Не везе Україні, коли я перебуваю в Маріуполі. А надто – по четвергах.
22 листопада Азаров зупинив євроінтеграцію України.
16 січня орда у Раді зупинила її демократичний поступ.
Але й добре, що я в ці дні на Донеччині. Там, у лігві вітчизняного владного криміналітету, подібні події сприймати легше. Несподівано шокуюче Маріуполь надихає ВІДВЕРТОЮ ненавистю таксистів, продавців, касирів, провідників потягів маріупольського формування, пенсіонерів, акторів театру, простих перехожих на вулицях до Януковичів. Власне, у множині - Януковичів. Більшість тих, хто минулого разу свідомо голосував за свого земляка, на наступних виборах таких подарунків робити йому не буде.
Звідки я знаю? А тому, що вже навіть у Маріуполі ця ненависть є ПУБЛІЧНО ДЕКЛАРОВАНОЮ – в таксі, на зупинках транспорту, у вагонах потягів, в мистецьких колах, просто в магазинах. І не в Європейському Союзі маріупольцям розходиться! Вони обурені хамством “сім’ї”, їм набридло абсолютне безправ’я всіх мешканців краю на тлі цілковитої безкарності купки людей, що захопили місто, а разом із ним – одноосібний привілей бути суддею, прокурором, адвокатом і виконавцем ними ж прийнятих «вироків».
Мешканців міста-робітника реально все це дістало. На тлі цілковито запопадливих маріупольських медій будь-який твій співрозмовник є опозиційним комунікатором. Там, в Маруполі, мені пояснили, що поняття “донецькі” має чітке географічне окреслення — місто Донецьк! Кожен, з ким я розмовляв, кляв донецьких, які повністю окупували Маріуполь і кинули соціальний розвиток міста напризволяще, ігноруючи інтереси міщан, все більше забруднюючи Маріуполь та творячи кримінальний безкрай. Єдине джерело відчутного фінансування соціальної структури Маріуполя — гранти грецьких благодійників, але відтепер всі ці благодійники стають “іноземними агентами” і, очевидно, згорнуть допомогу. Вам покажуть в напрямок порту, який був одним із найбільш потужних в Україні та годував тисячі людей, і згадають, як декілька років тому власники броньованих позашляховиків, що належали “донецьким” та увірвались на закриту територію, намагались вигнати начальника порту, але звичайні докери ледь не скинули автівки в море та відстояли шефа — через два роки начальник пішов сам, і під орудою донецьких порт гниє на очах. Саме море ще не так давно дарувало маріупольцям рибу та червону ікру — нині донецькі професіонали запустили в Азов якихось мальків, які з'їли всю цінну рибу та винищили корисні планктони. Випадково я мав розмову з обласним чиновником (донецьким!), який плакався, що за два останні місці (як раз після 22 листопада) західних інвестицій у Донеччину є 0 доларів 0 центів...
За 22 листопада було образливо. А 16 січня просто смішить! Не руками голосували дикуни, вони голосували руками, що трясуться від страху: не Українці бояться донецьких, донецькі бояться Українців.
Донецькі шаржовані та висміяні, зганьблені та опльовані, окрім залякування та кийків, нічого не спроможні запропонувати, перебувають у відчутній суспільній меншості. А головне – тому, що гайки вже не закручуються – різьбу зірвано: і волелюбний Львів, і гордливий Маріуполь десь там має тих донецьких з усіма їхніми острашками…
Донецькі демонструють регіономор? Ха! Насправді вони вже мають початок регіоногейту!