Одним з найбільших очікувань українців, породжених злочинною агресією Російської Федерації, є смерть Владіміра Путіна. Будь-які згадки про його хвороби миттєво розлітаються інтернетом та перетворюються на джерело народної радості. При цьому не надто замислюються над наслідками такого сценарію. Як і над його ймовірністю. Народно-колективне почуття справедливості зараз настільки загострене, що відсутність покарання для Путіна ніхто не розглядає. Його смерть вважають безумовною та близькою в часі. Це відповідальність, у сприйнятті загалу, якою він повинен спокутувати свої злочини.
Проте чи дійсно все так просто та однозначно? Врешті, чи кончина Путіна знайде позитивне продовження у фіналізації створених Україні проблем, завершенні російської агресії? Чи розвіє їхні людиноненависництво, імперіалізм, ксенофобію?.. Очевидно, що ні! Так хочеться думати і вважати, але ж ми знаємо, що дійсність буде іншою.
Незакатовані кати
Серед «творців» Голодомору, винуватців цього злочину, є Лазар Каганович. Він не просто обіймав високі державні та партійні посади. У липні 1932 року Каганович звинувачував керівництво КП(б)У провалі колективізації. Виступав проти пропозиції зменшити норми хлібозаготівлі в Україні. Завищені плани і стали однією з причин Голодомору 1932–1933 років. Проте Кагановичу це ніколи не заважало. Він прожив довге життя, яке обірвалося лише 1991 року. І жодних докорів сумління він не відчував. Довго був при владі. Його не засилали і не розстрілювали, його не торкнулися серйозні репресії чи відзвуки партійної боротьби. Каганович жив у Москві і писав спогади, у яких немає згадок про Голодомор чи каяття. Навіть помер він за декілька місяців до розпаду СРСР і не побачив «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» на власні очі.
Ім’я «другого Сталіна» Еріха Коха українці чули ще в часи опанування шкільної програми з історії. Він очолював Райхскомісаріат України і відзначався особливо жорстокими методами. Експлуатація природних ресурсів, масові розстріли без причини, творення атмосфери ворожнечі – це не повний і дуже загальний перелік його «заслуг». Менш знаними, але вартими уваги, є повоєнні «лихоліття» Коха. Він жив до 1986 року і помер у 90 років. Після війни ховався під чужим іменем у британській зоні окупації, займався сільським господарством і певний час навіть отримував допомогу з безробіття. Потім викрив себе і був переданий владі комуністичної Польщі. Судовий процес над ним завершився смертним вироком, який так і не виконали. Кох сидів у комфортній в’язниці, мав доступ до телебачення та газет.
Двійники «царя» та «шапка» Чингісхана
Подібних до описаних вище прикладів вистачає. Але повернімося до так очікуваної українцями смерті Путіна. Він не обов’язково помре вже і зараз. Врешті, його смерть не конче буде пов’язана зі злочинною агресією Російської Федерації проти України. Також не варто відкидати, що про неї не оголосять відразу. Можна фантазувати про кількаденне лежання трупа у власній сечі чи вираховувати, скільки часу відсутність Путіна зможуть прикривати двійниками. Ніхто не поспішає оголошувати світу новину про смерть тирана. З іншого боку, продовження нікчемного буття Путіна та, навіть, перемога України на полі бою не є запорукою покарання російського кривавого диктатора і його оточення. Світ надто непослідовний і бракує консолідації, щоб запустити цей закономірний та справедливий процес.
Загалом думка про те, що смерть Путіна вигідна Україні, є рівносильною думці, що його перебування при владі в Росії нам на руку. Тут важко однозначно обрати. Смерть тирана, за гарною традицією на Московії, провокує боротьбу за владу, протистояння груп впливу, нестабільність і хаос. З іншого боку, політичний курс Путіна останніх років слабкий, а його оточення корумповане. Недооцінка України, нехтування життям російських рабів-кріпаків – це все добрі новини для нас. Наш шанс.
Не варто відкидати варіант, що свою «шапку» Чингісхана Путін передасть наступникові. Не якомусь «мєдвєдєву», а політику. Відтак «смерть» тирана чи його відхід не перейдуть у хаос. Можемо отримати лідера в таборі ворога, який мобілізує російсько-рабський люд і знайде підхід, щоб вдихнути нове життя в деморалізовану і покинуту чинною владою масу. Натхненні й очолювані тверезим керівником «тварини» завжди становлять більшу загрозу, ніж «чмобіки», яких силою та грошима гонять в Україну корумповані діди. Хай як цинічно і парадоксально це звучить, але є плюси в перебуванні Путіна при владі. Як мінімум, ні до чого хорошого він Росію не приведе. А своєю недолугістю та недалекоглядністю дає шанс нам.
Путін мертвий. Що далі?
Важливо пам’ятати, що агресія Російської Федерації проти України не почалась 24 лютого 2022 року. Також це не війна Путіна проти України. Це війна, яку більша частина росіян схвалює, війна Російської Федерації проти України. Виплеск агресії накачаних пропагандою, безпорадних у себе вдома росіян, проти вільної і незалежної, недосконалої, але самодостатньої держави. Протистояння нереалізованих та безпідставних амбіцій силі духу. Смерть жодної «молі» не змінить цієї конфігурації. Життя кривавого тирана і відсутність покарання його, у рамках міжнародного права, також не вплине на агонізуючу смертоносність та чумний імперіалізм багатьох росіян.
Тому повернімося до питань, які було озвучено на початку цього тексту. Чи все так просто й однозначно? Чи кончина Путіна знайде продовження у фіналізації створених Україні проблем, завершенні російської агресії? Чи розвіє в росіян людиноненависництво, імперіалізм, ксенофобію?.. Якщо дуже хочеться, можна вже починати думати, що Путін мертвий. Переконувати себе в цьому, утверджуватись у цій думці. Проте вона, як і факт життя чи смерті російського диктатора, уже не має великого значення. Це не питання найбільшої ваги.
Є Україна і є Російська Федерація. Україна і українці не відмовляться від прагнення бути собою. Те саме можна сказати і про ту сторону. Вони залишатимуться нашими сусідами – географії не зміниш. На жаль, немає жодних доказів, що смерть Путіна, навіть поразка Російської Федерації у війні, стане нашою Перемогою. Смерть Путіна? Його можуть непогано чи навіть вдало замінити. Їхня поразка? А чому крах і хаос – може реваншизм? Жорстокий, лютий і дикий. Дуже велика кількість чинників визначає те, яким буде завтра. Путіна серед них немає. Проте є ми і наше бажання бути собою. Потреба бути собою і відстоювати себе.