Ніколи не думав, що доведеться писати про вистави львівського «до мозку кісток» «Театру в кошику» як про гастрольні, але врешті так склалося (чи вірніше не склалося): один із найяскравіших театрів Львова, переможець театральних фестивалів у Франції, Німеччині, Росії, США, Об’єднаних Арабських Еміратах, Польщі та ін., де-юре став київським театром при Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
Не дочекавшись, не дослужившись милостивої уваги вдома, хоча де-факто залишається у підвішеному стані, не підтриманий і не забезпечений належно ні там, ні там. Але презентує свої нові вистави у Львові вже як приїжджий театр (всі учасники якого - нонсенс! - львів'яни).
Отже прем'єра «Річард після Річарда» за хронікою В.Шекспіра «Річард ІІІ», одним із «найчорніших» його творів, продовжує характерне для театру дослідження можливостей існування Трагедії і Трагічного в сучасному театральному просторі.
Довідка для непосвячених:
Творча майстерня «Театр в кошику», заснована 1997 р. актрисою Лідією Данильчук та театрознавцем Іриною Волицькою, дебютувала моновиставою «Білі мотилі, плетені ланцюги» за новелами та листами В.Стефаника. Далі були «Украдене щастя» І.Франка, «На полі крові» та «Одержима» Лесі Українки, «Сон» Т.Шевченка, «Я іду, Христе» за п'єсою Гр. Лужницького та листами А.Шептицького до матері, «Пригоди ведмедиків панда, або історія, розказана одним саксофоністом, який мав подружку у Франкфурті» М.Вішнєка - як бачимо театр курсує в бік освоєння світової драматургії.
Немає сенсу розповідати, що таке режисерський стиль І.Волицької та пластика, енергетика і харизма актриси Л.Данильчук - то тема окремої розмови. Розглянемо, краще, що нового, і як вони дали собі з цим раду.
По-перше, складається враження, що ця вистава - свідомо експортний продукт. І справа навіть не в тому, що матеріал всесвітньовідомий і, так би мовити, вільноконвертований по репліках («Коня! Коня! Півцарства за коня!» - хто ж не чув?), і не в тому, що більша частина українського тексту повторюється англійською, а то ще й німецькою, французькою і російською, - цей театр не вдався б до такого трюку виключно з комерційною і промоутерською метою, ні - іноземний текст тут як додатковий подразник, майже що музично-шумовий супровід, гра звуковою фактурою з підкреслено гіперболізованими фонетичними ознаками кожної мови. Проте є якесь невловне відчуття різниці з попередніми «українськими» виставами, так ніби ця зроблена під західну ментальність - бракує якоїсь української слов'янської душевності, чи що? Зрештою, це суб'єктивне враження (О, загадкова слов'янська - чи власне ж таки українська - душа!) Та й матеріал цей, очевидно, не залишає місця для «душевності».
Друге - тут, як ніде, розкривається гротескове, трагіфарсове обдарування актриси. За жанром трагедія лиходійства наближається тут до похмурого циркового шоу. Увага, увага! Вніманіє, вніманіє! Ахтунґ, ахтунґ! Етееншн, плі-і-із! Тільки сьогодні, тільки раз і тільки для Вас у чорному кабінеті сцени пекельний конферансьє Річард на Ваших очах віртуозно препарує і випотрошить капусту-голови своїх жертв-ворогів, продемонструє всю анатомію сходження до влади, дасть покопирсатись у всіх своїх злочинах та брудних справах: відчуваєте? вам це близьке, чи не так? Не треба обурено відвертатись чи соромливо опускати очі, вам це подобається, і ви обрали б цей шлях, якби вистачило хитрості і сили йти до кінця, ну правда ж? І все змішається: королі і капуста, совість і влада, правда і цинізм, злочин і кара - в один інфернально феєричний вінегрет.
«Річард після Річарда» - чи то остання ніч головного героя, чи то вічна ніч потойбічного циклічного повторення кожного злочину Річарда ІІІ. Чорне сонце-циферблат з ножів угорі і столик для «трепанації» капусти - от і всі координати простору. Як завжди - мінімум реквізиту при максимальному образно-семантичному його навантаженні. Актриса в класичному чорному костюмі з краваткою, біла сорочка, жовті ґумові рукавички - все акуратно, все чітко, кожен найменший рух мізинця виважено, кожен порух лицевого м'яза прораховано. Геніальний маестро інтриг, незрівняний акробат, підкилимний борець, еквілібрист і гравець стосунками, почуттями і ситуаціями; демонічно-потворний, потворно-блискучий, блискуче-демонічний; вишкір його усмішки - переможний, але... «совість полохлива... як ти мучиш» - безрадісний. Темрява позаду, темрява попереду, і нічого, крім темряви. І повільні кроки по колу з важким мішком в руках під тягучі «не від світу цього» звуки волинки - на початку і в кінці вистави...
Як завжди, кожен елемент багатозначний, продуманий, допасований з науковою педантичністю. Все побудовано на чітких ритмах, що винахідливо видобуваються з найрізноманітніших дій і предметів: кроків, стуку капусти об долівку, гостріння ножів, ритму мовлення зрештою. Хтось сприйме це все як «голий (?!) формалізм», хтось несхвально кине оком на таке «марнотратне» використання капусти, хтось здвигне плечима - «не розумію»; але, що незаперечно, нове творіння «Театру в кошику» - робота тонка, професійна, яскрава і гідна уваги та ознайомлення гурманів-театралів.
Фото з сайту news2000.org.ua