Він зарюмсаний прибігав зі школи і довго плакав на материнському старенькому халаті. А вона була така безпорадна, як і він, проти дитячих витівок. Син виростав кволим, непримітним, часто ставав об’єктом насмішок однокласників. Як могла, втішала хлопця з дуже дивними як для бідної родини рисами хворобливої вразливості. Закликала вчитися і працювати над собою і не втрачати мужності. Обнадіювала, що настане день, коли всі будуть із заздрістю дивитися на нього.
Мама часто казала, що він виросте і стане великим чоловіком — ці слова запали в дитячу душу і супроводжували його все життя. І це буде день його тріумфу і приниження його кривдників.
Читаєш ці рядки шведськомовного прозаїка Віллі Чюрклунда з книжки «Паровий коток» (цей блискучий переклад зробив львів’янин Олег Король) неначе автобіографічну повість про дитячі роки Володимира Путіна. Дуже вже багато схожих деталей, а особливо — фінал життєвої трагедії. Шукаючи пояснення вчинкам злих геніїв, ми часто звертаємося до аналогії, заглядаємо в їхнє дитинство, бо саме тоді формується те, що ми називаємо стержнем особистості. У літературі можна знайти десятки схожих з Путіним доль. Віллі Чюрклунд в оповіданні «Абель Аматус Омберг» описав найстрашнішу історію, коли людиною в житті рухають помста і честолюбство.
Усі ми були малими і хотіли комусь помститися, але виростали і про все забували. Так буває у дітей, здорових душевно. Наш герой затаїв злобу на все життя. Дитячі рани виявилися незагоєними і ятрилися впродовж довгих років. Абель Аматус Омберг не був сильний ні фізично, ні морально. Оце надмірне честолюбство з нього так і не виросло. І він залишився на все життя моральним калікою.
Він хотів стати генієм. Він готовий був усе навколо спалити, аби досягти успіху. Світ ілюзій привів науковця-хіміка Омберга до божевільні. Розчарований і розгніваний, він зрештою робить свій вибір — підриває лабораторію, в якій проводив дослідження над вибухівкою, і гине. Російський прототип Омберга стократ страшніший, бо може підірвати всю планету. У його руках атомна зброя і кнопка від страшного чемоданчика. Він теж усе життя хотів вивищитися і довести, що кращий за усіх кривдників з його двору, де діяли вовчі закони. Або підкоряєшся старшим, або приречений на знущання. Тому хлопчина карликового зросту вибрав дзюдо і КДБ, щоб його якщо не поважали, то хоч боялися.
Гляньте на його дитячі фотографії, і багато чого зрозумієте. Жив з батьками в невеличкій кімнатці, де не було навіть ванни і гарячої води. Старші хлопчаки знущалися з хирлявого Вови. Один із них навіть хотів пізніше вибачитися, що зіпсував йому дитинство. Комплекс меншовартості переслідує його все життя. Він навіть жінок обирав вищих за себе зростом, щоб продемонструвати, який крутий мачо. А ставши господарем Кремля, захотів переплюнути ще одного карлика — Сталіна, хоч виявився його блідою пародійною копією.
Володимир Путін пережив серйозну травму в дитинстві — часто цитують швейцарського психотерапевта Філіпа Жаффе. Медик вважає, що Путін бореться з почуттям неповноцінності, а все тому, що він почувається некомфортно, бо в його дитинстві мали місце образа і травми. Трохи по-іншому слова психотерапевта повторив старший колега Путіна, який заявив, що проблема Володі в тому, що той захопився історичними романами — йому не дають спокою лаври Александра Македонського. Нещасливе дитинство, злидні, сіра зовнішність, маленький зріст, хворобливе бажання помститися своїм кривдникам — все це наклало відбиток на життя нинішнього лідера Росії. Нині він теж скидається на ображену честолюбну дитину. Цим користуються його противники, час від часу заманюючи у пастку.
Якщо до тяжких дитячих років додати ще безвихідь, яка очікує нинішнього господаря Кремля, бо в Росії дорога від влади лише одна — на ешафот, то ми отримаємо приреченого міні-Сталіна, одержимого владою і не здатного давати оцінку своїм вчинкам.
Це людина без майбутнього. Ні сім’ї, ні друзів, суцільний глухий кут. Він час від часу ховається зі своїм чемоданчиком біля Великого Кавказького хребта і намагається вилікуватися від хронічної недуги нещасливого дитинства у невеличкому гірському селищі Красна Поляна. Там він закривається від людей, бо боїться, що ця надута булька успішного лідера великої країни ось-ось лусне.
Він зазнав поразки у великій грі за життя і готовий потягнути за собою весь світ. Це той же невдаха Абель Аматус Омберг, який підірвав лабораторію і загинув, тільки його російський прототип небезпечніший, а наслідки катастрофи можуть бути жахливими. Він запрограмований повторити шлях літературного героя Віллі Чюрклунда, а якщо його не зупинити, то ще й нас за собою потягне.
Пішовши на авантюру, Путін уже не має дороги назад. Отож простує, керований невиліковною манією. Якщо не спинити цього авантюриста, то разом із ним загине весь світ. Так само, як хімічна лабораторія разом із Абелем Аматусом Омбергом.
Ці рядки про Путіна я написав у своїй книзі «Таки війна…»(Харків, Фоліо, 2020), і нині до них нема навіть що додати. Я прогнозував, що він на Донбасі не зупиниться і піде далі. Нині психічна хвора людина поставила людство на грань третьої світової війни. Його треба зупинити будь якою ціною.