19 травня у кав'ярні-галереї "Штука" відбулась зустріч із Юрком Винничуком - талановитим письменником і любителем провокацій, найкращим знавцем історії львівських кнайп та легенд.
Погодившись розповісти про каварняне життя нашого міста, подія за подією відтвореного зі слів старих львів’ян-емігрантів і пожовклих газетних зшитків, Юрій Винничук вкотре довів своє надзвичайне вміння тримати увагу слухачів у постійній напрузі – в очікуванні нового жарту чи соковитого шматка життєвої історії.
«Щось розповідати про кнайпи Львова після того, як я видав книжку, досить тяжко. Я міг би так зробити, як той священик зі Скнилова, який одної неділі спитав парафіян: “Чи знаєте ви, яку я проповідь буду сьогодні читати? О, як знаєте, то я піду до хати, бо мене шось крижі болять”. На другу неділю парафіяни сказали, що не знають, яку проповідь буде він читати, то він сказав: “Слухайте, то ви матолки! Як ви не знаєте, яку проповідь в цей святий день по всіх церквах читають?! То шо я буду сипати бісер перед свинями? Іду до хати!”. На третю неділю вони змовились: половина скаже, шо знає, а друга половина скаже, шо не знає. Тоді він сказав: “То най ті, шо знають, перекажуть тим, шо не знають, а я йду до хати, бо мене крижі болять…” То скажу так: хто читав книжку, хай перекаже тим, хто не читав, а я собі швиденько вип’ю каву» - так розпочав свою розповідь пан Юрій.
У коментарі до першого видання «Кнайп Львова» Юрко Винничук каже: «Мене тішить, що читачі мої з нетерпінням чекали на цю книгу, але здавати її до друку я довго не квапився. Адже скільки я не здобував нових матеріалів, то завше залишалася певна кількість, яких я так і не опрацював. Бібліографія росла мов на дріжджах, і коли-небудь я все ж таки видам друге доповнене видання» . Друге видання побачило світ ще у 2001 році, а з цього часу цікавих історій назбиралось багацько. Настільки, що, як не крути, довелось братись до третього, польськомовну версію якого уже можна знайти у книгарнях сусідньої країни. «Така грубезна книжка, найгрубша моя книжка», - підсумовує автор. У Львові доповнені «Кнайпи» з’являться аж восени.
Історії про свіжі каварняні трафунки знову крутяться довкола відомих львівських постатей – молодомузівців, Івана Франка, Богдана Нижанківського, Володимира Старосольського, Станіслава Людкевича… Про останнього Ю. Винничук зацитував спогади Едварда Козака: «Відомо, що Станіслав Людкевич, якого називали Сясьо, пів свого життя провів у кав’ярні, де находив найкращі мельодії. Хоч не раз гриз він пальці зі злости, слухаючи каварняної оркестри, але коли втікав з каварні, то дорога його вела тільки до другої каварні... Пристійний, з чорним вусиком і великою чорною краваткою, в житті робив враження великої дитини. Оцю дитячість немало теж підкреслювала зм’якшена до шепелявості вимова. Людкевич мав якісь дивні купецькі амбіції: вірив, що має купецький хист, і цінив його у собі, може, вище композиторського таланту. Раз він сидів у кав’ярні “Ріц” у товаристві Михайла Рудницького та Влодзя Гірняка, рідного брата актора Йосифа.
- Може, хтось з панів купить годинника?”, - запропонував Людкевич.
- Ану покажіть, - зацікавився Влодзьо Гірняк.
Людкевич витягнув годинник, Влодзьо оглянув його та питає:
- Скілько хочете, докторе?
- Продам дуже дешево. Двадцять п’ять злотих.
- Забагато.
Торг та й торг, згодилися на двадцять. Гірняк витягає п’ятнадцять злотих, дає Людкевичу та й каже:
- Тут п’ятнадцять, а я п’ять Вам був винен, то ми вже квити.
Композитор взяв гроші і глибоко задумався:
- Чекайте-чекайте! Тут щось не так.
До розмови вмішався Михайло Рудницький:
- Та ж добре. Винен Вам Гірняк п’ять злотих?.
- Так, пане добродію, і вже давно повинен був віддати.
- О! То ж ясно як сонце – п’ятнадцять він дає готівкою, а п’ять був Вам винен, то разом маєте двадцять. Штимує?.
- Ааа! Так-так! - сказав Людкевич і сховав гроші.
Але вдома дорахувався, що його надули, на другий день прийшов до кав’ярні, де вже сидів за столиком Гірняк і усміхався усмішкою малого ямника, що підловив старого лиса. Людкевич, не знімаючи з голови капелюха, підійшов до столика, хвильку постояв мовчки і промовив тільки одне слово “Тьху!”, потім відійшов і сів далеко при іншому столику».
Окрім широких посмішок Юрко Винничук потішив слухачів аж чотирма надзвичайно приємними новинами: опис цікавих випадків з львівських кнайп чергувався з не менш веселими уривками нового роману «Танго смерті», що мав би бути виданий до кінця року, а до вересня заплановано друк двох томів українських поетів, які загинули під час різних режимів, книжки про батярів та книжки, присвяченій львівській кухні. Отож, з нетерпінням чекаємо щедрої книжкової осені від Юрка Винничука!
Фото Олександра Шамова