4 березня композиторові Володимиру Івасюку могло би виповнитись 75 років. Проте 18 травня 1979 року його знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. За 30 років, які Івасюк прожив, він написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, музику до кількох вистав. Особистість композитора, виконавця, мультиінструменталіста досі досліджують кінематографісти. Пропонуємо лише кілька стрічок, що розповідають про Володимира Івасюка. Але насправді його життя та творчість все ще чекають свого потужного байопіку.
Червона рута
Фільм-концерт Романа Олексіва з’явився у 1971 році та сприймався тоді як ковток свіжого повітря. Зараз, звичайно, він виглядає дещо наївно.
У поїзді «Донецьк—Верховина» знайомляться карпатська дівчина Оксана (Софія Ротару) та молодий шахтар Борис (Василь Зінкевч). У Карпатах дороги молодих розходяться, але Борис розшукує свою прекрасну незнайомку. Закохані зустрічаються знову, і друзі запрошують їх заспівати на концерті для відпочивальників.
Цікаво, що у фільмі Ротару не співає жодної пісні Володимира Івасюка. Зінкевич і Ротару разом мали заспівати пісню «Водограй», але чомусь фонограму не зробили. За Василя Зінкевича це зробили соліст «Смерічки» Назарій Яремчук, а за Софію Ротару — солістка «Смерічки» Марія Ісак.
Червона рута Володимира Івасюка
У 1988 році чернівецька студія зробила першу в Україні телепередачу про відомого композитора — «Червона рута Володимира Івасюка». Програма розпочинається роздумами Володимира Івасюка про пісню, які озвучив тележурналіст Ігор Савчин: його голос здався телевізійникам схожим на голос самого Івасюка.
Стріхович поїхав до Москви і привіз звідти кілька телесюжетів. Їх включили у програму. Це був виступ Івасюка, Яремчука та Зінкевича на «Пісні–71», кадр, де автор «Водограю» сидить серед космонавтів, записи пісень «Кленовий вогонь» у виконанні Софії Ротару та «Літо пізніх жоржин» — Василя Зінкевича. Бо тоді, у 80-их, ніде не могли знайти навіть запису голосу Івасюка. До роботи над фільмом долучився і батько Володимира Михайло Івасюк.
Пісні серця. Червона рута
Цикл «Пісні серця» — це фільми-історії найпопулярніших українських пісень, однією з яких, безперечно, є «Червона рута». Їх автор Юлія Лазаревська говорить про серію «Червона рута»:
«Найбільш дорогий для мене відгук на картину був від народного артиста Левка Дутковського з Чернівців після показу «Червоної рути». Він сказав мені слова, почувши які, я зрозуміла, навіщо я це зняла: «Ви знайшли найближчих людей, які безпосередньо стояли біли витоків цієї пісні («Червона рута»), та були поруч з Івасюком… Зараз багато друзів Івасюка — цілий сонм. А ви знайшли тих, хто був поруч із ним».
У фільмі взяли участь перша директорка Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка Парасковія Нечаєва, головний режисер Чернівецької студії телебачення Василь Стріхович, перша виконавиця пісні «Червона рута» Олена Кузнєцова, керівник ансамблю «Смерічка» Левко Дутковський, сестри Володимира Галина і Оксана Івасюк, письменниця Галина Тарасюк. У фільмі використані відеоматеріяли з сімейного архіву Івасюків, відео-інтерв’ю з композитором, запис з концерту «Пісня–71».
Життя моє – обірвана струна
Документальний фільм 2007 року був представлений у 58-у річницю з дня народження Володимира Івасюка. Він є ретельно та повно відтвореною біографією митця від раннього дитинства до трагічної смерті. Зйомки проходили в Кіцмані, Вижниці, Чернівцях, Львові, окремі інтерв’ю записані в Києві.
Про Володимира розповідають найближчі люди — сестри Галина та Оксана, друзі й партнери за творчістю: Василь Стріхович, Левко Дутковський, Володимир Вознюк, Роман Кудлик, Юрій Рибчинський, Богдан Стельмах та багато інших. Не менше сказав про себе у фільмі сам Івасюк. Документальна стрічка містить унікальні кадри –любительські та професійні, яких досі ніхто не бачив. Є серед них жартівливі кінозамальовки, зняті самим Володимиром із собою в головній ролі.
Вусатий фанк
Документальна картина Олександра Ковша (сценарій та ідея Віталія Бардецького) «Вусатий фанк» (2021) не говорить лише про Івасюка, проте чудово змальовує картни того, що відбувалось в українській музиці його часу.
Наприкінці 60-х в Україні почали масово з’являтися ВІА, що мали замінити радянській молоді західні рок-гурти. Вони збирали стадіони та багатотисячні зали, однак сьогодні їхні пісні майже забуті. «Смерічка», «Березень», «Дзвони», «Водограй», «Мрія», «Світязь», «Жива вода», «Візерунки шляхів», «Арніка» та багато інших не просто звучали круто, а й потрапляли у світові музичні тренди.
Які джерела лежать в основі «вусатого фанку» (саме так автори назвали це явище в українській музиці)? «Це три кити, як каже у самому фільмі Тарас Петриненко: британський beat (ранні «Бітли»), заокеанський прифанкований рок та українська традиційна музика», – розповів ZAXID.NET автор ідеї Віталій Бардецький.