Юнак. 2006 рік. Режисер – Крістоф Шауб (Швейцарія). У ролях: Матьяс Шоч, Александра Вандернут, Дідьє Фламан, Дженніфер Декер.
«Юнак». Це чи не єдиний фільм у межах фестивалю ФРАНКОФОНІЯ, до якого не додають списку із «сезарами» та «намурами». Та фільм від цього не програє. Бо за дотепністю у примітивній, на перший погляд, комедії ховається оголена суть теперішнього суспільства. І те, про що не втомлюються говорити жінки, роль чоловіка у ній!
Тепер його місія - не вбити ворога, вирвати у нього серце та принести до ніг своєї коханої; не полетіти на Марс та перемогти марсіан у партії шахів. Цінності змінилися. Вуаля!
Тепер 18-річні юнаки не доводять, що вони сильні та мужні. Достатньо бути нормальним. Відкинути усі підозри батьків, що у тебе не та орієнтація. Бо звісно, яким ти станеш чоловіком, якщо у свої вісімнадцять ти висловлюєш бажання виїхати з невеличкого селища за вогнями великого міста і не просто так, а щоб працювати там «au pair» (нянькою, яка доглядає за дітьми) та вчити французьку мову. Нескладно зрозуміти, у якому розпачі залишаються батьки. Які насмішки лунають у спину юнака під час занять, коли він сидить один посеред дівчат.
Та хлопець, у якого в наплічнику дві банки варення від мами та «Камасутра» від сестри, не відступить ні перед чим. Навіть не злякається підгузників. Та дасть собі раду з двадцятьма програмами пральної машинки. Зможе жити у рожево-білій кімнаті з дурнуватими постерами та довести усім, що він - справжній чоловік. І усе насправді у нього йде за правилами типового «мачо» - перший інтим із досвідченою жінкою, платонічне кохання до дівчини, яка не звертає на нього уваги, та постійні дзвінки мами у найпікантшіні моменти. Звісно, що згодом все налагоджується і наш герой стає «рататуєм» - шеф-кухарем у модному ресторані в Женеві. Дівчина у нього закохується, а родина, в якій він доглядав за дитиною, з гордістю розповідає, що це вони його «знайшли та відкрили». Бурчить лише батько. На кого ж покинути його справу усього життя - друкарню. Ось такий собі хеппі-енд. Ось така собі комедія про вічне - виклик самому собі, батькам (тобі ж виповнилося 18 років), ну і звичайно ж - великому місту (як же ж без цього).
Ось у такому бою треба здобути перемогу теперішньому юнаку, щоб стати СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ. Кумедно, але факт. Лицарі стали історією, а просто нормальні юнаки - нашими героями. Прекрасній половині людства до повного щастя залишилося небагато. Зрозуміти, що опановування чоловіками навиків науково-технічного прогресу на кухні та ванній, а не на роботі - це та ж сама жертва заради них чарівних. І цю непросту битву чоловіків можна прирівняти до бою із прибульцями.
Довідка ZAXID.NET
Фестиваль ФРАНКОФОНІЯ, який триває у Львові у кінопалаці «Копернік», презентує цілу палітру фільмів з різних країн. Два з них ви ще встигнете переглянути: "Вторгнення варварів". Режисер Дені Аркан, 2002, Канада-Франція; "В очікуванні щастя". Режисер - Абдеррахман Сіссако, 2002, Франція-Мавританія.
Фільм «В очікуванні щастя» (премії у номінаціях «Кращий сценарій» та «Краща жіноча роль» (Марі-Жозе Кроз) на Каннському фестивалі 2003; премії «Сезар-2004» у номінаціях «Кращий фільм», «Кращий режисер» та «Кращий сценарій») - із синхронним перекладом, натомість «Вторгнення варварів» (офіційний відбір та Премія Міжнародної Кінокритики у Каннах 2002; гран-прі Фестивалю Fespaco-2003; Молодіжна премія на Міжнародному фестивалі франкомовного кіно у Намурі) - французькою мовою із українськими субтитрами.
Фото із сайту www.kopernik.kinopalace.lviv.ua