Радехів не може похвалитися туристичним статусом, але місто все ж дещо зберегло з архітектури минулих століть. Там досі стоїть красивий сецесійний народний дім Левинського з майоліковою плиткою, вілли XIX-XX ст, а від колишнього маєтку залишилась лише оранжерея, де вирощували помаранчі. Він належав родині шотланського походження Мірів. ZAXID.NET розповідає про історію і памʼятки Радехова.
Це місто на півночі Львівщини існує щонайменше з 1472 року як поселення Белзького князівства. Згодом Радехів належав шляхтичам Лящам. У XVIII столітті він став власністю графів шотландського походження Мірів (Мієрів), які збудували для себе палац, а для місцевого населення добилися статусу міста. Радехів здебільшого жив з торгівлі, що давала поштовх до розвитку.
Як пишуть історики, генерал-майор Вільгельм Мієр брав участь у Північній війні та інших битвах, за свої військові заслуги дослужився до рангу генерал-майора та отримав привілей шляхтича. Згодом він орендував соляні копальні у Велічці. А у Варшаві досі існують Міровські військові казарми, які нині виконують роль ринкових залів, і житловий масив Мірів. Його син Юзеф отримав графський титул 1775 року і збудував у Радехові класицистичний палац і костел.
Через століття маєток перейшов у власність графа Станіслава Бадені, який породичався з Мірами через шлюб. Його брат Казимир мав палац у Буську і був намісником австрійського цісаря в Галичині. Станіслав – національним маршалом Галичини. Він провів реконструкцію палацу, оточив його великим парком. Також профінансував будівництво залізничної гілки Львів – Стоянів.
Як видно на історичній світлині, перед Першою світовою війною палац у Радехові мав три корпуси. У головному – була велика зала, їдальня, салон, кабінет, кімнати для гостей. Стіни були оздоблені деревʼяними панелями та шпалерами. Біля палацу були стайні для коней, возівня, фільварок.
Як пише Уляна Жупник у статті «Палац Бадені у Радехові», посилаючись на польського історика Тадеуша Кукіза, у палаці була капличка. Згодом одне крило палацу передали гімназії, а велику бібліотеку – Науковому католицькому інституту в Кракові.
У парку насадили клумби, ряди каштанів, липову алею, посередині якої була скляна оранжерея. Її граф Бадені перевіз із Відня, споруду називали помаранчарня, де, ймовірно, вирощували цитрусові. Палац зруйновано під час бомбардування у Другу світову, руїни розібрали совєти, а на його місці звели райком. Зараз від палацу залишилась частина муру і металевий каркас оранжереї.
Костел Св. Анни XVIII ст. також втрачений, як і палац. Радянська влада передала храм військовим, 1972 року його підірвали і збудували поліклініку.
Деревʼяну греко-католицьку церкву св. Миколая у Радехові збудували 1918 року на місці старої, що згоріла від блискавки. Під час ремонту кілька років тому майстри знайшли у схованці на піддашші три півметрові деревʼяні скульптури та посудину для причастя. Як припускають краєзнавці, вони могли бути з костелу. У 1990-х поруч збудували нову муровану церкву з такою ж назвою.
Ще одна релігійна памʼятка Радехова XVIII ст. – синагога. Щоправда, нині від неї залишилися хіба стіни без оздоб. Радянська влада зробила в божниці склад, зараз будівля у приватній власності. У 1941 році проживало понад 2000 євреїв, які молилися в кількох синагогах.
Цікавою є також архітектура XX століття. Народний дім, що нині є бібліотекою, збудувала фірма львівського архітектора Івана Левинського. Його урочисто відкрили 1912 року, нині там розмістилася бібліотека. Будівля міської ради – це колишня вілла єврейського лікаря. А школа мистецтв – споруда польського «Сокола». Краєзнавчий музей розмістився у затишній деревʼяній віллі в народному стилі.
Щоб показати вигляд втрачених історичних будівель Радехова, їхній вигляд відтворює Михайло Тимрук. Він створив 13 мініатюр, пише «Район. Шептицький».
У Радехові народилися письменники Теодор Микитин та Осип Турянський, композитор Ігор Білозір, працював дисидент Левко Лукʼяненко.