Керівник Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України Кирило Буданов розповів в інтерв’ю «НВ», що відомо українській розвідці про дії росіян на Донбасі і в Херсоні, та про настрої, які панують у Кремлі. ZAXID.NET пропонує найголовніші тези з цього інтерв’ю.
Про Херсонщину
У росіян дуже сильний кадровий голод. Ті персони [потенційні колаборанти], на яких вони робили ставку перед війною, у багатьох випадках себе абсолютно не виправдали. Певна кількість людей погодилася на співпрацю. Але досить невисокий відсоток із тих, хто це зробив, насправді здатен керувати хоча б якимось районом міста. Тому головна проблема — це кадровий голод.
Далі питання: що вони хочуть створити? У хворому розумі російського керівництва є дві ідеї, які вони плекають. Перша — це відтворення Таврійської губернії, яка існувала нетривалий час у Російській імперії. Це територія Криму, Херсонщини, частково Миколаївщини і навіть трохи Донецької області та Запоріжжя, з адміністративним центром у місті Сімферополь. Це та ідея, яку вони зараз проштовхують.
Друга ідея, яку нечасто можна почути, проте вона має місце, — так зване Небесне місто. Це Одеська область, Херсонська область, частина Миколаївської області, місто Дніпро та частина Донецької області. Була така концепція. Ще раз кажу: це — хворий розум.
Вони спробують зробити демографічну кризу, а потім — гуманітарну. Тільки в такому випадку вони зможуть справитися з більшістю населення. Дуже легко маніпулювати настроями населення, коли в людей забрати усе, а потім пропонувати гуманітарну допомогу. Щоб не витрачати мільйони, вони будуть витрачати копійки, даючи крихту хліба.
Про майбутнє Донбасу
Зараз вони ще на роздоріжжі. Тобто не вони, а він — президент РФ, — там одна людина вирішує. Він не прийняв остаточного рішення, чи намагатися йому прийняти так званий Донбас у склад Росії, чи лишати його якоюсь третьою територією. Проте певні кроки вже зроблені. Серед них найголовніший — перехід кураторства [над проектом «ЛДНР»] від пана Суркова [Владислав Сурков — екс-помічник президента РФ, який відповідав за закордонні території], до першого заступника голови адміністрації президента РФ Сергія Кирієнка. Це безпосереднє керівництво з Кремля. Це ніяке не керівництво закордонними територіями. Вони готуються до цих процесів, але остаточного рішення ще нема.
По-перше, їм потрібен увесь Донбас. Бо навіть для хворого розуму буде нелегітимно, коли одна частина Донбасу під контролем поки що у них, а інша — ні. Їм потрібен увесь Донбас, аби номінально сказати, що народ Донбасу обрав свій шлях.
Про проблеми російської армії
Усі проблеми російської армії якраз зараз і виплили. Це був великий піар. Усе, на що вони витрачали гроші, — це показувати велич російської армії у світі. Зараз усі побачили — нема жодної величі. Порівнювати військовий потенціал Росії й України перед початком цієї фази війни, яка почалась 24 лютого, неможливо: це десяти, а за певними показниками двадцятикратна перевага РФ. Проте реальні бойові дії показали реальні проблеми: кількісний показник вони мають, це безумовно, а от якісного нема. По-друге, досить низька мотивація. Ті втрати, яких вони зазнали за цей час, досить сильно на них упливають. Уже зараз Росія перейшла до прихованої мобілізації і найближчим часом готується оголосити про відкриту мобілізацію. Мені досить цікаво: як вони будуть це пояснювати власному народові? Чому для Росії з її, як вони кажуть, першою чи другою армією у світі, потрібна мобілізація, коли згідно їхніх офіційних повідомлень, усе йде за планом і Україна як військова машина нічого з себе не представляє? Я можу робити певні припущення, опираючись на певні факти, що мобілізацію проведуть під призмою того, що Росія воює не з Україною, а з англосаксонським світом. Саме в такій парадигмі це будуть пояснювати російському суспільству.
Окупація провалюється, вони не встигають. У них був головний термін — встигнути до 24 квітня закінчити «спецоперацію», вони його повністю провалили. Друга дата — це завершити операцію хоча б по Донбасу до 9 травня. Якщо вони цього не зроблять, це ще більш ускладнить політичне забарвлення усього процесу. Як буде Путін проводити цей парад? Що він буде казати? Балачки про війну з англосаксонським світом — вони на когось спрацюють, а на когось — ні. Путін не може визнати, що він програє Україні. Для цього йому потрібно показати якогось серйозного супротивника, щоб сказати, умовно кажучи: «Можливо, ми трошки і програємо, але це ж ми не Україні програємо».
Про Придністров’я
Придністров'я для них у військовому плані — величезна проблема. Є територія, яку вони повністю контролюють. Проте у них не має до неї жодного підходу. Кордон з одного боку з Молдовою, з іншого — з Україною. І як би вони там не кричали, нічого серйозного вони там зробити не можуть. Ті підрозділи, які перебувають у Придністров'ї, — це і є вся їхня сила, а їх приблизно 1,3 тис. людей. Це російські офіційні війська у цьому регіоні. Більшою частиною вони охороняють склади у населеному пункті Ковбасне. Меншою — радіоцентр у селищі Маяк, і стоять у Тирасполі. Великою загрозою не є. Але це фактор дестабілізації в усьому цьому регіоні: для Румунії, для Молдови і для нас.
Два варіанти завершення війни
Перший — розділення Росії на три і більше частини. І другий — відносне збереження територіальної цілісності РФ при зміні керівництва країни. В останньому випадку новий керівник скаже, що РФ ні при чому в усіх цих процесах, це був хворий диктатор, а країна тут ні до чого. У цьому випадку Росія віддасть усі окуповані нею території — від островів Японії до Кенігсберга [нинішній Калінінград], який належить Німеччині.
Ось два шляхи. Більшість військово-політичного керівництва Росії це знає. І саме тому є дуже багато спроб діалогу з західним світом, незважаючи на ту офіційну риторику, яку вони всі використовують. А от неофіційна зовсім інша: вони бояться втратити свої статки. І вони розуміють, чим це дуже швидко для них закінчиться.
Залишити Путіну шлях для відступу — це одна зі стратегій, проте це майже нереально. Він воєнний злочинець для всього світу. Це його кінець, він сам себе загнав у глухий кут.