Уже 26 липня у столиці Франції стартують Олімпійські ігри. Місто, і так переповнені туристами, просто тріщатиме під натиском вболівальників. Ми хочемо нагадати Париж у кіно, сповнений романтики та стереотипів про одне із найкращих міст світу.
«Кумедне личко»
Funny Face, 1957
Головний редактор модного журналу для жінок Quality Меггі Прескотт і фотограф видання Дік Ейвері втомились, розшукуючи нове обличчя для обкладинки чергового номера. Меггі і Діку прийшла ідея зробити героїнею номера не гламурну дівчинку, а інтелектуально розвинену жінку. Фотограф та редактор вирушили на фотосесію в невелику книжкову крамницю, в якій працює продавчинею юна Джоанна. Побачивши її, Дік зрозумів, що саме вона – новий ідеал жіночої краси. Нічого дивного, адже головну роль зіграла неймовірна Одрі Гепберн.
Джо вважає людей, які увірвалися до неї, божевільними, але погоджується на пропозицію поїхати з ними на зйомки до Парижа. Адже там читає лекції її кумир, професор Флостер, що проповідує новий стиль спілкування. І ця компанія їде до Парижа, забувши, що працювати там важко, адже це місто закоханих.
Фільм отримав чотири номінації на «Оскар», а Одрі Гепберн, яка співала Bonjour, Paris! у бежевому тренчі на фоні Сени, змусила закохатися в Париж не один мільйон глядачів у всьому світі.
«Амелі»
Le Fabuleux Destin d'Amélie Poulain, 2001
Говорити про Париж і не згадати фільм Жана-П'єра Жене «Амелі» просто неможливо.
Амелі (Одрі Тоту) – мешканка Монмартра, офіціантка в кав'ярні та головна мрійниця в окрузі. Дивачка не проти втручатися в чужі справи і змінювати перебіг подій, але сама, на жаль, боїться вийти з безпечного світу фантазій. Все змінюється, коли панночка обмінюється поглядами з хлопцем (Матьє Кассовіц) у метро і підбирає його таємничий альбом із фотографіями.
«Амелі» – невигадлива дуже весняна та романтична історія, яку можна дивитись безліч разів. Не дивно, що фільм й через понад 20 років він не втратив своєї привабливості. Відчуття романтики та магії повсякденних речей підкреслюють інструментальні композиції Янна Тірсена.
Можливо, Париж Амелі й далекий від реальності, але він надихає, зачаровує та приваблює (хоча куди вже більше). Магія Амелі Пулен продовжує діяти поза часом, а ім'ям героїні нещодавно назвали новий вид жаб.
«Париж, я люблю тебе»
Paris, je t'aime, 2006
Знятий у 2006 році чудовий альманах «Париж, я люблю тебе» продовжує бути фільмом, який хочеться переглядати та перебирати, наче намисто. Він дав початок низці подібних збірок. Його прем’єра відбулась у 2006 році в програмі Каннського фестивалю «Особливий погляд».
Ідея продюсера Клоді Оссар (вона продюсувала, серед усього іншого, стрічки Жана-П'єра Жене) виявилася простою, проте напрочуд результативною: під однією назвою вона зібрала двадцять режисерів з усіх усюд, і кожен мав зняти новелку про місто світла та кохання, як називають Париж у путівниках. Клоді Оссар вирішила перетворити місто на Париж кіно. Для цього їй знадобилося 180 тисяч євро та 2 тисячі візитів у мерію, щоб «вибити» всі необхідні дозволи на зйомки. Вона ж і об'єднала усі двадцять новелок в один фільм, який можна вважати майстер-класом для тих, хто знімає короткометражки. Зрештою, кожен з авторів міг повести не один майстер-клас: Альфонсо Куарон («І твою маму також»), Валтер Саллес («Щоденники мотоцикліста»), Вінченцо Наталі, Александр Пейн («На узбіччі»), Сільвіан Шоме («Тріо з Белльвіля»), Гас ван Сент («Слон»).
А гімном Парижу, при тому без пафосу, натомість із гумором і легким смутком звучить фінальна новела Александра Пейна «14 арондисман».
«З Парижа з любов’ю»
From Paris with Love, 2009
Зовсім не романтичний фільм П’єра Мюреля. про найромантичніше місто. Молодий агент ЦРУ Джеймс (Джонатан Ріс-Маєрс) працює під прикриттям на престижній посаді помічника посла США у Франції, у нього є і чарівна подружка француженка Каролін, але він мріє про порятунок світу.
І така можливість у нього незабаром з'являється, коли зі Сполучених Штатів прибуває його новий напарник секретний агент Чарлі Векс (Джон Траволта), для якого стріляти не менш природно, ніж дихати, а законність та доцільність – невідомі поняття.
Після зустрічі свого напарника в аеропорту, де той уже встиг налаштувати проти себе всю митну службу Парижа Джеймс втягується у найнебезпечніші пригоди.
Погоні, кров, вибухи, насильство, і велика майстерність, яка необхідна героям, щоб залишитися у живих протягом 48 годин – не найбільше випробування. Найважчим виявиться те, що довіряти не можна нікому.
«Північ у Парижі»
Midnight in Paris, 2011
Стрічка Вуді Аллена «Північ у Парижі» зібрала чудову багатонаціональну компанію: Овена Віллсона, Рейчел МакАдам, Едріена Броуді, Леу Сіду, Маріон Котіяр та іншіх. Загалом картина цього невтомного ньюйоркця насичена персонажами, яскравими акторськими роботами незалежно від їх розміру та… стереотипами. Саме з ними бавиться Аллен, як із м'ячиками, перекидаючи їх з епохи в епоху. Усі ікони паризького життя 20-30-х років – Гемінгвей, Фітцджеральд, Далі (саме цю роль, а фактично епізод із блиском виконав Едріан Броуді), Гертруда Штайн, Пікассо, -- розбиваються вдрузки об криголам легкої павутинки алленівської іронії. А головний герой – успішний американський письменник Гіл (Віллсон), що приїхав у Париж зі своєю нареченою попри явну несхожість Віллсона та самого Аллена чомусь сильно нагадує героя із геніального «Мангеттена».
Цікаво, що Аллен, цей фанат Великого Яблука із ніжністю та смутком освідчується Місту закоханих, проте він же і висміює усі традиційні уявлення про нього.