Усіляко вітаю рішення міськради «Про заходи щодо організації благоустрою у центральній частині м. Львова». Аляпувата, кічувата і непропорційна реклама заполонила не тільки центральну частину Львова, хоча її кислотні кольори особливо виїдають очі у середмісті. Сподіваюся, що міська влада принципово візьметься за тих всіх креаторів і вони не зможуть більше, «віддячившись», залишати і встановлювати нові потворства в нашому поки що гарному місті. Маю надію, що спритні ділки більше не матимуть змоги встановлювати якихось опудал, що «вивалюються» з вікон чудових ренесансних кам’яниць. Маленька надія також жевріє, що ті ж ділки не зможуть більше довільно «окультурювати» до невпізнання старі будинки на Староєврейській та Вірменській. Чим більше перераховую список своїх надій і сподівань, тим чомусь слабшою стає моя надія…
Радію, що депутати міськради нарешті взялися за властиві для їхньої компетенції завдання (Чорноморський флот вже засудили, а Україну порятували). Проте, мене дуже хвилює звукова гігієна нашого міста. Вже якось писав про той «Ахтунг, ахтунг» з потужних динаміків на проспекті Свободи. Воно дійсно лякає нормальних людей і туристів своїм несподіваним ревом, всоте повторюючи нудну і нав’язливу рекламу. У туристів із Заходу воно викликає певний переляк, бо щось подібне вони бачили тільки у фільмах про Другу світову війну, або дітьми пережили під час нальотів ворожої авіації. І хоча ефекту від цього рекламного винаходу ніякого, міська влада вирішила залишити це «сільське радіво». Причини невідомі, можливо також якісь дитячі пережиття, можливо воно гріє їхню душу спогадами з дитинства…
Наступною величезною проблемою вважаю нескінченні концерти «до…» на Ринку. Не знаю завдяки кому, або чому, але наш Ринок за останні роки ожив. Там сформувалася своя цікава атмосфера: грають мандрівні музиканти, люди танцюють танго, жонглери з вогнем виписують неймовірні малюнки на фоні вечірнього неба. Кнайпи і ресторани переповнені відвідувачами, що створює якийсь гармонійний шум, який висить над Ринком і свідчить про те, що місто ожило. Але є й свої але… Влада міста взяла за правило споруджувати сцену для проведення різноманітних концертів на самому Ринку. Не завжди ці концерти є цікавими і не завжди вартує їх проводити в самому серці міста. Ну і варто пам’ятати, що у нас поки що в будинках на Ринку мешкають люди. Концертна тенденція набула подальшого негативного розвитку, але вже у вигляді базарної реклами. Опишу вам свої враження від останнього недільного дня.
Присів на терасі одного з кафе на Ринку і тут раптом почалося… Закінчився конкурс дитячого малюнку. Організатори через хрипкий динамік оголошували переможців. Як тимчасову незручність це ще можна було перетерпіти. Але після одного конкурсу розпочався інший. Тепер молодь отримала шанс проявити свої вокальні здібності. Голосно, неякісно і фальшиво залунали пісні з тих само динаміків. Співали всі, навіть ті, кому від народження ведмідь міцно наступив на вухо. Таких тортур знести було неможливо. Вирішив перейтися проспектом Свободи. Але тут чекала інша несподіванка. Біля модного магазину з хутром були виставлені дві величезні колонки. Магазин нахабно і брутально «нагадував» про свій асортимент, потужна звукова хвиля бухала в грудну клітку і навіть поверталася, відбившись від будинків навпроти. Пришвидшив крок, щоб вирватися з того пекла, але біля готелю «Жорж» чекала наступна подібна пастка. Тут знову були дві колонки і якийсь молодий чоловік просто верещав у мікрофон незв’язні слова реклами ювелірного магазину, що недавно відкрився. Хлопець ходив по колу, закидав до гори голову, кричав і ледве не тупав ногами. Захотілося побігти чим скоріш звідти. Майже поруч старі музиканти грали приємні джазові імпровізації. «Рекламний» хлопець навіть тут нагадував про себе. Все злилося в суцільну какофонію. Щоб вирватися з того пекла, треба було йти до дому. А куди мають піти ті, хто приїхав насолоджуватися нашим європейським містом?