, німецька газета Lausitzer Rundschau, повідомляючи про «пряму лінію» Путіна, охрестила його «російським чудотворцем і майстром на всі руки».
Важко сказати, чи розумів Путін, що виглядає як бездарний глава «компанії», без особистого втручання якого ніхто і нічого нормально не працює, але в Росії це не пройшло повз увагу.
«Путін прийшов до влади в диму вибухів російських будинків, у темряві й тиші вбитих ним ЗМІ та в крові російських громадян. Потім був Путін “Мюнхенський” і “Таврійський”, який зробив свій режим головною загрозою людству. У всьому цьому був негативний зміст. Але тоді він принаймні був. Під час чергової “прямої лінії” на троні виявилося, що Путін – “порожнє місце”, Путін – “ніщо”... У казці Андерсена шахраї насміхалися над королем, виставивши його на люди без одягу, голим. Росіяни можуть сміятися над собою, спостерігаючи на троні понуробалакаюче пусте місце», – писав у ці дні колишній генеральний секретар Союзу журналістів Росії Ігор Яковенко.
Зрозуміло, що до перетворення цієї думки на «рушій» протестних настроїв може знадобитися тривалий час. Але не все так безнадійно. Так, під час трансляції спілкування Путіна з населенням російські телевізійники допустили небачений, в порівнянні з минулими роками, ляп: питання, задані президенту за допомогою СМС, спливали на телеекранах без будь-якої цензури.
Не всі вони були зручними для «господаря». Наприклад, один молодий росіянин спробував дізнатися, коли Путін перестане порушувати Конституцію Росії, керуючи країною більше двох термінів поспіль. Звучали також скарги на корупцію, зокрема в анексованому Криму, хронічне безгрошів'я, мізерні зарплати і, звичайно, на зловживання владою чиновниками всіх калібрів...
Потрапляння таких запитань у прямий ефір для багатьох виявилося зовсім несподіваним. У зв'язку з цим в російській блогосфері навіть розгорнулася своєрідна дискусія: мовляв, що це було: саботаж журналістів чи технічний збій системи? «Схоже, загальнонаціональна психотерапія перестала працювати, а на ТБ прокралися шкідники», – іронізував один із блогерів.
Тим часом такі факти не можуть не тішити. Хоча ніяких ознак одужання російського ТБ від брехні, наприклад про ситуацію в Україні та Сирії, наразі не спостерігається, проте такою відкритістю телевізійники навмисно чи мимоволі проявили солідарність зі суспільством. Це свідчить про те, що атмосфера в Російській Федерації поступово починає змінюватися.
І все ж набагато більше під час телемосту було очікуваних моментів. Відповідаючи на запитання соціально-економічного характеру, Путін уподібнювався до закоренілих гопників, які навіть у разі затримання на місці злочину брешуть та викручуються до останнього. Наприклад, одна молода вчителька поскаржилася главі держави, що її зарплата становить лише 16 тис. рублів – у російських реаліях цього явно недостатньо для нормального життя. Замість якогось розумного пояснення такої низької оплати праці, Путін став говорити про те, що середня зарплата по області, де живе жінка, сягає 30 тисяч.
«Огидна ганебність. Путін відповідає на запитання про мізерні зарплати, несе якусь нісенітницю. Краще б розповів, що бабло вчителів та пенсіонерів він продонбасив (мається на увазі розв'язання війни на Донбасі, – авт.) і провоював на підряді в Асада у Сирії», – обурювався під час «прямої лінії» інший російський блогер.
Ще простіше Путін обійшовся з питаннями про організованої Олексієм Навальним антикорупційні акції протесту, які пройшли 12 червня, про ставлення до того, що проти прем'єр-міністра Дмитра Медведєва висунуті документально підтверджені звинувачення в корупції, про масові вбивства мирного населення у Сирії, про триваючу агресивну війну проти України. Такі питання «самодержець» просто проігнорував, ніби їх ніхто не ставив...
Чотиригодинний «спектакль». Два мільйони звернень громадян. Шістдесят вісім відповідей на питання... «Порожнє місце», «невиправний брехун», «ганебник», «окозамилювач»... Якими тільки епітетами не нагороджували «вдячні» росіяни у соцмережах господаря Кремля! Згодом це, напевно, перетвориться у відкрите неприйняття ватажка антинародного режиму.
А він, швидше за все, вже зрозумів, що «вляпався в історію». За оцінками багатьох оглядачів, 15 червня російський правитель виглядав втомленим, а по-моєму – навіть апатичним і пригніченим страхом. Не було в його відповідях повсякчасного напору, кудись зникли хвалькуваті нотки щодо «перемог» у Сирії та сарказм щодо західних лідерів. Не сказав він і про те, що «санкції не діють»... Замість всього цього Путін всіляко намагався обходити гострі кути. У якийсь момент він мало не зі слізливими нотками в голосі став закликати Захід до співпраці, запропонував «нульовий варіант» – взаємне зняття санкцій і контрсанкцій. І стало ясно, що недавнє розширення Сполученими Штатами штрафних заходів проти Росії як країни-агресора, причому без узгодження з ЄС, неабияк турбує путінську банду.
Під час цієї «прямої лінії» перед світом постав чоловік, який майже повністю збанкрутував як особистість. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: «А цар же голий». Хоча на Путіні того дня були чорний піджак і біла сорочка з краваткою, більшість росіян, судячи з відгуків, прекрасно розуміли, що країна перебуває в заручниках у справжнісінького бандита.
Звісно, гопник був би не гопником, якби не спробував зберегти обличчя. Наприклад, торкнувшись української теми, Путін явно вирішив «вставити шпильку» президентові Петрові Порошенку.
Нагадаємо, виступаючи у Києві на урочистому заході з нагоди запровадження безвізового режиму з ЄС, Порошенко для чогось процитував російського поета М. Лермонтова: «Прощай, немытая Россия!».
Путін, явно відповідаючи українському колезі, став доводити, що Лермонтов говорив про всю Росії, «включно з тими областями, які зараз є Україною». Прозвучало це неприродно і якось навіть дурнувато. Все стало на свої місця, коли господар Кремля, продовжуючи цитувати того ж класика, зупинився на словах «и вы, мундиры голубые». У цьому місці Путін непристойно усміхнувся і зробив багатозначну паузу…
Все це було б смішно, якби не було так сумно. «Піде – не піде», – ворожать у всьому світі. Особисто я навіть припустити не можу, що Путін полишить свій пост добровільно – для таких висновків наразі немає жодних підстав. А значить, сусідні з Росією країни, в тому числі й Україна, завжди повинні бути готовими до того, що «голий цар» зі звичками затятого терориста будь-якої миті може втнути якусь гидоту.
Щоб зупинити варвара, Заходу потрібно нарощувати санкції, а Україні – тісно співпрацювати з ним у цьому питанні. І розвиватися, перетворюватися на державу з міцною економікою та надійною армією.