Про це важко писати. І ще важче затамувати в собі. 18 грудня, напередодні її дня народження (26-річчя), ми мали зустрітись з Олею в Києві. 3 січня я чекала на неї у Львові. Зустрічі так і не відбулося. Все склалося по-іншому. 6-го вранці лікарі сказали, що Оля може вижити. Її шанси – два відсотки. Нещасний випадок трапився в Карпатах. Загорівся будинок, в якому заступник головного редактора Кореспондент.нет Ольга Байда відпочивала разом з друзями.
П'ять днів Оля боролася. А 10 січня рівно о дванадцятій годині ночі пішла з життя...
Ми вийшли з ночі не озираючись
на кінчиках наших пальців
ще не прокинулось здивування і ми
безшелесними руками торкаємось
всього що довкола
ще на кінчиках наших пальців
не прокинулось запитання
чи справді ми такі які ніколи
не озиратимуться
вже сходяться звідусіль наші тіні
які теж ніколи не озиратимуться
ми відчуваємо що із ночі нам
у спину дивляться дві сумні
заплакані зорі
але ми не озираємось
під звуки парадних маршів
безшелесне крокуємо вулицею
ми ще не думаємо про те чому
ці марші звучать зовсім так
як колискові
Грицько Чубай. Вдосвіта
Спочивай з Богом, Байда (...чомусь завжди зверталася до тебе за прізвищем)
Світлана Жаб'юк, ZAXID.NET