Такер Карлсон прилетів до Путіна за сенсаціями. Американець здолав тисячі кілометрів, щоб зустрітися з російським диктатором і надати йому можливість за допомогою майстерно висловленої цинічної брехні вплинути на свідомість західної аудиторії. Звісно, Карлсон був зацікавлений і у власному самопіарі й популярності. Не кожному журналістові випадає нагода особисто порозмовляти з кривавим правителем, який час від часу брязкає ядерною зброєю. Проте півторагодинний сеанс спілкування з Путіним пішов не за сценарієм. Можливо, сам того не бажаючи, Такер Карлсон зробив кремлівському вождю ведмежу послугу.
Візит колишнього ведучого телеканалу Fox News до Росії викликав підвищену увагу. Причому цю увагу Такеру Карлсону забезпечили російські інформаційні ресурси. Було кумедно спостерігати, як приїзд американця в Москву і його перебування там стало однією з топ-тем провідних російських медіа. Неначе столицю держави-агресора відвідав сам президент США. Це свідчить про внутрішні комплекси російського суспільства. Воно, з одного боку, ненавидить Захід та все, що з ним пов’язано. І дуже воліло б, щоб ера домінування західної цивілізації назавжди скінчилася. Але водночас, напевно усвідомлюючи власну нікчемність і неповноцінність, прагне від Заходу якоїсь особливої уваги, винятку з правил і навіть похвали. А ще ображається, коли Росію показово ігнорують. Така цікава шизофренічна модель мислення характерна не тільки для простих росіян, а й для Путіна.
Путінське інтерв'ю американському журналістові Такеру Карлсону, яке побачило світ 9 лютого, мало зіграти роль інформаційної бомби та вплинути на суспільні настрої, передусім у США. Безперечно, Путін через висловлені меседжі хотів послати сигнал глибинному американському суспільству. Переконати його, що він сильний і непереможний лідер, на думку якого треба зважати. Ввести в оману частину виборців, вдало граючи на консервативних цінностях і проблемах, які є в американському суспільстві. Продати ідею, що підтримка України не в інтересах Заходу. Що з Росією вигідніше домовитися і віддати нашу державу під її сферу впливу. І все буде чудово, настане мир. Та вийшло радше навпаки.
Інтерв’ю з Путіним не містить ніяких сенсаційних заяв і нових одкровень. Однак дуже добре демонструє світу фанатичну хворобливу одержимість господаря Кремля своїми загарбницькими ідеями. Його віру в альтернативну реальність та альтернативну версію історії, яка могла сформуватися лише у хворій уяві. Російський диктатор справді показав своє обличчя планеті. І це виявилося обличчя маньяка-психопата, якому не можна довіряти. Якого краще остерігатися і триматися подалі.
Також можна відзначити, що путінський шизофренічний світогляд і його одержимість Україною прогресує. Диктатор не відмовився від своїх планів знищити і підкорити нашу країну. Навпаки, намагається знайти щораз абсурдніші і примітивні виправдання, щоб пояснити свою агресію. Для цього Путін вирішив прочитати Карлсону велику лекцію з історії, яка є нічим іншим, як пропагандистським витвором. Історичні екскурси Путіна неабияк спантеличили Такера Карлсона. Можливо, в ту мить, коли Путін показував йому «листи Богдана Хмельницького», розповідав чергову версію про те, хто створив Україну чи нарікав на Польщу, яка через власну впертість змусила Гітлера розпочати війну, американець зрозумів, хто перед ним сидить.
Путін не був би собою, якби не приділив частину свого монологу брехні про те, хто почав війну. А також повторив про план денацифікації України. У властивій манері він звинуватив у всьому клятий Захід, який сприяв приходу до влади в Україні «нацистів». Водночас російський диктатор не забув поплакатися Карлсону про «важку долю» Росії, яку обманули і позбавили колишніх сфер впливу. Путін відверто заявив, що з ним можна домовитися. Запевнив, що не планує нападати на країни Балтії і Польщу. І взагалі він за мир і завжди хотів миру. Достатньо тільки перестати допомагати Україні. У 1940 році щось подібне Гітлер казав іншому американському журналістові, Карлу фон Віганду, коли пропонував визнати Європу сферою впливу Третього Райху й обіцяв у жодному разі не втручатися в американські справи.
Як вплине це інтерв'ю на західну аудиторію? Можливо, не зовсім так, як на це розраховував Путін. При всій одіозності постаті Такера Карлсона, навіть йому не зайшли позбавлені логіки, висмоктані з пальця аргументи й історичні екскурси російського диктатора. Це було помітно по виразу обличчя журналіста і його міміці. Такер Карлсон час від часу намагався повернути Путіна до реальності і врятувати інтерв’ю, в якому і так не було гострих питань. Але це йому не вдалося. Путін перебував у власному паралельному світі.
Можливо, не бажаючи цього, Карлсон зробив Путіну ведмежу послугу. І допоміг краще розкрити людожерську цинічну сутність російського президента та його хворобливу манію. Сумнівно, що це інтерв'ю здатне радикально вплинути на західну суспільну думку. Але воно може допомогти аудиторії, яка не довіряє великим медіа, краще зрозуміти, ким є Путін. Потрібно мати дуже низький рівень інтелекту чи бути вкрай заангажованим, щоб сприйняти балаканину російського вождя за чисту монету.
У 1839 році Росію відвідав французький письменник Астольф де Кюстін. Його в країну запросив цар Микола І. Кюстін був переконаним монархістом. І захоплювався абсолютною монархією як найкращою формою правління. А саме такий державний лад панував у Росії. Тому російський імператор щиро сподівався, що француз напише щось хороше про життя в імперії і гуманізує його сформований образ «ката Європи». Астольф де Кюстін мешкав у Росії три місяці. Відвідав Петербург, Москву, Ярославль, Владимир та Нижній Новгород. А повернувшись додому, через чотири роки надрукував чотиритомну книгу «Росія у 1839 році». Книга стала справжнім бестселером. Однак вона дуже не сподобалася російській владі. У творі Російська імперія була зображена не як ідеальна справедлива держава, а як «країна деспотизму», де «панує пригноблення».
«При спогляданні зусиль, з якими тут намагаються знищити пам'ять про минуле, я дивуюся, що ще зберігають дещо. Основа цього – брехня, а разом з нею і боязнь правди. До цього часу я думав, що істина потрібна людині, як повітря, як сонце. Подорож по Росії мене переконала в протилежному. Брехати тут – означає охороняти престол, говорити правду – означає руйнувати основи. Вся Росія – один суцільний обман. Тут є все, не вистачає тільки свободи», – написав колишній шанувальник російського абсолютизму про Росію.
Хтозна, можливо Такер Карлсон після зустрічі з Путіним теж змінить свою думку про Росію і її правителя. Принаймні американський пропагандист та любитель теорії змов заявив після інтерв’ю, що йому може знадобитися рік, щоб зрозуміти, що це було. Також він сказав, що Путін не вміє пояснювати і багато часу проводить у світі, в якому йому не потрібно нічого пояснювати. Карлсон полетів. Однак повернутися не обіцяв.