Абхазія бунтує. Вже четверту добу триває протистояння між владою та опозицією. Бунтарі захопили президентський палац. Глава самопроголошеної держави Олександр Анкваб утік до своєї резиденції в Гудауту. Перемовини між сторонами успіху не мали. Посередники з Росії замирити конфліктуючі партії так і не змогли.
Заворушення розпочалися у вівторок. В центрі Сухумі відбувся багатотисячний мітинг опозиції, учасники якого домагалися відставки уряду, генпрокурора і керівників східних районів Абхазії. І тут треба пояснити, чим саме вказані посадовців завинили перед мітингувальниками.
А історія цього конфлікту почалася близько року тому. Опозиції не сподобалося, що влада допустила паспортизацію в східній частині Абхазії, тобто в тих районів, де мешкає грузинське населення – Очамчирського , Ткуарчальского і Гальського. Конфлікт полягав у тому, що мешканці цих районів уже мали грузинське громадянство, а тому надання їм ще й абхазького було б порушенням чинного законодавство про громадянство республіки.
Тоді все ж вдалося досягнути консенсусу. Була створена парламентська комісія, яка розслідувала справу й урешті-решт було вирішено вже видані паспорти визнавати лише посвідченнями особи. Громадянство за ним не підтверджувалося доти, поки не пройде процес заміни паспортів на документи нового зразка. І вже під час їхньої видачі відповідні органи ретельно з’ясовуватимуть: має людина друге громадянство чи ні.
Але такий крок лише тимчасово заморозив конфлікт, але його не вирішив. Через це й почалося актуальне протистояння, адже протестувальники вимагали у вівторок покарати відставкою голів саме Очамчирського , Ткуарчальского і Гальського районів за те, що ті допустили видачу паспортів грузинам. А ще покарати прокурора, бо вчасно не відреагував. Згодом до вже проголошених вимог додалася й відставка уряду ну й президента, котрий все це допустив, а на «народні вимоги не зважив». Далі, як ми вже згадували, був мітинг, похід під Президентський палац, штурм, захоплення.
Люди звиклі до конспірологічних теорій не вірять, що абхазький бунт спричинили самі мешканці республіки, а тому дошуковуються руки Кремля, Білого дому, Тбілісі… Про грузинський вплив говорити смішно, бо опозиція ще більше налаштована проти Грузії, аніж чинна влада. Зрештою саме нелюбов до грузинів лежала в основі актуального бунту. З тієї ж причини доволі хисткою виглядає й американська версія.
А от версія російського сліду видається найбільш вірогідною. Адже ніхто не має такого впливу на самопроголошену державу, як Москва. Причому цей вплив базується і на фінансовому чиннику, й на військовій підтримці, й на прихильному ставленні абхазців до Росії. Окрім того, головним організатором бунту став колишній кадебіст (а вони, як відомо, колишніми не бувають) Рауль Хаджимба. Останній двічі намагався здобути президентський мандат (2004 і 2011 років), користуючись, як стверджують фахівці, таємною підтримкою Володимира Путіна, але двічі зазнавав невдачі.
З одного боку, Путіну, котрий зараз має під боком «українську кризу» та міжнародну ізоляцію, розпалювати ще й абхазький казан нині, здавалося б, не має жодного резону. Але, як ми вже встигли переконатися, логіку кремлівського шефа не так просто підпорядкувати звичному аналізу. Зрештою й самі російські політологи переконані, що той самий Хаджимба й пальцем не поворухнув би без путінської санкції.
Тож можна припустити, що чинний президент Анкваб, попри свої російські заяви, все ж виявився не таким лояльним до Кремля, як того хотілося б президентові РФ. Офіційна Москва нібито заявила про своє ставлення до абхазького кризі. «Російська сторона з увагою і тривогою стежить за подіями в дружній республіці, вважає важливим, щоб суспільно-політичні процеси там розвивалися виключно в правовому руслі», - йдеться в заяві, поширеній МЗС РФ. Кремль відрядив до Сухумі своїх представників на чолі з помічник російського президента В'ячеславом Сурковим. Останній намагався забезпечити діалог між ворогуючими сторонами. Сурков зустрівся з лідерами опозиції, Координаційною радою партій і громадських організацій. До цього він розмовляв з президентом Анквабом, намагався знайти рішення, яке влаштувало б обидві сторони. Але все – безуспішно. Що дає зайвий привід засумніватися в щирості російських заяв, бо за бажання Сурков міг би легко погасити в Абхазії всі ватри неспокою.
Чи бажає Москва, щоб хвиля народного невдоволення скинула Анкваба із займаної посади? Радше ні, ніж так. Кремлю скоріше йдеться про те, щоб продемонструвати абхазькому лідерові: спробуй лише попручатися – позбудешся всього.