Рейтингократія Зеленського

Новообраний президент все ще залишається «людиною телевізора»

20:00, 22 травня 2019

Попри значну активність новообраного президента в соцмережах, він все ще залишається «людиною телевізора». Варто пам’ятати, що його причетність до телевізії не обмежується «Кварталом» та продуктами цієї контори, свого часу він був і генеральним продюсером телеканалу «Інтер». А ті, хто причетний до телевізії, доволі швидко стають заручниками рейтингів. Рейтинги визначають, які програми матимуть продовження, а які закриють, про які забудуть, а котрі стануть настільки популярними, що змішаються з реальністю до такої міри, що важко буде їх розділити.

Соцмережі лиш посилюють цей ефект, адже містять силу-силенну інструментів для аналізу статистики. Вони допомагають зручно розділити аудиторію й подавати їй сигнали сегментовано, надсилаючи потрібні повідомлення окремій групі.

Схоже, що Зеленський користувався цим не тільки для передвиборчої реклами, а й під час кампанії. Він входив у неї з одними гаслами, але невдовзі скоригував їх. Перші заяви були куди м’якшими щодо Росії і більш євроскептичними. А вже під кінець кампанії Зеленський виявився ще тим єврооптимістом та помірним путінофобом. Це означає, що новообраний президент та його команда вивчали свій потенційний електорат та підлаштувалися під його запити.

З іншого боку, це також можна пояснити спробою сподобатися Заходу, аби легітимізуватися в очах європейського та американського істеблішменту. Не стати парією та мати запас міцності для торгівлі з Кремлем, якщо справа дійде до розмов про мирний план щодо Донбасу.

Існує ймовірність, що Зеленський та компанія надалі орієнтуватимуться на рейтинги. Новообраний президент все ще поводиться, мов примхлива зірка. А зірки – це не лише ті, кого мають балувати пошаною інші, а й ті, хто хоче професійно подобатися. Ті, хто зацікавлений в аудиторії, у догоджанні їй. На цьому і слід зіграти. У такому випадку громадянське суспільство могло б скористатися із цієї ситуації. Для цього потрібно почати формувати порядок денний, створюючи відповідний запит у соціумі. А президент мусив би це виконувати, аби зберегти чи примножити свої відсотки довіри. Тільки проблема полягає в тому, що в країні немає загальнодержавних авторитетів, котрі могли би власними заявами вплинути і на президента, і на суспільство.

Існує три інституції, котрим довіряє соціум: церква, армія та волонтери. Проте вони вкрай розрізнені, через що не може йтися про ефективну комунікацію. Ще одна проблема – це відсутність потужних каналів, котрі допомагали б просувати важливі для суспільства повідомлення, навіть якщо цим суспільним групам вдасться об’єднатися заради спільної мети.

Замінити Порошенка і не перетворитися на нього

Чи випадковим був успіх комунікаційної стратегії Зеленського під час передвиборчої кампанії – стане зрозуміло з того, як президент пояснюватиме свої кроки народові. Чи спроможеться доносити власні перемоги так само успішно, як шпетити за зради свого ключового супротивника по виборчих перегонах. Адже одна справа кОпати в соціалках бездиханне тіло лежачого, а інша – бути тим самим лежачим, котрий мусить віддуватися за всі проблеми в державі. Часто навіть за ті, до котрих президент не має жодного стосунку.

Важливе завдання, котре мали б поставити собі «Узеленського» – з перших днів пояснювати людям, хто і за що відповідає в державі. Правда, зважаючи на поведінку й бажання розпустити парламент якнайшвидше, варто очікувати, навпаки, на спроби зібрати в руках всю повноту влади. З одного боку, це справді може дозволити серйозно впливати на щось у державі. З іншого – додасть відповідальності, котру доведеться нести за всі промахи не тільки президента, а і його представників в парламенті, уряді та на місцях. А це нещадно битиме по рейтингах.

Шанси та ризики

Якщо Зеленському таки вдасться тривалий час зберігати високі показники довіри, то існує можливість, що йому вдасться зламати парадигму, у якій народ не довіряє українському політикуму. Насправді такий перебіг подій є доволі сумнівним, адже Україну умовно можна зарахувати до середземноморського типу політичної культури, де традиційно високий рівень недовіри виборців до своїх політичних еліт. Процес зміни у ставленні народу до влади може бути лише поступовим, тому рейтинг Зеленського, найімовірніше, доволі швидко скотиться до показників Порошенка та інших президентів у відповідний період.

Поки Зеленський має високий кредит довіри – він може обійтися без підтримки великих медіа, якщо має на меті бути незалежним від олігархів, та комунікувати із виборцем через соцмережі. Проте ця ситуація може дуже швидко змінитися, коли щось піде не так і баланс довіри стане негативним.

Через такі забавки в рейтингократію існує ризик не тільки піти на повідку у громадської думки і тих, хто її формує (а це здебільшого медіа, що підконтрольні олігархам), а й скотитися в дикий популізм, аби догодити народові. Тобто це загрожує втратою контролю над ситуацією, коли рейтинги керуватимуть президентом і державою. Також варто тримати в пам’яті, що багато народних запитів настільки близькі до втілення в реальності, як Росія до запуску польотів на Альфу-Центавру.

Дуже цікаво буде спостерігати за тим, як діятиме Зеленський разом зі своєю командою, щоби втримати свій рейтинг на плаву. Для нього куди безпечніше буде орієнтуватися не на показники довіри, а на ціннісні орієнтири, через котрі не можна переступати, як-от курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Що ж стосується громадянського суспільства, то якщо воно не хоче знову опинитися в ролі спостерігача і того, хто лише бідкається, – пора врешті укладати альянси між собою заради спільного блага та можливості впливати на ситуацію в країні. Бо олігархи точно не чекають, коли з’явиться відповідна нагода, а вже давно ведуть свою гру, адже обіцяна попереднім президентом деолігархізація так і не досягнула своєї мети.