Під час урочистої промови в Кремлі Владімір Путін повідомив кілька сотень гостей про рішення анексувати чотири області та попросив вшанувати хвилиною мовчання пам’ять загиблих у «військовій спецоперації» та в боротьбі з «нацистським переворотом» в Україні 2014 року. Він зазначив, що мешканці анексованих областей назавжди вже залишаться громадянами Російської Федерації. Водночас висловив бажання почати мирні перемовини, але майбутнє окупованих районів обговоренню не підлягає.
Більшість виступу Путіна була антизахідною тирадою. Путін звинуватив Захід, зокрема США, у пограбуванні та гнобленні світу. Він використав демагогічні аргументи, які, на його думку, виправдовують подальші дії Москви. Він заявив, що американці першими застосували ядерну зброю в Японії і провели непотрібні бомбардування Німеччини під час Другої світової війни. Результатом стала «варварська гегемонія», якій треба покласти край.
Антиімперська анексія
Дії Росії є злісною карикатурою на верховенство права. Росіяни окупували українські території, ведучи імперську війну в стилі, який людство давно мало б забути, повторюючи «ніколи знову». Загарбники вбивають, катують, виганяють з домівок, крадуть і знищують усе, що потрапляє їм до рук. Псевдореферендуми, проведені на окупованих територіях, являли собою дегенерацію демократичного процесу. Від самого початку вони були задумані як спектакль, який мав створити ілюзію легалізму.
Вони були організовані шляхом голосування, під час якого члени виборчої комісії в супроводі озброєних солдатів стукали від дверей до дверей. Офіційно вони просто агітували за «референдум», а насправді підсували бюлетені для голосування. Таке «домашнє голосування» тривало чотири з п’яти днів «референдуму» і було вимушене через відсутність технічних можливостей окупаційної влади провести його онлайн, що для Кремля є найпростішою формою підбиття результатів виборів. Проблема полягала в тому, що фактично могли проголосувати не більше 20% мешканців, а потрібна була «масова підтримка».
Те, що результати будуть схожими на «чеченський стандарт», тобто близькі до 100% підтримки, було відомо наперед. Після їхнього оголошення Кремлю довелося виконати кілька фіктивних формальностей. Він так поспішав, що ще до того, як маріонеткові обласні керівники встигли денонсувати суверенітет України на окупованих територіях, Путін підписав акти про визнання незалежності Запоріжжя та Херсона.
У що Путін грає
Анексія окупованих територій дає Путіну шанс повторити «ефект Криму» 2014 року. Йому вкрай потрібно заспокоїти суспільні настрої, тим паче, що через поразки на фронті його підтримка впала з понад 80% до 77%. Російська армія зазнає дедалі більше поразок від чимраз краще навчених, оснащених і впевнених у собі українців. Після програної битви за Київ, а згодом і після поразки на Харківщині українці завдають більш дошкульних ударів, а масштаби успіху, який вимальовується в околицях Лиману, оцінити поки що важко. Ймовірно, там було оточено кілька тисяч росіян.
Тому Путін ухвалив дуже непопулярне рішення і 21 вересня оголосив «часткову» мобілізацію. Тим самим він порушив суспільний договір: війна для росіян мала бути абстракцією, її мали дивитися з екранів телевізорів, а не йти на фронт як гарматне м’ясо.
Путін повинен сьогодні успішно вгамувати паніку, викликану мобілізацією. Поглинання понад 110 тис. км2 – це більший територіальний набуток, ніж анексія Криму вісім років тому та здобуття 5-6 млн нових громадян. Завдяки цьому Путін, як він і обіцяв, залишається «збирачем руських земель», відбудовує велику Росію і намагається довести, що навіть якщо їй не можна співчувати, то її треба боятися.
Вигоди, однак, можуть стати для нього такими ж примарними, як і псевдореферендум. Вони не заглушать критику, спричинену послідовними поразками на фронтах і згубною мобілізацією, не кажучи вже про економічну кризу, яка повертає Росію на одне-два покоління назад.
Росіяни програють битви, але ще не війну
Побачивши незграбність своїх військових і жахливий стан армії, Путін пішов ва-банк, намагаючись досягти «заморожувального ефекту», тобто припинити зараз військові дії, що дало б йому час позбавити Україну підтримки Заходу та остаточно, хоч і відтерміновано, знищити непокірного сусіда. Поки немає можливості залякати українців і змусити їх підкоритися, Кремль може розраховувати на те, що союзники України боятимуться наслідків подальшої війни, яка вже не входитиме в їхні розрахунки. Інакше кажучи, Кремль розраховує, що керовані жадібністю та недалекоглядністю європейці й американці пожертвують українцями заради миру й майбутніх прибутків. Ба більше, майбутня осінь, з дощами та багнюкою, в якій загрузли російські танки навесні 2022 року, тепер зупинить наступ українських військ.
Одним із наслідків мобілізації було залякування Заходу, створивши враження, що жарти закінчилися і велика Росія лише зараз вступає у війну. Перспектива мільйона добре споряджених, рішучих солдатів, які йдуть на Захід, нагадує про наступ Червоної армії під час Другої світової війни. У дегенеративних російських структурах, однак, про досягнення такого ефекту не може бути й мови, бо призовників мільйона не буде, техніка в їхньому розпорядженні часто непридатна, а про хорошу підготовку та високий моральний дух не йдеться.
Маса солдатів, що займають окопи й оснащені навіть іржавими автоматами Калашникова, стане проблемою для українців, яким доведеться долати нові рубежі, мати справу з масою полонених чи похованнями тих, хто повірив словам предстоятеля православної церкви, Кірілла, що смерть у цій війні означає відпущення гріхів і відкриває шлях до раю. Москвичі відмовилися від слів прокремлівського священнослужителя, пожартувавши, що, почувши про наближення росіян, Рай подав заявку на вступ до НАТО.
Також до Заходу спрямовані погрози застосувати в Україні тактичну ядерну зброю. Тоді як самі українці після досвіду Бучі, Ізюма та Маріуполя вже нічого не бояться, бо дії росіян – умовні чи ні – все одно означають їхнє фізичне та культурне знищення. Кремль може розраховувати на те, що перспектива обмеженого, а потім ескалованого ядерного конфлікту паралізує союзників Києва.
Спроба досягти схожого ефекту, хоч і основана на страху втратити прибуток, а не життя, могла стояти за нападом на обидва газогони «Північний потік», хоча під час виступу в Кремлі Путін звинуватив англосаксів у саботажі. З точки зору Росії, їхнє знищення не призвело до значних витрат, оскільки через санкції та економічну війну із Заходом газ ними не прокачували. Атака також була повідомленням про рішучість і можливість атакувати західну критичну інфраструктуру, тобто інші газогони чи кабелі, відповідальні за роботу Інтернету. У Кремлі намагаються навіяти Заходу думку, що його попередні втрати від війни є ще дрібницею, як порівняти з тим, що може статися.
Путін також може розраховувати на видимість верховенства права для лідерів Китаю, Індії та Південної Америки, які вдаватимуть, що вірять у демократичний вибір народу півдня та сходу України приєднати свої землі до Росії. Завдяки цьому розширяться ринки збуту товарів і послабиться тиск на Москву.
Не можна піддаватися на шантаж
Безсумнівно, без підтримки Заходу Україні не перемогти Росію. Київ успішно компенсує недоліки в кількості солдатів чи гарматних стволів рівнем підготовки, обладнання та передових технологій. Навіть закупівля Росією оборотних боєприпасів і безпілотників в Ірані, яка завдає українцям зайвих втрат, не схилить терези перемоги на користь Москви. Ось чому, з погляду Кремля, так важливо залякати європейців і американців, змусити їх не тільки припинити озброювати Україну, але й схилити президента Зеленського до якнайшвидшого припинення бойових дій.
Збереження за Росією територіальних здобутків і заморожування конфлікту означатиме перемогу Москви у війні, незважаючи на нищівні військові поразки. По-перше, обтята Україна з дуже обмеженим виходом до моря не зможе економічно функціонувати, а інвестори не поспішатимуть відбудовувати усічену нестабільну країну.
У цій ситуації українці самі почнуть запитувати своїх лідерів, за що вони боролися і гинули, адже, незважаючи на перемоги на полі бою та величезні жертви, вони не захистили країну. Росіяни негайно скористалися б політичними потрясіннями, розпалюючи конфлікти та посилюючи свій вплив у Києві. Навіть більше, заморожений конфлікт означав би, що в будь-який момент, після відновлення сил, Росія може знову завдати удару, але цього разу Україна була б беззахисною, без підтримки союзників з НАТО чи Євроунії.
Такий сценарій виглядав би ймовірним, якби останні кілька місяців не показали, наскільки Путін і росіяни помиляються не лише в оцінці рішучості українців, а й в мотивації Заходу. Переконання в слабкості та жадібності американців, британців і німців змусило росіян забути, наскільки потужним і послідовним може бути Захід.
Немає ознак того, що підтримка України по обидва боки Атлантики ослабне. Більше того, вже лунають голоси, що єдиною розумною відповіддю на шантаж Путіна є збільшення допомоги Україні та покарання Росії, якщо вона піде на застосування ядерної зброї.
Якщо Захід дійсно витримає і з послідовністю, що нагадує Другу світову війну, дозволить Україні перемогти, нинішні дії Кремля обернуться проти Росії. Повернувши собі окуповані та незаконно анексовані території, разом з Кримом, Україна порушить «територіальну цілісність Росії», але не ту, що випливає з положень міжнародного права, а ту, яку сприймають самі росіяни. Програвши війну, живучи в країні з розбитою економікою, а також відчуваючи наслідки смерті багатьох молодих людей і патологій, спричинених поверненням розбитої армії додому, громадяни далекої Росії можуть почати сумніватися у своїх зв’язках з Москвою. Запитувати, за що вони померли і чи були б готові ризикнути повторенням у майбутньому. Якщо це станеться, Російська Федерація може розділити долю Радянського Союзу і розвалитися, що призведе до нових суперечок і воєн за майбутні кордони.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Putin postawił wszystko na jedną kartę