25 лютого у Брюсселі відбувся довгоочікуваний XVI саміт Україна–ЄС. Головною його інтригою була перспектива підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Загалом, аналізуючи всі попередні саміти Україна-ЄС з 1997 по 2011 рік, результати останнього можна оцінити як в цілому позитивні. Європейський Союз закликав українську владу до конкретних дій і поставив часові рамки для проведення реформ – до початку травня 2013 року.
Вимогами для підписання Угоди про асоціацію у листопаді 2013 року ЄС назвав удосконалення виборчого законодавства і реформу судової системи з наголосом на тому, що треба забезпечити незалежність суддів та лібералізувати економіку. Українська влада підтвердила готовність виконати умови Європейського Союзу.
Наразі можна прогнозувати два варіанти розвитку подій. Згідно з першим, підписання Угоди у листопаді 2013 році відбудеться, оскільки це також вигідно ЄС як амбіційному геополітичному гравцю. У другому варіанті підписання Угоди відкладуть на невизначений час, після чого розпочнеться зближення України з Росією.
Проведення та результати саміту залежали від низки чинників. По-перше, Євросоюз має небезпідставно багато претензій до України. Попри обіцянки влади та багатослівну риторику українського топ-істеблішменту провести успішні реформи у правовій системі (покращити ситуацію з дотриманням прав людини, припинити вибіркове правосуддя, посилити незалежність суддів, удосконалити виборче законодавство), досягнуті результати далеко не найкращі. Лідери опозиції Тимошенко та Луценко залишаються за ґратами, а колишній в. о. міністра оборони Валерій Іващенко перебрався до Данії, щоб уникнути такої ж долі.
В інтерв’ю «Німецькій хвилі» Голова комітету Європарламенту з закордонних справ Ельмар Брок зазначив, що не лише не бачить прогресу у реформах, а й помічає погіршення ситуації загалом. Тим не менше, попри можливі санкції у зв’язку з справою Тимошенко та Луценка, ЄС вирішив не блокувати перспективи можливої інтеграції для України. Жодних санкцій щодо України так і не застосували. А на проведеному саміті президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей та Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу підтвердили «налаштованість підписати вже парафовану Угоду про асоціацію, включно з частиною про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі».
Безсумнівно, що представництво ЄС на переговорах могло приділяти увагу лише обговоренню проблем вибіркового правосуддя. Проте, все ж, проблеми у галузі правосуддя не загальмували прогресу у перемовинах з інших питань для подальшого підписання Угоди про асоціацію.
Тепер цілком зрозуміло: успіх України на шляху до ЄС залежатиме вже не від вміння українських можновладців і дипломатів переконати європейців у серйозності взятих зобов’язань провести ґрунтовні реформи, а у випадку підписання угоди виконати так звані acquis communautaire ЄС, а від реальних кроків, які Брюссель очікує від Києва до травня 2013 року. Важливо наголосити, що позиція ЄС на переговорах значною мірою враховувала не лише економічні вигоди від підписання угоди про вільну торгівлю, а й ціннісну підвалину Євросоюзу – повагу до дотримання прав людини.
Вагомим чинником, який впливатиме на внутрішньополітичну ситуацію в Україні, є тиск Росії. Зауважимо, згідно з новою концепцією зовнішньої політики РФ, прийнятою 12 лютого 2013 року, Україна є головним партнером СНД для Росії. Згідно з цією ж концепцією, Росія намагатиметься всіляко сприяти інтеграційним процесам на пострадянському просторі із залученням України.
Прем’єр-міністр України Микола Азаров неодноразово повторював, що європейський напрям зовнішньої політики залишається незмінним. Проте очевидно, що політична еліта провладної Партії регіонів постійно загравала і з Брюсселем, і з Москвою. Депутати Валерій Мунтіян і Вадим Колєсніченко з Партії регіонів у заявах і коментарях намагалися переконати громадян у доцільності зближення з Митним союзом. А міністр закордонних справ України Леонід Кожара 11 лютого 2013 року взагалі заявив про те, що Митний союз і ЄС треба об’єднати. Це, мовляв, вирішить усі проблеми у взаєминах із нашими сусідами. Про те, що принципи функціонування спільного ринку ЄС і Митного союзу є фундаментально різними і поєднати їх неможливо, очільник МЗС забув згадати.
Згідно з даними всеукраїнського соціологічного опитування, проведеного у грудні 2012 року Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, 48% громадян вважали, що Україні слід вступати в Європейський Союз (тоді як 29% були проти). Вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном підтримували 40% (37% – проти). Результати опитування свідчать про підтримку вступу до Європейського Союзу більшості українців.
Швидше за все, ЄС зацікавлений у підписанні Угоди у листопаді цього року. Адже це посилить позицію об’єднання як регіонального гравця. З іншого боку, Угода про асоціацію надасть ЄС більші важелі впливу на внутрішню ситуацію і проведення реформ в Україні. Теоретично, Угода могла б стати потужним двигуном змін у країні, як це сталося у випадку Балтійських держав. Формально ж підписання Угоди означатиме те, що Україна візьме на себе зобов’язання, які муситиме виконати. Це стосується і вдосконалення законодавства та правосуддя. Проте, найголовніше, такий крок знаменуватиме, що український вибір у трикутнику ЄС – Україна – Росія зроблено на користь західного сусіда.
Якщо ж підписання Угоди перенесуть на невизначений термін через невиконання вимог ЄС, це надасть Росії більше можливостей тиску і в економічних питаннях, і з позиції «м’якої сили». Це, своєю чергою, сприятиме зближенню з Митним союзом. А у випадку інтеграції з Митним союзом двері до європейського ринку і співтовариства навряд чи залишатимуться відкритими для України.
Оксана Хомей