Більше місяця інформаційні повідомлення свідчать про те,що у диктатора Путіна немає жодної іншої альтернативи як почати велику і повномасштабну війну проти України. Принаймні подібні повідомлення завжди були перед великими війнами і в цьому можна пересвідчитись прочитавши історичні книжки.
Мені це виглядало на початку як фантазія, але недавно поспілкувався зі своїм побратимом-політологом, який теж підтвердив,що в їхньому колі політологів також переконані у тому, що буде війна. Блокада Криму, блокада Калінінграду (Ке́ніґсбергу) та ситуація з Туреччиною стали останньою краплею, яка змусить Путіна напасти на Україну. Бо по-іншому пояснити відсутність реальних відповідей на процеси приниження «Великої Московії» у нього і його команди не залишилось.
Переконаний, що нападати він буде з боку кордону з Харківщиною. Відсутність там кордону і сприяння місцевої влади, а також підготовані озброєні групи прихильників «Великої Московії» легко дозволять йому іти у цьому напрямку. Про існування таких груп ще півтора роки тому мені розповідали мої побратими з Майдану. Навіть після перемоги Революції Гідності майданівці боялися ночувати у власних помешканнях у Харкові, бо навіть коли ми везли волонтерську допомогу нашим львівським прикордонникам на Харківщину, то ночували далеко від Харкова на одній із дач. І це пояснювалось тим, що не варто, щоб правоохоронці Харківщини знали, що ми веземо допомогу прикордонникам, які базуються на кордоні з Росією. Я особисто пересвідчився,що жодного кордону з Московією в нас немає. Після нашого від’їзду за короткий термін наших прикордонників було перекинуто у Луганську область.
Напружена ситуація з Маріуполем насправді є просто відверненням уваги. Переконаний, бариги при владі в Україні це дуже добре розуміють, тому роблять вигляд,що в них все під контролем. Адже саме ці владні бариги грабують те, що не встигли вкрасти до них і роблять все для того, щоб українська армія не була боєздатною. Зрозуміло, що найбільше, що їх нервує - це волонтерський рух,який хоч якимось чином намагається допомогти українським військовим.
Спілкуючись зі знайомими різного соціального статусу, всі в один голос говорять про те, що виробляють довготривалі візи до Євросоюзу для себе і своїх родин. Особливо, якщо взяти до уваги,що навіть сусідня республіка Польща створює повітові(районні) батальйони територіальної безпеки на своєму східному кордоні. Це свідчить про те, що керівництво країни (члена НАТО) бачить небезпеку війни. Переконаний, військове керівництво Польщі боїться не стільки російської агресії, скільки напливу біженців-емігрантів з країни, на яку може напасти агресор.
Практично ніхто не вірить в те, що коли Московія нападе на Україну, то країни НАТО реально нам допоможуть. Тому зараз відбувається просто банальний грабунок громадян України представниками влади, щоб продовжити безбідне життя для себе в країнах з демократичною формою правління.
Зупинити агресора, звичайно, може лише український народ, який не захоче жити під гнітом окупантів, але паралельно позбудеться діючого керівництва держави, яке грабує країну і робить видимість того, що любить український народ.
Ми переможемо, бо за нами славна історія перемог, про яку чомусь забувають писати у підручниках з історії України. Наш дух і бажання до волі не зламати!