«Можу однозначно сказати, що Андрій Петрович (Клюєв, - авт.) не керуватиме штабом», – заявив Віктор Янукович в інтерв'ю трьом українським телеканалам наприкінці лютого. Проте через два місяці, всупереч переконливим запевненням Гаранта, секретаря РНБО все ж таки призначили головою центрального виборчого штабу Партії регіонів.
Це говорить про те, що президент легковажно ставиться не тільки до своїх обіцянок щось зробити, але й до власних зобов'язань чогось не робити.
Факт залишається фактом: на час виборчої кампанії Рада нацбезпеки, по суті, перетворюється на центральний штаб ПР. Тобто інститут влади, покликаний протистояти національним загрозам, укотре боротиметься за потрібний відсоток голосів на виборах для тих, хто стоїть біля керма країни. Але найстрашніше інше.
Цинізм української влади вийшов на новий рівень. Тепер у команді Януковича абсолютно не бояться приймати легко прогнозованих політичних рішень, пов'язаних з нечистими методами ведення виборчої кампанії. Після призначення Клюєва секретарем РНБО та розширення функцій цього органу тільки ледачі політологи і журналісти не передбачали, що згодом Андрій Петрович стане керівником штабу ПР, а очолюване ним відомство буде центром координації адміністративного ресурсу провладної партії. Нагадаємо, 14 лютого президент звільнив Клюєва з посади віце-прем'єра і призначив його секретарем Ради нацбезпеки. А 16 березня Янукович підписав низку указів, що збагатили РНБО новими повноваженнями: контроль над антикорупційним комітетом, регулювання допоміжних органів, що забезпечують безпеку на Євро-2012, а також створення Комітету з реформування збройних сил і військово-промислового комплексу.
Передбачувана прямолінійність підкилимної політики Януковича свідчить про те, що у влади, судячи з усього, стає дедалі менше страху перед власним народом, опозицією, світовою громадськістю і навіть перед електоральним покаранням на прийдешніх парламентських і чергових президентських виборах. Втім, поганий приклад заразливий: холоднокровна кремлівська рокіровка, зроблена за принципом «і плювати ми на всіх хотіли», мабуть, вселяє в українського головнокомандувача впевненість у тому, що він все робить правильно. Не треба слухати думок збоку, треба будь-якими способами зміцнювати владу, і не думати про те, що за все колись доведеться платити.
А наразі президентська команда на крилах адмінресурсу летить назад у майбутнє, не забуваючи, правда, при цьому підстраховуватися і підтримувати баланс внутрішніх сил. Заступниками до Андрія Клюєва як керівника центрального штабу були приставлені: Сергій Тігіпко, Борис Колесніков, Володимир Рибак та Олександр Єфремов. Тігіпко виступить головним місіонером «свідків покращення». Колесніков переключиться з господарської підготовки до Чемпіонату Європи з футболу на розробку політичної філософії нашого аналога російської «партії шахраїв і злодіїв». Рибак розповідатиме третьому сектору та іншим політичним партіям, хто в країні господар. А Єфремов займеться обробкою еліти пропагандистського штату регіоналів і керуванням pr-діяльністю синьо-білого братства в стінах парламенту.
Таку добірку штабних заступників Клюєва можна пояснити поєднанням трьох мотивацій. По-перше, «розбавити» Андрія Петровича помічниками зі знанням справи і наявністю серйозних політичних/економічних ресурсів. По-друге, наповнити склад керівництва штабу представниками хай не всіх, але хоча б різних груп впливу. По-третє, якщо кампанія закінчиться невдало, на когось треба буде повісити всіх собак. Клюєва не можна буде звинуватити у провалі, тому що він є членом «касти недоторканих». Але козлом відпущення потрібно буде зробити персону відому і впливову. У цьому випадку Януковичу доведеться вибирати когось із трьох: Тігіпка, Рибака або Єфремова. Тому що Колесніков теж належить до «касти недоторканих».
Функціональні перетворення
Коли ми говоримо, що штабна четвірка заступників буде врівноважувати Клюєва, то маємо на увазі не тільки хитрий підхід (хитрість, як відомо, не найкращий замінник розуму) до поділу обов'язків, але й психологічний вплив. Андрій Петрович буде обережним і дисциплінованим керівником штабу, оскільки на нього, безсумнівно, чинитимуть тиск офіційні статуси і неформальні можливості його великовагових замів. Тут все зрозуміло. А ось те, як регіонали можуть використовувати повноваження Ради нацбезпеки як інструменту виборчої кампанії, вимагає детального розгляду.
Функції РНБО визначаються Законом «Про Раду національної безпеки та оборони України». Говорячи про цей орган, часто плутають посади голови і секретаря. Головою РНБО є президент, який призначає секретаря, відповідального за організаційну роботу інституту. Сьогодні, з теоретичної точки зору, Клюєв як секретар Ради нацбезпеки має подавати на розгляд президенту проекти відомчих рішень, інформувати Головнокомандувача про хід виконання інституційних програм, координувати діяльність структурних органів РНБО. Є ряд виправданих побоювань, що на практиці виборчої кампанії ці повноваження можуть бути неофіційно відкориговані... Що проекти рішень більшою мірою стосуватимуться не безпеки та оборони країни, а безпеки та оборони виборчого шляху Партії регіонів. Що секретар РНБО інформуватиме Януковича не так про виконання прямих функцій органу, як про здійснення непрямих «електорально-загарбницьких» дій. І що принципи керування діяльністю структурних органів Ради нацбезпеки лежатимуть у площині не національних жовто-синіх інтересів, а партійних синьо-білих.
До складу РНБО входять прем'єр-міністр, міністр оборони, голова служби безпеки, міністр внутрішніх справ, міністр закордонних справ. Чорнову роботу Ради нацбезпеки здійснює апарат, якому, судячи з усього, і доведеться зайнятися найближчим часом підготовкою функціонального перетворення РНБО у силовий виборчий штаб регіоналів. Що з цього вийде? Відповісти на це запитання можна, замінивши у вказаній схемі відомчої компетенції об'єкти «національна безпека і оборона» і «надзвичайний стан» на «інтереси Партії регіонів» і «виборча кампанія» відповідно. У всіх цих передвиборчих трансформаціях РНБО допомагати Клюєву будуть його апаратні заступники: Олександр Медведько, Нестор Шуфрич, Володимир Сівкович, Микола Злочевський.
Безумовно, Рада нацбезпеки відіграватиме величезну роль, якщо Янукович з тих чи інших причин зважиться застосувати силові методи боротьби на виборах. У такий сценарій слабко віриться, але рівень соціальної напруги у країні з кожним днем невблаганно зростає, суспільство будь-якої миті може вибухнути і відправити владу на смітник історії. Чи розуміє це Віктор Федорович? І так, і ні. Так, тому що з особливою увагою останнім часом ставиться до підбору керівництва силових держорганів. Ні, тому що продовжує непохитно продовжувати жорсткий курс «покращення», вважаючи, що це залишить його електорально безкарним. Якось дивно у президента працює інстинкт збереження влади...
РНБО як загроза нацбезпеці
По суті, Рада нацбезпеки всі роки незалежності була органом, який виконує свої прямі функції тільки на папері, а не на ділі. Хто винен, що в нашій країні «розробляти проекти» та «координувати роботу» мовою практичної діяльності держорганів часто означає нічого не робити і переливати з пустого в порожнє. РНБО, як і багато інших українських інститутів влади, створює видимість діяльності, імітує її різними інформприводами, які переважно зводяться до того, що десь відбулося якесь відомче засідання, на якому щось розглядали. Іншими словами, Рада нацбезпеки – це імпотентний орган, бездіяльність якого можна вважати ще однією загрозою національним інтересам держави.
Посада секретаря РНБО – це засіб, яким можна видати політичне «дякую» (наприклад, Петро Порошенко 2005 року) або когось «приручити» (наприклад, Євген Марчук у 1999-2003 роках). І те, що Раду нацбезпеки можна використовувати як виборчий штаб провладної команди, стало відомо не з призначенням Клюєва на пост секретаря, а набагато раніше. Єдиним винятком можна вважати постать Володимира Горбуліна, який керував апаратом РНБО з 1996 по 1999 роки. У ті часи він також очолював держкомісію з питань співпраці з НАТО. Тоді Володимир Павлович зумів переконати Кучму, що Україні слід іти євроатлантичним шляхом розвитку. Президент із цим погодився, сподіваючись на підтримку Заходу напередодні виборів 1999 року. Але перед другим туром президентських перегонів Кучма відхиляє Горбуліна з його НАТО і приймається вирішувати власні політичні питання: призначає на посаду секретаря РНБО учасника першого туру виборів Євгена Марчука, автоматично заручившись його лояльністю і неформальними силовими ресурсами. Таким чином, використання РНБО як розмінної політичної карти можна вважати усталеною традицією української незалежності. Особливість національної безпеки, так би мовити.