Здається, цього року українці остаточно впевнилися, що міліція – не «з народом». Втім, відверто кажучи, жорстокість правоохоронців на Євромайдані не була такою вже несподіваною.
Українці прекрасно знають, що міліціянт – не добрий «дядя Стьопа» з радянського мультфільму, а представник організації, що практикує хабарництво, катування та інші ганебні і вкрай небезпечні речі. І краще від таких правоохоронців триматися подалі, незалежно від того чи порушував ти закон, чи ні. Врадіївка, Семиполки – це лише вершечок айсберга «бєспрєдєла», про справжні масштаби якого можемо тільки здогадуватися.
Ставлення суспільства до міліції підтверджують красномовні соціологічні дані. Так, за даними Фонду «Демократичні ініціативи», у травні 2013-го міліції довіряли лише 22,7% українців, а не довіряли – 70%. Враховуючи малу кількість таких, що не визначилися зі своїм ставленням (лише 7%), можна говорити про впевненість українців у своїх оцінках. Нічого дивного – 45% українців вважають правоохоронні органи наскрізь просякнутими корупцією, і ще близько 40% вважають, що корупція там «досить поширена». А от те, що корупції там «практично немає», вважають лише 1,5% наших співгромадян (дані Центру Разумкова). Ситуацію погіршує і те, що суспільство не довіряє міліції незалежно від того, хто очолює МВС чи обіймає посаду президента.
Цьогорічні «художества» правоохоронців надали нелюбові до міліції ще й політичного забарвлення. Ще з часів арешту Луценка і Тимошенко в суспільстві витає тема політв’язнів. І тепер міліція – не просто «мєнти голімі», а «пси бандитського режиму», на чиїх руках «кров Майдану». Слід очікувати, що обіцянки розігнати «Беркут» і радикально «перезавантажити» МВС ми побачимо вже у свіжих передвиборчих програмах, куди вписують все, що відповідає настроям публіки.
Припускаючи певні узагальнення, можна умовно виокремити три групи українців-ненависників міліції. По-перше, це ті «маленькі українці», які мають негативний досвід спілкування з правоохоронцями. Це і врадіївці, і мешканці Семиполків, і сотень інших міст та сіл. Їхні мотиви суто «побутові»: когось міліціянти побили, когось – «розвели на бабло», когось – принизили. По-друге, це громадські та політичні активісти, у яких з правоохоронцями особливі стосунки. Також сюди можна зарахувати футбольних фанів та членів інших «буйних» субкультур. Сама їхня діяльність передбачає постійні зіткнення з «ментами». І по-третє, це ті, чия нелюбов до міліції має «філософську» (зокрема ідеологічну) природу. Тут варіацій безліч. «Ментів» не любить і ліберал (бо вони – репресивний апарат), і націоналіст (бо вони – військо антиукраїнського режиму), і аполітичний інтелігент, що має відразу до будь-яких силових структур.
Є в «ментів» і четвертий опонент, а саме криміналітет: злодії, убивці, ґвалтівники, наркоторговці і т.д. Якою б не була українська міліція, тисячі злочинців все ж таки потрапляють за ґрати. Проте існує опінія, що арештовують переважно «дрібноту» і зовсім відморожених, а решту кримінального світу міліція просто підім’яла під себе. В українських ЗМІ публікують чимало свідчень про те, що міліція «кришує» навіть торгівлю зброєю, наркотиками, проституцію. Втім про істинні масштаби цього явища можна лише здогадуватися.
А от наслідки криміналізації і корупції помітити не важко. Деморалізована і здеградована міліція стає небезпечною не лише для суспільства, але і сама для себе. Згадаймо Врадіївку, де міліцянти самі перетворилися на неконтрольованих відморозків. З такими кадрами навіть система корупції стає вкрай неефективною. А вже про лояльність «гвинтиків» цієї системи і мови нема. Чи не перше, що зробили після затримання врадіївські ґвалтівники, – почали «зливати» своїх колег і керівництво. Ще б пак! Адже корупція торкається і внутрішніх стосунків в МВС. Ніхто особливо і не здивувався, що під час штурму Банкової «Беркут» прикрився беззбройними солдатами внутрішніх військ. Від такого корумпованого відомства, як МВС, ніхто моральних чеснот не чекає.
Отже, МВС виконує свої прямі функції вкрай погано, зумисне чи ні сприяючи криміналізації суспільства. Більше того, в ряді випадків розплідником злочинності є саме МВС. Врадіївський «мент»-ґвалтівник відрізняється від будь-якого ґвалтівника лише тим, що є більш небезпечним, бо має: а) зброю і владу, б) навички застосування сили, в) організаційні ресурси МВС (знайомства, «кришу» тощо), тож знає, як уникнути покарання. Враховуючи обставини, прописане у Бюджеті-2014 збільшення фінансування МВС (+ 3 мільярди грн) – це вливання ресурсів у злочинну систему. Це звучить настільки абсурдно, що хочеться вхопитися за аргумент: якщо збільшити зарплатню міліції, вона перестане брати хабарі. Але розміри корупційних «гонорарів» у рази перевищують будь-яку зарплатню. Аби виправити ситуацію, МВС потрібно повністю «перезавантажити».
Але починати реформу МВС варто з… реформи держави. Грубо кажучи, якщо корупція і порядки у міліції загальновідомі, але зберігаються десятиліттями, то це влаштовує правлячу еліту. Мабуть, дуже спокусливо мати під рукою таку собі внутрішню армію, в якій на кожного солдата – тека компромату, а на офіцера – цілий тритомник. Відтак ця армія є абсолютно керованою і братиме участь у будь-яких оборудках, які їй доручать. Тому передусім доведеться прочищати авгієви стайні вищих ешелонів влади. Інакше все буде безрезультатним: хвора сучасна українська держава потребує такої ж хворої міліції і буде її відтворювати, допоки їй не проведуть примусову хіміотерапію.
Також варто розуміти, що ефективна реформа окремо узятої міліції неможлива. МВС має структурний зв’язок з усіма іншими інститутами держави, починаючи від безпосередньо споріднених (суд, прокуратура і т.д.) до нібито «далеких» (наприклад, освіта). Якщо реформувати міліцію, то слід реформувати, приміром, і судову систему, позаяк корупційна дружба цих відомств походить з пітьми віків. Кадри для оновленої міліції також потрібно десь готувати. Враховуючи жалюгідний стан української освіти (зокрема вищої), для підготовки нових кадрів доведеться вживати не менш радикальних заходів, аніж для люстрації старих. До того ж, є і ще один нюанс: новій генерації міліціонерів доведеться боротися і зі своїми звільненими попередниками, які масово увіллються до кримінальних структур, напівкримінальних охоронних агентств тощо. Це ускладнить життя не лише оновленій міліції, а й країні загалом.
І хоч яким масштабним і складним виглядає завдання потенційних реформаторів, українці дадуть їм карт-бланш на які завгодно дії. І що жорсткішими (читай – жорстокішими) вони будуть, то більше це сподобається суспільству. Застреливши «мента», Віталій Запорожець мало не став народним героєм. Причому у «ментівському» питанні українці єдині, як ні в якому іншому: міліція дістала всіх – і гопуватих мешканців донбаських шахтарських селищ, і «просунутих» студентів львівського УКУ. Тому майдану на захист міліції можна не боятися.
Але трагедія ситуації полягає в тому, що ні нинішня влада, ні нинішня опозиція (яка, вірогідно, стане владою у 2015-му), не здатні провести такі реформи. Хтось в них не зацікавлений, хтось не має політичної волі – причини можуть бути різні, але результат один. Співіснувати з цими «ментами» нам ще дуже довго.