Зовсім нещодавно просторами соціальних мереж та новинних веб-сайтів прокотилася новина: Словенія призначила послом до Російської Федерації відому дзюдоїстку Рашу Сраку (Raša Sraka), яка завдяки своєму незвичному для східних слов'ян імені стала своєрідним мемом. На перший погляд – очевидний фейк. На другий погляд – фейк ще очевидніший. Але тисячі українців щиро в нього вірили. Чому? На цьому варто зупинитися докладніше.
За період після перемоги Євромайдану, чи то Революції гідності, у значної частини суспільства склалася думка, що Європа не любить Росію, а натомість любить і підтримує нас. Ну, якщо не вся Європа, то принаймні східна, яка пізнала смак комуністичного режиму. Як тут не повірити, що братушки-словенці дізналися сленґове значення слова «Рашка», а заодно й про те, що «Срака» у нас не має нічого спільного з сорокою, – і одразу ж вирішили показати Кремлю, що вони про нього думають. Як, навіщо? Ну, щоб підтримати Україну і захистити себе від російського вторгнення в майбутньому!
Насправді Словенія зараз активно залучає російський капітал й анітрохи не переймається російським вторгненням. Як ми не переймаємося, скажімо, вторгненням турецьким – хоча Туреччина вторглася на Кіпр, а зовсім нещодавно і в Сирію. Та й геноцид вірмен анітрохи не болить Україні, коли ми залучаємо турецькі інвестиції чи відпочиваємо на турецьких курортах. Зрозуміло, що безглуздо сподіватися якоїсь антиросійської солідарності від далекої Словенії. Однак багато хто, попри всі ці аргументи, сприйняв жарт про Рашу Сраку за чисту монету.
Можливо, не варто зайвий раз повторювати, але… Кожна держава має власні інтереси. Україна – не пуп Землі. Росія – не найбільший ворог Західної цивілізації, хоча б тому, що її високопосадовці люблять купувати на Заході нерухомість та бізнеси. І, безперечно, українська армія ніяк не захищає Європу від російської навали – бодай тому, що на кордоні і Росії, і Білорусі з Європейським Союзом все спокійно – як і на кордоні цих держав з Чернігівською областю. І так, Шарль де Ґолль ніколи не хвалив УПА.
Найбільшим прихильником України в нинішній Європі досі є, як не дивно, Польща. Але це також не заслуга України, радше польської шкільної програми з літератури та історії, з одного боку, і практичних міркувань економічного характеру – з іншого. Поза тим «українську карту» можуть витягати різні політики – але не заради України, а заради підкріплення власних політичних поглядів перед електоратом. Тому не дивно, що у Литві проукраїнська риторика працює, а в Нідерландах – ні. Бо для Нідерландів російсько-український збройний конфлікт – все одно, що для нас конфлікт між Уґандою і Танзанією. Уявіть, що під час такої війни випадково був збитий український літак. Чи змусить це нас перейматися, хто мав рацію, а хто винний в африканській війні?
Повторю ще раз: можна скільки завгодно вдягати військовий однострій і грізно говорити про міжнародну коаліцію і відсіч Кремлю. Але поки Україна буде корумпованою та відсталою дірою in the middle of nowhere, «спамом на мапі Європи», який може щонайбільше – повставати проти обраних собою ж корумпованих керівників – жодного співчуття у широких народних мас країн «першого світу» ми не матимемо. І все, що нам лишається, – вірити у Рашу Сраку, як сферичний у вакуумі жест підтримки від наших цивілізованих «братушек». Ну, або ставати цивілізованими самим – що значно складніше за однострій і красиві слова. Вибір за нами.