Вчора на адреси регіональних служб у справах дітей та офіс уповноваженого Президента з прав дитини Миколи Кулеби надійшов проєкт розпорядження Кабінету Міністрів про зупинку багатьох важливих норм і кроків реформ деінституціалізації (інтернатів).
Переглянути проєкт можна за посиланням.
Реформа інтернатів в Україні триває з 2017 до 2026 року. Вона має чітку стратегію, яку покроково ми втілювали щороку. Кажу «ми», бо до грудня був профільним заступником ЛОДА, і наша область є однією з кращих у цьому процесі.
Однак Уряд вже не перший місяць не встигає за тим, що потрібно на місцях:
нема розуміння, як далі мають фінансуватися малі групові будинки, який ми збудували в Бірках перший в Україні,
нема сприяння у створенні служб у справах дітей в ОТГ, адже районні ліквідовують разом з районами. Що з особовими справами та іншими документами? Що далі з дітьми?
Ми вже маємо прецедент у Раві-Руській: дитина осиротіла, але зареєструвати її на обід служба у справах дітей не може - служби у «старих» районах ліквідовані разом із районами, у нових районах - ще не створені.
Або пам’ятаєте, в червні 2020 року в Корналовичах на Самбірщині ми відкрили Центр соціальної підтримки дітей та сімей. Громади там небагаті, а держава усунулася від відповідальності і допомоги. А нам зараз, на старті, дуже потрібна хоч невелика, але підтримка для ОТГ.
Далі – гірше
Замість розвитку доступних освітніх, медичних і соціальних послуг, замість зміцнення інституту сім’ї, як це передбачала і вже почала реформа, Мінсоцполітики пропонує... просто віддати дитину в інтернат!
І цим будуть користуватися громади, в яких навіть органи опіки над дітьми не сформовані. Точно будуть.
Бо що там в постанові?
Стратегія впровадження реформи передбачає, що з 2021 дітей до 3 років в інтернат влаштовувати не можна. Мінсоцполітики каже «відтермінувати» цю норму. 2019-го такого віку дітей до інтернатів потрапило 1 639. Водночас, у такому віці перебування в інтернаті – найбільш травмуюче. Про це говорять усі фахові дослідження. Але півтора тисячі дітей для цілої України – це ж підйомна цифра, аби допомогти всім, чим треба, щоб ці діти виховувалися у родинах!
Також це розпорядження уряду виключає з реформи 70% інтернатних закладів системи освіти, реформа звужується лише до будинків дитини, дитячих будинків-інтернатів системи соціального захисту (для дітей з важкими формами інвалідності) та дитячих будинків системи освіти.
Я розумію, що виступити публічно проти міністерства служби у справах дітей, які є у складі обласних державних адміністрацій, не можуть, у силу позиції своїх керівників. А керівники департаментів/управлінь освіти та соціального забезпечення, на балансі у яких велика частина дитячих закладів, до того ж, не всі а) хочуть включатися у процеси реформи, бо основна відповідальність досі за неї лягала на плечі служб у справах дітей б) готові перестати управляти бюджетними коштами.
За статистикою початку 2020 року, у 286 спеціальних закладах освіти перебувало 34 947 дітей, з яких 20 837 там проживали. У 79 закладах спеціалізованої освіти було 22 273 дитини (13 611 там проживали).
Мені дуже прикро, коли нами маніпулюють і розказують, що всі інтернати по Україні закриють. Бо реформа передбачає не це. Йдеться про розвиток усіх необхідних послуг у громадах та перетворення інтернатів у заклади, де діти зможуть навчатися, отримувати різні необхідні послуги, але не ночувати. Поруч із тим, мають з’являтися дитячі будинки сімейного типу, малі групові будинки, патронатні родини… І це все потребує також державної підтримки. Як, зрештою, і кожна реформа. Проте це дає реальний результат – змінює долі дітей.
Мені дуже болить, що є депутати різного рівня і віку, є міністри у цій країні, які не розуміють, що розлучення дітей з батьками, що інтернат – це є крайньою точкою і аж ніяк не ознакою цивілізованої країни.
Звертаюся до найвищого керівництва країни – до Прем‘єр-міністра Дениса Шмигаля, Кабінету міністрів і Президента України Володимира Зеленського: подивімося в очі своїх дітей і не зупиняймо реформи, яка про найважливіше – про майбутнє наших, українських дітей!