Ключовою подією Форуму «Європа – Азія» (АСЕМ), що проходить в італійському Мілані, журналісти й експерти вважають зустріч у п’ятницю президентів України та Росії. Петро Порошенко й Володимир Путін зустрінуться у форматі робочого сніданку за присутності Анґели Меркель, Франсуа Олланда, Девіда Кемерона і Матео Ренці. А головним питанням порядку денного цього сніданку стане обговорення реалізації плану мирного врегулювання ситуації на сході України.
Хоча насправді Путін навряд чи приїхав до Мілану, аби зробити для себе ключовою на форумі саме тему припинення війни на Донбасі. Можна з високою ймовірністю припустити, що для кремлівського зверхника головним є питання відновлення добрих стосунків з лідерами Європейської Унії. Це можна буде зробити на перемовинах у білатеральному форматі, а якщо й мультилатеральному, то вже точно без участі української сторони. Адже саме донбаське питання Путін намагатиметься інструменталізувати як серйозний аргумент у розмовах з європейськими лідерами.
То чи вдасться російському лідерові відновити старі, «докримські» взаємини зі своїми європейськими колегами. Більшість західних експертів оцінює успіх цієї справи доволі скептично.
От, приміром, авторитетна французька газета Le Monde зауважує: «Не слід трактувати те, що може статися в Мілані, як офіційне відновлення контактів з Путіним, – цитують автори статті джерело в дипломатичних колах. – Навпаки, деякі європейські лідери не дуже хотіли, щоб він був присутній. У Парижі, як і в Брюсселі, запевняють, що про початок перемир'я з Путіним мова не йде. «Поки що немає в наявності всіх умов для врегулювання кризи в Україні».
Чому Путін наказав відвести війська з-під українських кордонів так зненацька? Бо саме цей крок взагалі зробив можливими перемовини зі західними лідерами. Хоча в Європі чітко розуміють, що це лише така собі маніпуляція, адже війська можна швидко повернути на вказані позиції.
Окрім того, виведення російської техніки й кадрових військовиків із Донбасу фактично не відбувається. Розвідки західних країн і України фіксують лише ротацію російських вояків. Тривають артилерійські обстріли і позицій українських Збройних Сил, і будинків мирних мешканців. Російські солдати з нашивками «ЛНР» та «ДНР» продовжують штурмувати Донецьке летовище, Дебальцево, Щастя. Тож, якщо Путін в Мілані гратиме дурника, мовляв, це виключно українська внутрішня проблема, – то не зможе навіть закласти підмурівок під процесом відновлення добрих стосунків зі західним світом.
Шеф Кремля сам загнав себе у класичний цуґцванґ, коли будь-який його наступний хід лише шкодитиме йому, рівно ж як і бездіяльність. Зрештою це вже було чітко видно на прикладі згаданого відведення російського контингенту з Ростовської області в місця постійної дислокації. Адепти «новоросійської» ідеї звинуватили російського лідера в зраді й непослідовності.
Відомий російський опозиціонер, колишній віце-прем’єр Борис Нємцов на своїй сторонці у Facebook, проаналізував, що хотів Путін і чого йому вдалося досягнути, провокуючи та підживлюючи кровопролиття на Донбасі :
1. Хотів прив'язати Україну до Росії, домогтися її входження в Митний Союз. Отримав рівно протилежне, Україна вибрала європейський вектор і ніколи не повернеться в орбіту путінського впливу.
2. Хотів домогтися нейтралітету України, зберегти її позаблоковий статус. Повний провал. Зараз вже ясно, що Україна щільно і надовго пов'язана з НАТО. Проходять спільні навчання Україна-НАТО, налагоджується військово-технічна співпраця з Альянсом.
3. Хотів поваги з боку українського народу. Отримав ворога на довгі роки.
4. Хотів Новоросію від Донецька до Одеси. Отримав меншу частину Донецької та Луганської областей.
5. Хотів коридор до Криму через Маріуполь. Отримав відсіч і окопи, які рили російські люди в Маріуполі, щоб не пропустити окупанта.
6. Хотів, щоб як у Криму, без єдиного пострілу, отримав 4000 убитих з того та іншого боку.
7. Хотів, щоб економіка Росії не постраждала. Отримав втечу капіталу на понад 100 мільярдів доларів, 40 рублів за долар (девальвація більше 20 відсотків) і двозначну інфляцію на продукти. А також повний застій в економіці без інвестицій та інновацій.
8. Хотів підтримки з боку імперців і націоналістів – отримав з їхнього боку надзвичайне роздратування й титул зрадника.
9. Хотів залишитися визнаним у світовій політиці. Став парією. З Вісімки вигнали, нікуди не запрошують, все оточення під санкціями, ніхто, крім Лукашенка і Назарбаєва, спілкуватися не хоче. Та й ті підтримують єдність України й вимагають грошей.
10. Єдине, що хотів і отримав, то це високий рейтинг, заснований на імперській істериці і цинічної брехні агітпропу. Але це ненадовго. Скоро народ зрозуміє, що ціни виросли, а прибутку немає. Звалювати все на Обаму довго не вийде.
Ось такі невтішні для Кремля факти. Хоча, звісно, тут є й певні перебільшення в оцінці негативу. Все ж Путін домігся того, щоб «ДНР» і «ЛНР» de facto отримали якийсь статус, легалізувалися до певної міри. Адже ще в серпні (до початку повномасштабного наступу регулярних російських військ на позиції української армії під Донецьком і на узбережжі Азовського моря) Київ навіть слухати не бажав ні про якесь розмежування в Донбасі, ні про запрошення представників сепаратистів до перемовин.
Окрім того, навіть після виведення всіх російських військовиків з території Луганської та Донецької областей Путін не втратить важелів впливу. Адже він ще має чисельну армію своїх шпигунів і провокаторів по цілій Україні. Не виникає сумніву, що бунти вевешників і ультранаціоналістів у Києві цього тижня були спровоковані саме людьми російського президента.
Та все ж варто визнати, що Кремль зазнав поразки не на полі битви, а в економічній площині, причому поразки вкрай болісної. Британські фінансові експерти, аналізуючи актуальний стан банківської системи Росії, змальовують у газеті Financial Times картину виключно темними барвами:
«Для російського банківського сектора сьогодні настали найтривожні часи після фінансової кризи, що відбулася шість років тому. Півдюжини найбільших і пов'язаних з державою банків, на частку яких припадає понад половина всіх банківських активів Росії, фактично виявилися відрізаними від західного фінансування через санкції, запроваджені ЄУ і США у зв'язку з агресією Москви на Україну.
Падаючий курс рубля, між тим, створює підстави для того, що російські споживачі почнуть знімати свої накопичення з банківських рахунків і переводити їх у долари. Названі чинники плюс зниження цін на нафту, яке веде до зменшення доларових надходжень від нафтового експорту, створюють гострий дефіцит доларового фінансування у банківській системі.
Наразі банки і регулюючі органи справляються з навантаженням. Але якщо санкції будуть збережені на тривалий час, ситуація може серйозно загостритися, затягнувши петлю на шиї банків і російської економіки загалом».
Українці доволі часто нарікали на західні країни, котрі довго не наважувалися запровадити жорсткі санкції проти Росії. Штрафні заходи ЄУ спершу були доволі м’якими, стосувалися вузького кола осіб, майже не мали впливу на російську господарку. Утім треба розуміти, що мета санкцій полягала не в тому, щоб негайно відправити російську економіку в некерований штопор, а щоб поступово нарощувати тиск. Що власне й було успішно реалізовано.
Ціни на нафту у світі продовжують падати. Так ціна марки Brent знизилася до 83 доларів за барель, опустившись нижче за рівень початку грудня 2010 року. Американська легка нафта сорту WTI відтепер коштує 79,95 доларів. Таким чином упродовж останніх чотирьох місяців ціни впали приблизно на 25 відсотків. Причому тенденція падіння не припиняється, загрожуючи російському бюджету чималими дефіцитними дірками.
Москва намагалася виправити ситуацію, вирватися з економічної ізоляції, повернувши свою увагу до Китаю. Доволі оптимістично звучали в червні цього року заяви про багатомільярдні газові контракти з Піднебесною. Однак згодом виявилося, що Пекін, хоч і мило усміхається Москві, але не поспішає вкладати гроші в російський газогін. Бо навіщо китайцям співпрацювати з Росією на рівних, якщо згодом вони зможуть диктувати їй свої умови.
У Юрка Іздрика в книжці «ТАКЕ» описано епізод про археолога, котрий завів собі ігуану. Одного разу ця тварюка вкусила археолога за палець. Господар спершу страшенно обурився, але згодом зм’як, зауваживши, як ящірка, нібито перейнявшись докорами сумління, всюди неухильно ходить за ним. Проте згодом архітектор довідався, що це переслідування не має нічого спільного з прихильністю. Ігуана, укусивши, отруїла свого господаря. Отрута ця діє не раптово, а поступово, упродовж кількох днів. Тому домашній улюбленець тепер мусив постійно переслідувати свого господаря-жертву, аби той не потрапив до пащі іншій тварюці, коли отрута зробить свою справу.
Приблизно щось таке відбувається й у стосунках між Москвою та Пекіном. Китай мило усміхається Росії, з усім погоджується, підтримує її на міжнародних конференціях і асамблеях. А насправді чекає, коли вона остаточно завалиться, щоб отримати все, зразу й за безцінь.
Тож все вище перелічене змусило Путіна докладати максимуму зусиль, щоб Міланський саміт не пройшов для нього надаремно. Хоча європейські країни поки що не поспішають скасовувати чи пом’якшувати санкцій проти Росії. На Заході чітко усвідомлюють, що Кремль не відмовився від своїх планів щодо України. Вони полягають у тому, щоб заморозити конфлікт у Донбасі, створити таке собі «друге Придністров'я». Кремлівське керівництво вже добре собі набило руку на Абхазії, Придністров’ї та Південній Осетії, воно знає, як використовувати локальні заморожені конфлікти для дестабілізації ситуації в чужій державі.
Слід сподіватися, що у Мілані глави держав і урядів ЄУ жорстко вимагатимуть від Путіна дотримуватися мінських домовленостей від 5 та 19 вересня. Про це зайвий раз було наголошено напередодні під час телеконференції за участі лідерів США Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії.
Водночас треба визнати, що й країни Європейської Унії потерпають від конфлікту з Росією. Адже санкції, запроваджені проти Росії, теж б’ють по них боляче, хай навіть і не так фатально. Чи готові західні столиці до компромісу з Москвою в цьому питанні? Звичайно, але не за будь-яку ціну.
На щастя України, на Заході не лише політики, але й великі бізнесмени навчилися враховувати політичні ризики, на які можна наразитися згодом. От, приміром, німецькі бізнесмени вже відмовилися від тиску на бундесканцлера Анґелу Меркель, вимагаючи від неї не згортати співпрацю з Росією. Бо розуміють, що нинішня поведінка Путіна і його оточення до добра не доведе. Агресивна політика Кремля спричинить економічну ізоляцію Росії, це, своєю чергою, матиме наслідком рецесію господарки, потім – соціальні бунти й скидання можновладців з їхніх високих крісел.