Реклама – це як вибухи в Лозовій. Багато феєрверку, за яким армійські дуби приховують купу стирених і проданих снарядів. Реклама – це великий пук у воду. Реклама – це канхвєтка, всередині якої ховається тузік з грілкою.
За останній звітний період так звана гуманоїдна львівська багєма підкинула пролетаріату навалом цікавої інфи якраз зі сферки рекламки, слоганів та піксельних пуків, а попереду ще форум книговидавців, який вже закликає писати про бойфрендів, тіпа українських мисткинь.
Одним із найбільш розпіарених вимахонів в ареалі багємної розповсюдженості став фестиваль «Кінолев». І навіть не так сам фестиваль, як овіяний х-файловістю список Дзиндри. Список, в якому перелік запрошених на львівський фест віпів альфувався Вуді Алленом і омегувався Мартіном Скорсезе транзитом через Вонга Кар Вая та Кім Кі Дука.
Розуміючи, що не кожен побожний галичанини дозволить собі поестетствувати на всяких там арт-хаусах, Олесь Дзиндра заявив для пацанів & бікс з Лєвандовкі, Сихова та Топольної про присутність на фестивалі секс-бомби нашого часу - Анджеліни Джолі і секс-фугасіка епохи 2.0 - Бредіка Піта.
В результаті приказки Леоніда Макаровича глядачі отримали продовження передачі «Село і люди». Ні Аллена, ні Зануссі, ні навіть якогось там занюханого Джедда Апатова. Ні, тим більше, Анджеліни Джолі, яка на час піаристих заяв була ще крапаль вагітна.
Найбільше ж добила шановних кіноманів прес-секретарка фестивалю Анастасія Туманова, яка з безтурботною наївністю повідомила кореспонденту «Високого Замку» наступне: «Хоча Анджеліни Джолі не було особисто на фестивалі, ми всі відчували її енергетику».
Цікаво, яким тільки місцем усі ці ми відчували енергетику Джолі? Хоча з такими паранормальними якостями організаторам «Кінолева» варто забабахувати не кінофести, а спіритичні сеанси, дзвонити Крісу Картеру і вибивати для себе ролі у нових пригодах Малдера та Скаллі.
Іншою жертвою рекламного абирвалгу стали Галицькі Фестини з монументальним слоганом «Історичному тілу Галичини - свіжу креативну кров». Як повідомляє адвертайзінговий плакатік, на фесті виступатимуть такі всесвітньовідомі коллєктіви, як Оркестр Янки Козир, Інкунабула, Бурдон, Кожному своє, Green Silence, Оратанія, божественні Мандри і казкова Андріана. Але якщо усі ці ВІА - свіжа креативна кров, то я - іспанський льотчик.
Симфо-рок Оркестру Янки Козир являє собою дикі причитання над заповітом великого Кобзаря в тіпа модерних фантиках. Інкунабула може хіба що вимахуватись своїм попсовим пост-металом стиреним з закордонних глобусів. Про наступні банди краще взагалі промовчати, як про порожнє місце. Фома, яко вокаліст вторинної по суті фолк-банди Мандри доспівався до статті на Таблоїді про відпочинок з геями. Немає музла, то залишається піар. Тітьками світити не будеш, тому розповідаєш про релакс з голубими.
От така вона, «свіжа креативна кров» з елементами плагіату і компіляцій. Океан Ельзи тирить «Зелені очі» в Рікі Мартіна. Esthetic Education копіює саунд Muse, а з огляду на накручуваний по тіві кліп - вже добрались і до Franz Ferdinand. Руслана намагається пастись на плейсах Portishead. Гайдамаки орієнтуються на The Specials і Madness. Андрухович - на Набокова. А на Андруховича - якийсь молодий ужгородський поетік, від чого Андруховичу так приємно на душі.
От такий український креативчик пропонують хитрож... рекламісти та інші творці вищих сфер.
Краєм ока (щоб залишити більше на інший раз) варто згадати такі (вилучено редакцією) «шедеври» українського кінематографу (широко розкручувані в певних колах), як «Богдан-Зеновій Хмельницький» Мащенка та «Владика Андрей» Янчука (це «чудо» має бути в прокаті з 4 вересня). За деякі кадри з цих фільмів просто потрібно не пускати більше до камери таких режисерів (Мащенко це вже зрозумів), бо це не кіно - це (вилучено редакцією) сєнтімєнтальность помножена на тотальну відсутність таланту і патріотичну кон'юнктурку, яку порозводив в країну головний трипільський пасічник.
4-ю ударною силою рекламного бізнесу стала шизоїдна істерія навколо приїзду Пола Маккартні. Щоб не бути голослівним, зацитуємо цитатку невідомого автора початку 21 століття: «В сера Пола Маккартні все найкраще взагалі було в бітлівський період і чим він займається в останні 30-ть років - невідомо. Проводить концерти для бідних в Києві, де лисуваті дідугани та інша мєлка шушара (вилучено редакцією) на його, можливо (бозє-бозє) останній в Україні виступ. Свят-свят-свят.
Деякі бітломанські ідіотікі додумались відшукати на карті село Бітлю і проголосити його духовною батьківщиною бітлів. Назвати Маккартні - Павлом Макаренком, Лєннона - Іваном Ле, Харрісона - Юрком Гарячим, а Стара - Романом Старим. Всі вони були українцями з діда-прадіда, грали на дримбах і емігрували в Британію після війни. Тому завдяки українському корінню бітлівський саунд відзначався такою мелодійністю».
От така вона тяжка доля, рекламно-пантяча доля України.
Мораль цієї байки така: нєфіг плагітувати чужий копірайт, називати гівенце солодким бабулєхом та прикриватись відомими іменами, колі рожа перекособочена. Кого обманюєте, пацики?
А для усіх кіноманів звучить трек від кінематографічно налаштованої банди Natalie Portman's Shaved Head «Sophisticated Side Ponytail» (www.youtube.com/watch?v=7-gQL03u7mc)