«Я – як радіо, ніколи не запізнююся», - сміється письменник, радянський дисидент та відомий журналіст радіо «Свобода» і «BBC» Ігор Померанцев. В Українському католицькому університеті у Львові він презентував нову книжку «Вільний простір», а ще поділився своїм баченням радіо, журналістики, літератури та світу загалом.
«Мова – не винна»
«Коли я почав працювати на радіо, трохи зверхньо до нього ставився, - ділиться досвідом автор. – А потім я відчув його мову. Вона містила у собі все, що звучало, адже будь-що може стати радіофактом». Мова радіо – особливе захоплення Померанцева, так як журналіст вірить, що вона містить у собі всі мови світу.
Взагалі, мова – сфера особливого інтересу письменника, про неї він говорить охоче і пристрасно. «Перша моя мова – російська, тому, я сподіваюся, що ви будете толерантні до того, що я говорю на мові інтервентів, - говорить Померанцев. - Мова – не винна. Мова німців не винна за нацизм так само як російська не винна за те, що відбувається зараз». Утім, мова – це засіб, який на радіо дозволяє передати те, що хоче журналіст.
«На радіо можна передавати запахи. Особливо коли певні звуки стикаються – тоді народжується радіо –драматургія. Складніше, коли працюєш із художниками. Тоді завжди є якесь відчуття недостатності, коли не можеш показати те, про що говориш», - переконує письменник. На думку Померанцева, є художники, які звучать самі по собі, але їх мало, тому все залежить від майстерності журналіста.
«У радіо закладена сутність людини»
А ще Ігор Померанцев переконаний у величезній ролі музики для радіо, яка, однак, не має бути фоном, а окремим персонажем програми: «Музика – цілком природний союзник радіо. Вона не для ілюстрації чи тавтології, а для контрасту чи наголосу того, про що йде мова». Він радить не обирати музику, яка дублюватиме сказане, а також прислухатися до випадкових шумів чи дефектів. «Такі от неочікувані звуки часто передають сутність людей», - вважає журналіст.
«Маєте розуміти: для слухачів радіо – не тільки новини й інформація, там ще й закладена сутність людини. Завдяки радіо, людина може спілкуватися та задовольняти власну цікавість, а це вже своєрідна свобода», - говорить він. А ще радіо може дивувати, як це сталося із самим письменником. «Ви виросли в іншу епоху і не знаєте, що радіо колись виглядало геть не так. Це була величезна конструкція, ящик, із якого стирчали шнури. І дивлячись на цю споруду вперше, дитина думала, що це якесь диво. Радіо і справді має у собі диво». Радіо може передавати поезію і бути таким-собі філологічним інструментом: «Радіо - це не лише акустика, але й артистика. Таке радіо мені близьке, це мистецтво».
Ігор Померанцев – великий експериментатор, і під час зустрічі слухачі мали змогу в цьому переконатися. Журналіст вмикав різні записи із цікавою компіляцією звуків, а потім пояснював свій вибір. Наприклад, поділився історією дефектів у радіопрограмах. «Одного разу записував режисера, який говорив про фільми жаху. Він дуже затинався, - згадує він. – Я подумав, що таке могло спричинити серйозне потрясіння чи страх дитинства, тому залишив заїкання. Так я підсилив ефект жаху від фільмів, які ми обговорювали». Як результат, у Померанцева з’явилася дуже цікава передача, де вперемішку з історіями про жахливі фільми чутно хвилювання самого режисера. Хоча така «гра» з дефектами - радше виняток, адже можна образити співрозмовника.
Журналістика змінюється тоді, коли змінюється держава.
Від радіо Померанцев рухається до журналістики, драматизм якої - у її одноденності. «Журналістами працюють надзвичайно талановиті люди, які створюють програми, що живуть кілька годин», - наголошує письменник. І це – головна складність журналістської роботи. «Журналісти не просто описують сучасність, їхня мета – говорити про те, що коїться тут і зараз», - додає він. Одну зі своїх радіопрограм він назвам «Ремесло», бо саме це визначення найкраще пасує для ролі журналіста. Хоча митцем журналіст теж може бути.
Батьківщина і Померанцев
«Мені часто закидають, що я космополіт, та це не так. На мапу я можу нанести кілька назв, які сприймаю як Батьківщину». Батьківщина Померанцева – доволі широке поняття, бо рідними письменник вважає не лише міста, але й цілі території. «Коли я буваю в Римі, то маю свої сентименти. Те саме в Чернівцях і Києві, - говорить автор. – А ще є Лондон, де виріс мій син, і де я пережив друге дитинство». Утім, Батьківщина Померанцева кількома містами не обмежується. «Я відкрив для себе Батьківщину, це Середземноморська цивілізація. Усе – те, як ми думаємо і що бачимо – напряму пов’язане із нею». Тому відчуття дому у письменника з’являється як в Італії, так у Туреччині, скажімо, адже дві країни несуть у собі ту цивілізацію,яка йому рідна.
Попри це, Україна і досі займає важливе місце у житті Ігоря Померанцева. Навіть книга, презентована в УКУ унікальна, адже є лише україномовна версія. «Завдяки українській мові і поезії я почув свою рідну мову – російську», - говорить він. – «Тому у дитинстві на Буковині я пережив щеплення почуттів. Я дуже ціную Гоголя, який зробив це щеплення усій російській літературі». Журналіст визнає, що Україна кардинально змінилася за дуже короткий період - раніше вона нагадувала гоголівську птаху, яка кружляє над Дніпром і не знає, куди летіти далі. Тепер, впевнений Померанцев, у неї нема проблем із орієнтацією: «Україна зараз весь час у русі, і навіть коли вони сповільнюється, хтось її обов’язково рухає вперед або штовхає. Вона переживає новий історичний процес кристалізації та змужніння нації, і це вселяє в мене надію». Ігор Якович не оминув і російсько-українських взаємин, відзначивши, що у російській свідомості українців завжди сприймали як холуїв.
Письменник додав, що зараз, під час воєнних дій, з’являються нові звуки, притаманні агресивній сучасності. «Є звуки природні, яким тисячі років, а є рукотворні, які також дуже древні, тому ми їх почали сприймати як природні, - додає він. – А є звук зброї, який для людини чужий. У минулому столітті відбулася акустична революція, бо з появою звуків атомної бомби змінився образ світу». Саме звук війни зараз характерний для українського суспільства, і він – один з небагатьох, до яких людське вухо не пристосоване.
«Свобода - поняття державне, а воля – індивідуальне»
«Я ніколи не ставився до себе як до серйозного російського письменника; ті завжди писали свої щоденники аби наголосити на цій серйозності, - говорить Померанцев. – Тому отримавши пропозицію написати радіощоденник, я засміявся». Хоча таки написав. «Вільний простір» Померанцева – це збірка радіоесеїв, які звучали в ефірі, і які були створені у різний період. А ще – це своєрідний щоденник спогадів автора. «Для мене щоденник досі має інтимне, дитяче значення, я його сприймаю як щось дуже приватне» - ділиться письменник. Так само, як щоденник, приватним для автора є поняття волі, яку він відділяє від свободи. «Свобода - поняття державне, а воля – індивідуальне» - каже він. І саме тому книга – це «Вільний простір».
Попри україномовне видання, сам Померанцев українською писати не планує. «Я, звичайно, авантюрист, однак не ризикну писати українською» - сміється письменник. Але додає: українська мова – його улюблена.