Сьогодні особливий день - день, коли Ісус пішов проти течії тогочасного сьогодення, і заснував свою течію, течію праведну. І хоча в історії християнства є свої ганебні сторінки, переможцем завжди була правда (не кривда), в найширшому значенні цього слова.
Надихаючись цим, не можу не висловити свого бачення про скромну подію, яка мала місце напередодні Водохреща.
Сесійна зала обласної ради. Поважна медична спільнота: академічна і не дуже.
Я знаю точно, що розділяю точну зору, як мінімум, однієї присутньої там людини. Після завершення звіту було таке відчуття, ніби комуністична партія воскресла на кілька годин...В кращих традиціях соцреалізму кілька хвалебних од і тотальний «одобрямс». Не було тільки мокрих цілувань в стилі Брежнєва та й оплески, чесно кажучи, були досить кволими.
Жодного критичного зауваження, жодного питання по суті. Парадокс у тому, що найкритичнішим був головуючий (Голова обласної адміністрації), який сказав, що не зрозумів, ані звідки, ані куди ми рухаємось.
Боляче і соромно... В першу чергу за себе.
І за мегаповажну аудиторію.
Хоча, вчорашнє зібрання не було піком абсурду, пік – був набагато раніше: коли тодішній в.о. Голови адміністрації представляв очільника галузі. Після повідомлень про призначення попросив (ну так пожартував) проголосувати тут же за новообраного керівника . І що ви думаєте (?!): навипередки піднімали руки, аж поки хтось із критичніших не зрозумів, що це відвертий глум і сміх залом не покотився.
Соромно і боляче...
....за себе, за сивочолих чоловіків, за поважних пань.
...за четверту владу, десант якої був у сесійній залі.
...за приклад, яким ми є для наших дітей.
...за людських дітей, які вже сиру землю їдять.
Сподіваюсь, Бог нас простить нерозумних!