З 1 по 3 червня у північній столиці Росії проходив так званий Петербурзький міжнародний економічний форум (ПМЕФ), який зібрав 14 тисяч осіб з 143 країн. Дійство зволив вшанувати своєю увагою господар Кремля, його супроводжували міністри економічного блоку російського уряду. Серед експертів виділявся колишній міністр фінансів РФ і глава «Комітету громадянських ініціатив» Олексій Кудрін, котрий прославився тим, що за останні роки не раз вступав у суперечку з Путіним з питань стратегії розвитку країни. Всі вони, включно з Кудріним, на ПМЕФ старанно випромінювали оптимізм щодо економічного майбутнього Росії. Путін навіть заявив, що в країні почався новий етап економічного підйому.
За підсумками заходу російській громадськості доповіли, що 2 млрд рублів на його організацію були витрачені недарма: мовляв, укладено близько 400 угод. Загалом Кремль щосили намагався подати справу так, що «батьки» нації нібито роблять максимум можливого, аби життя росіян поліпшувалося.
Насправді все цілком по-іншому. Реальні доходи населення продовжують падати, за чотири місяці (даних за травень наразі немає), за інформацією Росстату, вони знизилися в річному вираженні на 7,6%. Ціни у магазинах і комунальні платежі стрімко підскочили. Зарплати зросли лише на папері. Пенсії торік не проіндексували, уряд загрожує заморозити їх на кілька років. Постійно вводяться приховані і явні побори з населення: то на капремонт будинків, який нібито проведуть років через 10-20, то за кожну добу перебування в курортній зоні, то за проїзд дорогами... За офіційними даними, за межею бідності перебуває 20 млн росіян, за оцінками незалежних експертів – щонайменше 40% населення країни.
Різниця між реальним життям і тим, яке «намалювала» на ПМЕФ путінська камарилья, була настільки разючою, що навіть лояльна до Кремля газета «МК» охарактеризувала виступи чиновників як «марний оптимізм». А деякі оглядачі взагалі охрестили нинішній ПМЕФ «форумом провальних економів». Епітет хльосткий і багато в чому заслужений, але не зовсім точний.
Чи існує в Росії економіка в тому сенсі, в якому цей термін розуміє весь цивілізований світ? Хоч би яким дивним здавалося це питання, але... Загальновизнаним фактом є те, що в путінській Росії немає політики. Політичне поле в країні головний кремлівський бандит витоптав з такою злістю і ретельністю, що можна говорити лише про ерзац-політику, безглузду імітацію політичних процесів. Але якщо немає справжньої політики, то чому має бути справжня економіка? Адже навіть студентам-першокурсникам відомо, що політика і економіка перебувають у стані діалектичного зв'язку і залежності одне від одного. Так, економіка – основа політики, але аж ніяк не незалежна від неї частина суспільних відносин.
У Російській Федерації вже, як мінімум, півтора десятиліття існує дуже специфічна квазіекономіка. Найяскравішою її ознакою є відсутність непорушного права приватної власності. Досить згадати гучну історію нафтового концерну «ЮКОС» і його голови Михайла Ходорковського. Нагадаю, щойно Путін і його дружки накинули оком на прибуткові структури компанії – і відразу Ходорковський опинився у в'язниці за надуманими звинуваченнями, а його дітище перетворилося в «націоналізоване» джерело збагачення вузького кола осіб.
Таких історій чимало. У відомого підприємця Володимира Гусинського путіністи бесцеременно відібрали телекоманію НТВ, йому ж довелося ю втікати до в Ізраїлю. Талановитого бізнесмена Євгена Чичваркіна нахабно вичавили зі створеної ним мережі салонів стільникового зв'язку «Евросеть» і з країни. Засновник соцмережі «Вконтакте» Павло Дуров був змушений за безцінь «продати» своє дітище дружкам Путіна і емігрувати. Ці приклади широко відомі не тільки в Росії, але й за її межами. Однак лише вузьке коло фахівців і правозахисників знає, що жертвами порушення норм права в Росії за останні роки стали сотні тисяч ініціативних людей. Багато з них, до речі, нудяться в тюрмах за вигаданими звинуваченнями, на що могли б звернути більш пильну увагу міжнародні організації.
Щодо права приватної власності в Росії, то воно розтоптане клікою Путіна заради збагачення прихильників і покарання опонентів. Такий підхід до ласих активів з часом став характерний для всіх мешканців «вертикалі влади», яку виходець із ФСБ вибудував, розтоптавши долі мільйонів співвітчизників. Стати об'єктом нападу влади в Росії може практично кожен підприємець. «Рейдер» може бути замаскований під кого завгодно – від пожежного інспектора до фіктивного власника. Бізнесом, не пов'язаним із дружками Путіна, в країні займаються лише відчайдушні люди, та й то від безвиході: треба ж якось виживати. Малий і середній бізнес – основа економіки – тягнуть мізерне животіння...
Чи треба дивуватися тому, що російська «економіка» відчуває величезні труднощі? Хоча зовнішньополітичні авантюри Путіна серйозно виснажують ресурси країни, але головна проблема «економіки» Росії полягає в тому, що це – не нормальна економіка, а щось на зразок економіки, яка підпорядковується не економічним законам, а примхам узурпатора влади та його подільників.
Сьогодні «економіка» Росії значною мірою працює на війну. А це теж належить до ознак квазіекономіки. Адже здорова економіка – не просто господарська діяльність товариства з невизначеними цілями, а діяльність, спрямована на задоволення його насущних потреб. Сподіваюся, ніхто всерйоз не стане стверджувати, що більшість населення Росії добровільно віддала перевагу неприборканим військовим витратам з сумнівною метою над соціальним благополуччям. Насправді Путін поставив російське суспільство перед фактами військових дій в Україні та Сирії і постарався «легітимізувати» свій міжнародний бандитизм в умах частини росіян за допомогою витонченої брехні і пропаганди.
Зрозуміло, нічого подібного на ПМЕФ не обговорювалося. Тому це дійство скидається навіть не на «форум провальних економів», а на збіговисько лицемірів. Незрозуміло тільки, навіщо в ньому брали участь західні політики та бізнесмени.
Звісно, фахівці чудово усвідомлюють всю ущербність «економічної» конструкції Росії. Взяти того ж Кудріна. Хоча на ПМЕФ він намагався не порушувати словесну ідилію, раніше екс-міністр фінансів не приховував свого бачення щодо майбутнього країни. Так, на його думку, Росія не зможе нормально розвиватися без скорочення ролі держави в економіці, зниження залежності від нафти, збільшення інвестицій в освіту й охорону здоров'я, модернізації інфраструктури і поліпшення зв'язків із Заходом для підвищення доступу до технологій і стимулювання торгівлі. Про це екс-міністр фінансів РФ заявив в інтерв'ю агентству Bloomberg напередодні ПМЕФ.
Відомі також висловлювання Кудріна й інших російських експертів про те, що процвітання Росії неможливе без реформ, спрямованих на зміцнення майнових прав та на ослаблення бюрократичних перепон у бізнесі. Для цього буде потрібно, зокрема, створити по-справжньому незалежну судову систему і різко скоротити кількість перевіряльних і штрафувальних органів.
Свої погляди на стратегію розвитку країни Кудрін напередодні ПМЕФ подав президенту за його дорученням. Однак у зазначеному інтерв'ю екс-міністр висловив побоювання, що Путін навряд чи прийме його пакет цілком. Причини, на думку Кудріна, криються в тому, що запропоновані ним реформи будуть роз'їдати вибудувану господарем Кремля за часів високих цін на нафту централізовану модель управління.
Повідомляється, що опитані інформагентством експерти також висловили думку, що немає наразі жодних ознак, що російська влада піде на реформи, про які сама ж часто заявляє на різних форумах.
А хто б сумнівався... Навпаки, є чимало ознак того, що Путін буде до кінця чіплятися за владу. Жодні радикальні реформи його кліці не потрібні: вони смертоносні для напівдиктаторського режиму. Наприклад, якщо створити незалежну судову систему, у путіністів не буде можливості забирати власність у підприємців, котрі підтримують опозицію. В результаті опозиція може отримати доступ до впливових ЗМІ. Того й гляди може дійти і до того, що владі доведеться погодитися на таку зміну виборчої системи, що вона перестане гарантувати перемогу путіністів на виборах...
Путінське угруповання, яке безроздільно править Росією, навряд чи добровільно погодиться навести лад у політичній системі. А без цього реформи в економіці будуть лише імітацією.
Тут є над чим замислитися й українцям. Адже в сьогоднішній Україні центральна влада, судячи з усього, теж прагне монополізувати політичну сферу. Це проявляється в тому, що Верховна Рада працює фактично в «ручному» режимі. З'являються й ознаки того, що правоохоронні органи можуть виконувати політичне замовлення влади.
Особливо гучним сигналом для суспільства має послужити той факт, що на чолі ЦВК залишено Михайла Охендовського, котрий фігурував у кримінальному провадженні про так звану «чорну бухгалтерію» Партії регіонів. Людина, котру підозрювали у скоєнні кримінальних злочинів, передбачених ч.3 та ч.4 ст. 368 Кримінального кодексу України (одержання хабарів у великих та особливо великих розмірах особою, яка займає особливо відповідальне становище), явно «висить на гачку» у можновладців. До спотворення результатів голосування на президентських виборах – лише півкроку...
Такі факти свідчать про те, що в Україні починає зароджуватися тенденція перетворення політичного процесу в ерзац-політику. Якщо активна частина суспільства її не зупинить, серйозно ускладниться й одужання української економіки. ПМЕФ, який Путін і Ко перетворили в дороге, але марне рекламне шоу, показав це з усією очевидністю. Тож українцям іноді корисно цікавитися, що відбувається в таборі їхнього головного ворога.