Те, що МВФ не виділяє грошей українському уряду через Парасюка і Семенченка – це вже, як то кажуть, перебор. Тут пора задуматися над зміною політичної моделі й основ конституційного устрою. Я б ще зрозумів, якби через Парубія. Спікер в парламентсько-політичній країні – це, говорячи словами Мороза, не перша людина, але й не друга. Але всі «експерти», як по команді, занурилися в роздуми, чому «нам» не дають грошей: через блокаду чи через корупцію і коломийки з аудитором НАБУ. Хоча невирішених питань за попередні місяці – вагон з причепом.
Наприклад, чи варто спочатку розганяти блокаду, а потім оголошувати свою – правильну? Чи логічно вважати, що Курченко «розпакував» Ахметова через Парасюка, який насправді маргінал, але російські військові на Донбасі не могли нічого зробити з платниками податків в український бюджет, якби не цей маргінал? Сама блокада, пригадуємо, нічого не вирішувала, бо точкова і не закриває кордон з Росією. Від неї, тим не менше, втрачає бюджет і дорожчають комунальні послуги, хоча вони подорожчали до того. І для того, щоб була альтернатива. Але альтернативи антрациту нема. При цьому «експерти» на повному серйозі обговорюють, чи варто «годувати Донбас», коли українці платять за електрику Ахметову, чий «благодійний фонд» возить туди продукти і військові рації.
І взагалі, хотілося б знати, що добре, а що погано. Блокувати вивіз сміття зі Львова громадами інших міст і сіл – це як? А перекривати кордон на «польських бляхах»? А колію на виїзді з території ОРДЛО? А блокувати вивіз тіла Насірова? Чи блокади – це просто спосіб вдарити по фінансових потоках конкуруючої фірми, як в 90-х спалити кооператив ворожого угруповання? Місцеві жителі, які «розганяють блокаду» ОРДЛО, – це патріоти? Це, бува, не ті самі люди, які кричали «рє-фє-рєн-дум»? Вони мають право заробляти? А поліські бурштиношукачі, за цією логікою, теж «працьовите місцеве населення»?
Взагалі, якщо торгівля з ОРДЛО – це добре, чому цим не займалися всі охочі? Навіщо робити перелік підприємств, яким можна здійснювати цю корисну для бюджету діяльність? Чому не продавали ліцензії всім охочим?
Якщо шахтарі на непідконтрольних територіях отримували зарплату і тому не йшли в терористи, чому цю практику не розширити на інші категорії населення: на Закарпатті є люди, які не йдуть у диверсанти, бо возять через кордон сигарети. Черги на кордонах взагалі на 80% формуються з «неблагонадійних елементів», чому вони досі не отримують свої гроші? «Вато-ветерани», до яких привернув увагу справжній ветеран Резніченко, пиляли бюджет, щоб не працювати на Росію? Чому ж тоді вони захищали георгіївські стрічки?
Якщо прокуратура виявляє зловживання за участі мерії, чи треба про це повідомляти через ЗМІ? Може, краще несподівано влаштувати «маски-шоу», як у Харкові півроку тому. Пафосна й обнадійлива була спецоперація.
Так сталося, що за три роки після Революції практично вичерпалися можливості реформувати систему нормальними методами. Вона відновилася, а реформатори (за рідкісними винятками) звільнилися. Тому під судом стояли активісти, пильнуючи картатий плед головного фіскала. Тому стоять намети біля парку Знесіння у Львові, блокуючи заїзд будівельної техніки. Тому справжні ветерани мусять бити «ряжених» під час розпилу бюджетних грошей. Бо люди, які отримують зарплату, не виконують своєї роботи.
Так само і люди, яких обрали для проведення «рішучих реформ», прогнозовано стали «міцними господарниками» і закликають не розхитувати будку. Не дивно, що порядок денний (торгівля з ОРДЛО, антикорупційний суд, переробка сміття, реформа МВС, експорт лісу-кругляку, волинський бурштин, контрабандні сигарети) формують «маргінали». Питання тільки, хто після цього маргінал? Що ж поробиш, якщо «нога Володьки» є каталізатором реформ в країні?
Українська політика не знає прикладів, коли опозиція, ставши владою, не почала сама «укріпляти вертикаль». От Аваков за три роки еволюціонував від «мусора не люди» до незамінного кадра Аброськіна. Тому нема ніяких ілюзій стосовно того, чи потрібно вибрати «хороших» і покарати «поганих». Як і в підтримці чи непідтримці колективного «парасюка». Є сенс у зміні виборчого законодавства, в масовій приватизації державних підприємств, у тому, щоб не було потоків, на які «садитимуть» «правильних» людей. У легалізації всього, що можна «кришувати» силами реформованих силовиків. Але цього, логічно, ніхто робити не буде. Бо нема такого пасіонарія, який не мріє стати міцним господарником.
Але головне питання насправді не політичне, а психіатричне. Чому люди поводяться як уболівальники? Це ж явно не той випадок, коли «грають вони, виграєте ви». Радше «вас», шановні співвітчизники.
Змоделюємо ситуацію. Голова ОСББ у Вашому будинку – несимпатична людина. Але його вже тричі обирали Ваші сусіди (бо недотягують до Вас рівнем інтелекту). Ви щиро радієте, коли його принижує керівник районної адміністрації (не ідеал, але кращий серед наявних варіантів). Діючий голова ОСББ настільки безгосподарний, що з ним відмовилися співпрацювати всі комунальні служби, підконтрольні тій-таки адміністрації. Ви будете надалі вболівати за «улюблену команду»?