Радянські міфи про 22 червня 1941 року

08:29, 23 червня 2011

Дата 22 червня 1941 року, як і 9 травня 1945 року, стала вагомим об’єктом наполегливої роботи творців радянської міфології. Без відповідного «правильного» трактування причин невдач Червоної армії було б неможливо вибудувати радянсько-комуністичний історичний міф про перемогу.

Правда про реальне співвідношення сил на лінії фронту в момент нападу Німеччини на СРСР загрожувала серйозними ускладненнями для ідеологічного фундаменту імперії і кидала тінь на «священну вітчизняну війну» та на Червону армію.

Створення радянсько-російського героїчного епосу про війну з колишнім союзником – нацистською Німеччиною – мало забезпечити потужний ідеологічний вплив на формування масової свідомості громадян. Проте, якщо з Днем перемоги у комуністичних теоретиків особливих проблем не виникало, то пояснити причини поразок Червоної армії в радянсько-німецькій війні було значно важче. У тому випадку, коли правда загрожує виплеканому міфу, імперії, як правило, вдаються до брехні і маніпуляцій. 22 червня 1941 року і події, пов’язані з цією датою, з самого початку стали об’єктом наполегливої праці творців радянської міфології. Результатом такої діяльності стала розроблена офіційна версія про причини невдач Червоної армії, головне завдання якої – приховати справжній стан справ на початку військового протистояння.

Цей ідеологічний і псевдоісторичний продукт є багатогранним за своєю суттю. Одною із найголовніших його складових є концепція про значну військову перевагу Вермахту над недосвідченою і технічно відсталою Червоною армією. Заради неї радянська історична наука вирішила навіть свідомо принизити рівень військово-технічного оснащення радянських збройних сил у 1941 році і не поскупилась на епітети «підступним і віроломним  фашистським агресорам». Однак такий несподіваний і ідеологічно шкідливий реверанс у бік «імперіалістичного агресора» було зроблено не дарма. Лише маніпуляція фактами дозволяла забезпечувати функціонування у свідомості громадян радянського епосу про «Велику вітчизняну війну» і Червону армію як вірну опору тоталітарного режиму.

 

Радянська скромність та оди могутньому Вермахту

Коли мова йде про співвідношення сил Вермахту і Червоної армії на 22 червня 1941 року, радянські джерела виявляють цікаву тенденційність. Якщо військові сили Німеччини та її союзників у джерелах відображаються найповнішою мірою, то потужність радянської армії оцінюється дуже скромно. Ось що пише про чисельність Червоної армії та кількість її озброєння радянське фундаментальне видання «Історія Другої світової війни». «У західних прикордонних округах налічувалося 170 дивізій і 2 бригади, 2 680 тис. людей особового складу, 37,5 тис. гармат і мінометів, 1475 нових танків KB і Т-34, 1540 бойових літаків нових типів, а також значна кількість легких танків і бойових літаків застарілих конструкцій». Така оцінка мілітаристського потенціалу збройних сил СРСР була масово розтиражована і стала офіційною. Зовсім інший підхід спостерігається при характеристиці військової потуги Вермахту. «22 червня 1941 року  фашистська Німеччина та її союзники обрушили на СРСР удар небаченої в історії армії вторгнення: 190 дивізій, понад 4 тисячі танків, більше 47 тисяч артилерійських знарядь і мінометів, близько 5 тисяч літаків і до 200 кораблів».

Якщо подивитись на ці цифри, то можна побачити  відносно скромну військову потугу на тлі Вермахту. Однак насторожує вибірковість. За яким принципом в загальну статистику увійшли лише танки і літаки «нових типів» і як бути зі «старими типами»? Адже так само можна припустити, що і в Третього райху були свої нові і старі типи зброї, які, тим не менше, чомусь не зазнали такого вибіркового поділу.

Так і не наводячи цифрових даних про радянську військову машину, яка протистояла Вермахту перед початком бойових дій, радянські історики формулюють таке твердження: «Порівняння бойового складу збройних сил Німеччини та її західноєвропейських союзників, підготовлених для нападу на Радянський Союз, і військ радянських західних прикордонних округів і флотів показує, що агресори створили майже подвійну загальну чисельну перевагу в людях і значну – в артилерії. Радянські ж війська мали дещо більше танків і літаків. Але кількісні показники без обліку якісного стану бойової техніки не можуть дати справжньої картини співвідношення засобів збройної боротьби. За оснащеністю новими зразками танків і літаків перевага була на стороні німецько-фашистської армії. У військах радянських прикордонних округів було багато танків і літаків застарілих типів з обмеженими бойовими можливостями».

Як бачимо, творці радянського міфу про 22 червня чомусь свідомо уникають інформації про те, скільки ж насправді було видів озброєнь у складі Червоної армії. І поряд з цим вперто відстоюють тезу про технічну відсталість радянських збройних сил. Така позиція цілком зрозуміла. Вона дозволяє покласти всю провину на причини поразок 1941 року не на бездарне командування чи небажання рядових бійців Червоної армії захищати сталінську імперію, а на технічно-військовий чинник. Ідучи у фарватері такої ідеологеми, комуністичні міфотворці створюють цілі оди про могутність Вермахту. Так, вони пишуть, що «дивізії противника були повністю укомплектовані особовим складом, озброєнням і бойовою технікою, транспортними засобами. Вони мали не тільки загальну кількісну перевагу в силах і бойових засобах, але і володіли більш високою рухливістю і маневреністю. Реальне співвідношення сил у перших ешелонах військ сторін, що вступили 22 червня у бій, було на користь противника, а на ряді напрямів він перевершував радянські війська в 3-4 рази. На напрямах його головних ударів, де командування Вермахту створило компактні ударні угруповання, це перевага була ще більш значною».

 

Розвінчання міфу

Для нападу на Радянський Союз німецьке командування виділило 4 млн 050 тис. осіб (3 млн 300 тис. в сухопутних військах і військах СС, 650 тис. - у ВПС і близько 100 тис. - у ВМФ). «Східна армія» нараховувала 155 дивізій, 43812 гармат і мінометів, 4215 танків та штурмових гармат і 3909 літаків. Проте з цих сил на 22 червня 1941 р. на Східному фронті було розгорнуто 128 дивізій. У підсумку німецьке угруповання, яке завдавало удару по Червоній армії, нараховувало 3 млн 562 тис. осіб, 37 099 гармат і мінометів, 3865 танків та САУ і 3 909 літаків. Сюди ж треба додати військові сили союзників Гітлера. Вони нараховували на початок бойових дій 745 тисяч осіб, 5502 гармат та мінометів, 306 танків і 886 літаків. Зрозуміло, що у технічному оснащенні війська союзників Третього райху були значно слабшими.

За даними Статистичного збірника №1 «Бойовий і чисельний склад Збройних Сил СРСР в період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років», угруповання радянських військ на Заході було досить значним і перевищувало сили Вермахту за всіма показникам, за винятком кількості особового складу, та й то лише тому, що війська противника були повністю відмобілізовані. Так, у складі Червоної армії біля західного кордону СРСР налічувалось 3088160 осіб (2718674 - у Червоній армії, 215 878 - в ВМФ і 153 608 - у військах НКВС), 57 041 гармат і мінометів, 13 924 танки (з них 11 135 справних) і 8974 літаки (з них 7593 справних). Крім того, авіація Північного, Балтійського, Чорноморського флотів і Пінської військової флотилії мала 1769 літаків (з них 1506 справних). Також із травня 1941 року почалося зосередження 77 дивізій другого стратегічного ешелону із внутрішніх військових округів і з Далекого Сходу. До 22 червня у західні округи прибуло 16 дивізій (10 стрілецьких, 4 танкові і 2 моторизовані), в яких налічувалося ще 201 691 людина, 2746 гармат і 1763 танки. Співвідношення сил між двома арміями показано в таблиці.

Таблиця 1. Загальне співвідношення сил на ранок 22 червня 1941 року  

Крім того, значна кількість радянських збройних сил перебувала за межами західних прикордонних військових округів. Тому загальна кількісна перевага Червоної армії над Вермахтом є ще відчутнішою. На початок радянсько-німецької війни у складі радянських збройних сил всього налічувалось 5 млн 434 тис. особового складу, 117581 гармат та мінометів, 23106 танків і САУ (з них 18691 – справні), 24488 бойових літаків (21030 – справні).

Для порівняння, на 15 червня 1941 відмобілізований і практично позбавлений резервів Вермахт налічував 7 млн 329 тис. осіб: 3960 тис. - у чинній армії, 1240 тис. - в армії резерву, 1545 тис. - у ВПС, 160 тис. - у військах СС, 404 тис. - у ВМФ, близько 20 тис. - в інонаціональних формуваннях. Німецька армія мала 88 251 гармат і мінометів, 6292 танків та САУ і 6852 літаки.

Цікаво, що навіть на вирішальному напрямку удару Вермахту – в Білорусі – німці не володіли абсолютною чисельною перевагою, поступаючись Червоній армії за кількістю танків в 1,9 раза, літаків – у 1,2 раза.

Ще краще для Червоної армії було співвідношення сил у смузі Південно-Західного фронту. На території України німецькій групі армій «Південь» протистояла найпотужніша кількісно та якісно радянська військова сила, оскільки командування Червоної армії помилково вважало, що при ймовірній війні основний удар на СРСР Гітлер спрямує через Україну.

Таблиця 2. Співвідношення сил між Київським та Одеським ВО та групою армій «Південь» на 22 червня 1941 року

  

З цих даних випливає вирішальна військово-технічна перевага радянських військ на території України. І мова йде не лише про кількісний, а й про якісний склад. Зокрема співвідношення сторін у важких і середніх танках у смузі Південно-Західного фронту було на користь Червоної армії. Тут німецьким 210 середнім танкам протистояло 506 середніх радянських танків Т-34 і 255 важких танків КВ, аналогів яких у Вермахту на той час взагалі не було. І це не враховуючи інших типів радянських танків, які комуністичні експерти зневажливо називають «застарілими».

Отже, перевага Червоної армії над Вермахтом була не тільки кількісна. За своїми тактико-технічними характеристиками радянські зразки озброєння також перевершували німецькі аналоги. У деяких випадках – дуже серйозно. Це завдає ще одного удару по радянській міфологічній версії причин поразок Червоної армії 1941 року. Об’єктивний аналіз та оцінка озброєння, яке перебувало на службі у двох ворожих сторін показує, що Вермахт якісно поступався своєму противнику. Однією з причин такого становища є недооцінка військовим командуванням гітлерівської Німеччини потенціалу Червоної армії.

Радянські міфотворці полюбляють складати оди танковим арміям Вермахту, які стали основною ударною силою операції «Барбаросса». Проте самі ж німці були шоковані зустріччю на полі бою 1941 року з радянськими Т-34 і КВ, зупинити яких не міг на той час жоден танк Третього райху. Ось як пише про радянський Т-34  Вернер Гаупт, німецький історик, який був офіцером Вермахту. «Серед танків противника були й зовсім невідомі для німців, чудові за маневреністю та бойовою потужністю танки Т-34, проти яких на той момент були безсилі всі протитанкові засоби».

Хоча на озброєнні Червоної Армії перебувало багато відносно застарілих танків Т-26, але вони були озброєні 45-міліметровими гарматами. Сам Жуков хвалився, що «45-міліметрова гармата зразка 1937 року могла пробивати броню машин всіх типів, що стояли тоді на озброєнні капіталістичних держав». Застарілий Т-26, якого у складі Червоної армії було майже 10 тисяч, пробивав броню німецького Т-ІІ на відстані 1200 м, тоді як останній становив загрозу лише з відстані 300–500 м. Цікаво, як тоді за радянською історіографією назвати німецьких «монстрів» Т-І (який взагалі не мав гармати, а лише 2 кулемети діаметром по 7,92-мм), Т-ІІ, озброєний 20-мм гарматою, Т-ІІІ, який до модифікацій H і J випускався з 37-мм гарматою?

Показовим в оцінці реальних технічних можливостей німецьких танкових сил  є такий факт. Радянська державна комісія, яка під керівництвом наркома Тевосяна тричі в 1939-1941 роках докладно ознайомилася зі станом німецького танкового виробництва, з усього побаченого відібрала для закупівлі лише єдиний танк марки T-III. Найкращим танк T-III серій H і J став завдяки двом обставинам: новій 50-мм гарматі KwK-38 і лобовій броні корпусу товщиною 50 мм. Всі інші типи німецьких танків радянських фахівців просто не зацікавили. Але навіть Т-ІІІ з 50-мм гарматою не міг тягатись з радянським Т-34. Довгоствольна 76 мм гармата Т-34 пробивала будь-яку броню найзахищеніших німецьких танків на дистанції 1000-1200 метрів. Тоді ж жоден танк Вермахту не міг вразити «тридцятьчетвірку» навіть з 500 метрів.

Що ж до німецького Т-IV, то він, озброєний 1941 року короткодульною 75-мм гарматою, був безпорадним перед радянським Т-34 аж до весни 1942 року, коли  його переоснастили новою 75-мм довгодульною гарматою. Мало того, цей найбільший танк Вермахту того часу через низьку пробивну здатність снарядів поступався навіть радянській гарматі калібру 45-мм і не призначався взагалі для боротьби з танками противника.

Не варто забувати, що Червона армія на початок війни мала на озброєнні 504 важкі танки КВ, вагою 48 і 52 тонн, що більш, ніж удвічі перевищував показник німецького Т-IV (22 тонн). Цьому радянському гіганту не міг становити загрози жоден танк і протитанкові засоби противника. Єдиним засобом боротьби проти нього були німецькі 88-мм зенітки.

Не поступалася Червона армія Вермахту і в якісних характеристиках артилерії, і навіть військово-повітряних сил. Німецькі гармати переважно були модифікацією гармат Першої світової, за винятком кількох нових зразків. Німці не могли похвалитись і аналогом знаменитої радянської БМ-13 («катюші»). Щодо якісної, але аж ніяк не кількісної переваги Люфтваффе над бойовою авіацією СРСР на початку війни, то зумовлена вона була передусім слабкою підготовкою радянських пілотів.

Так само не витримує критики міф про недосвідченість Червоної армії. Коли комуністичні теоретики вказують на те, що Вермахт ще з 1939 року вів бойові дії в Європі, вони забувають про військові операції СРСР. А їх було немало, і за тривалістю військових дій вони перевищують блискавичні сухопутні війни Третього райху до 22 червня 1941 року. Згадати хоча б зіткнення з японцями на озері Хасан і річці Халхін-гол, кровопролитну радянсько-фінську війну, вступ Червоної армії на території Західної України і Білорусі, участь окремих військових спеціалістів у громадянській війні в Іспанії.

Таким чином, на 22 червня 1941 року СРСР мав вирішальну перевагу над Вермахтом в кількісному і якісному військово-технічному оснащенні. І є великі сумніви, що багатотисячні армади радянських танків і літаків готувались лише для оборони проти свого колишнього союзника з поділу сфер впливу.