Ринку землі сільськогосподарського призначення в Україні не буде доти, доки влада в країні належить олігархії. З тієї простої причини, що наявність такого ринку не тільки не вигідна олігархії, а у разі його повномасштабного впровадження економічним і політичним інтересам олігархії буде завдано дуже і дуже болючої та відчутної шкоди.
Економічні збитки для олігархії від запровадження ринку землі мають, як мінімум, три складові. По-перше –безпосередні витрати на придбання тих земель, які вони зараз орендують, підвищення орендних ставок і т.п. По-друге – зростання добробуту населення і, відповідно, вартості робочої сили. По-третє – наслідки політичних втрат, зокрема посилення конкуренції з середнім класом, який буде зміцнюватись, втрата державних преференцій великому бізнесу і т.д.
Безпосередній збиток від відкриття земельного ринку пов'язаний передусім з тим, що у нинішніх ділків аграрного бізнесу виникне потреба в придбанні тих земель, які вони зараз використовують на умовах оренди, не вкладаючи капітал в саме джерело їхнього прибутку – у сільськогосподарські угіддя. Доволі яскраво нинішня ситуація описана в статті першого заступника міністра аграрної політики і продовольства Максима Мартинюка Ринок землі в Україні: три можливі моделі запуску і їх наслідки:
«Внаслідок 15-річної дії мораторію основна форма земельних відносин в Україні – це орендні договори з пайовиками, яких укладено 4,7 млн на загальну площу 16,6 млн га, тобто більш ніж на половину всіх земель приватної форми власності. Також діють близько 56 тис. договорів оренди державних сільгоспземель на загальну площу близько 2,5 млн га, що становить чверть усього державного земельного банку. Ринок оренди характеризується локальними монополіями, оскільки навіть якщо на території умовних сільради/району землю обробляють кілька орендарів, то їхні цінові пропозиції, як правило, ідентичні. Конкуренція має циклічний формат і пікоподібно збільшується у момент переукладання договорів, але більшу частину часу ринок оренди – це ринок покупця, а не продавця.
Ситуація ускладнилася після ухвалення в квітні 2015 р. закону, яким було дозволено передавати землі особистих селянських господарств в оренду агрохолдингам, був встановлений мінімальний термін оренди в сім років і скасовано еколого-економічні обґрунтування сівозмін. Похідна від цих новацій – лендлордизація і перенасичення сівозміни олійними культурами, питома вага яких в структурі посівів в деяких областях доходить до 40%. У масштабах країни посіви соняшника вже майже зрівнялися з площами під пшеницею і становлять 6 млн га, що на 900 тис. га більше, ніж роком раніше.
У такій системі координат орендна плата апріорі не може бути високою, і Україна доводить цю тезу. 862 грн або менш 40 дол. за гектар – стільки в середньому, за даними Держгеокадастру, отримав власник паю 2015 р. І немає підстав вважати, що за підсумками 2016-го показник істотно зросте. Агрохолдинги – регіональні монополісти навряд чи ініціюють підвищення ставок, а тіньова оренда в дрібному бізнесі тим більше не може слугувати драйвером зростання в галузі».
Із цих даних видно, що, якщо взяти ціну за гектар землі в одну тисячу доларів (що нижче, ніж в будь-якій європейській країні, навіть нижче, ніж в Росії), то за покупку 16,6 млн га нинішнім орендарям доведеться викласти 16,6 мільярдів доларів! Чималі витрати, чи не так? А воно їм треба?
Джерело: ЛІГАБізнесІнформ
Чому нинішні орендарі будуть нерідко змушені купувати землю? А тому, що зміняться умови ведення аграрного бізнесу. Перш за все, землевласники отримають можливість під заставу цього активу позичити оборотні кошти і вести справу самостійно. Крім того, ті власники землі, хто не хоче або з якихось причин не може займатися її обробкою, отримають право продати свій актив. І знайдеться чимало таких, хто побажає це зробити і буде відмовлятися від передачі своєї ділянки в оренду. Також, за прогнозами багатьох економістів, ринкові орендні ставки будуть істотно вищими за нинішні. Тобто, як не крути, а безпосередні економічні втрати аграрних олігархів неминучі.
Джерело: ЛІГАБізнесІнформ
Як сказано вище, другим чинником економічних втрат олігархії від запровадження ринку землі буде подорожчання робочої сили. Загальновідомо, що бідність українського населення, особливо сільського, сприяє вкрай низькому рівню заробітної плати в країні взагалі і в агросекторі зокрема. Також відомо, що відсутність повноцінних ринкових відносин у земельній сфері унеможливлює економічний успіх країни, про що свідчить вся історія людства. З іншого боку, запуск земельного ринку дасть імпульс до зростання всієї економіки і добробуту громадян, наслідком чого, природно, буде збільшення вартості робочої сили.
Ну і важко переоцінити політичні наслідки. Українська правляча еліта не залишила без уваги внесок середнього класу в останню революцію. Вона об'єктивно була зацікавлена в усуненні від влади Януковича і його «сім'ї», яка прагнула до абсолютної монополії, за умови збереження свого панування. Однак, добре засвоївши уроки «Майдану», негайно знищила матеріальну основу середнього класу, зануривши в безодню бідності основну масу населення країни.
Не буду стверджувати, що абсолютно всі дії уряду були націлені саме на зубожіння народу, проте немає сумнівів, що одним із результатів його політики є стрімке скорочення чисельності та матеріальних можливостей середнього класу. Але, оскільки нормальне функціонування ринку землі сільськогосподарського призначення неминуче призведе до зростання економіки і рівня життя українців, зміцнення економічної могутності середнього класу створить реальну загрозу існуванню олігархічного режиму. А також зумовить додаткові труднощі не тільки для аграрних, а й для фінансових і промислових монополій.
Іншими словами, українська правляча еліта економічно і політично зацікавлена у відсутності повноцінного земельного ринку. І олігархи будуть робити все можливе для збереження існуючого стану речей, до якого вони чудово адаптувалися (точніше, який вони для себе створили). До цього часу їм це дуже добре вдавалося. У хід іде все: від мораторію на купівлю-продаж землі та саботування прийняття необхідного закону до маніпулювання суспільною свідомістю через засоби масової інформації, які належать олігархам, за допомогою «експертів», «політологів» і політиків, котрі служать правлячій еліті.
Так, на владну верхівку здійснюється деякий, іноді досить сильний тиск. Підключився до цього навіть Міжнародний Валютний Фонд, який шантажує наш уряд черговим кредитним траншем. Уже з'явилися повідомлення, що Кабмін готовий піти на зняття мораторію. Він навіть готує законопроект про функціонування ринку землі, який має відкрити шлях до скасування заборони. Про необхідність такого кроку заявляють і з високих трибун, і з кабінетів високопоставлених чиновників. Дуже ймовірно, що в черговому меморандумі з МВФ буде відповідний пункт.
Також не виключено, що правлячий клас «здасть» аграрні інтереси частини своїх соратників, керуючись своїми вищими політичними або економічними пріоритетами. Але, як мені здається і як показує наша недавня історія, цього не станеться. Навіть якщо уряд присягне у цьому МВФу, Євросоюзу, Трампу або Папі Римському.
Прецеденти такого невиконання обіцянок відомі й пам'ятні. Відомі також і сценарії. Швидше за все, «провал» земельної реформи забезпечить Верховна Рада. Як мінімум, до кінця цього року не приймуть закону про ринок землі.
Приводи і механізми можуть бути, наприклад такими. Затягування урядом подачі проекту закону в ВР та/або наявність у проекті свідомо непридатних положень або «технічних» помилок. Затягування розгляду його у ВР: «перевантаженість» профільного та інших зацікавлених комітетів, виявлення недоліків та огріхів з поверненням проекту в уряд «на доопрацювання». Після того, як проект все ж отримає «добро» комітетів, можна ще довго не виносити його в сесійну залу, з якої його знову ж відправити на доопрацювання. Найефективніший спосіб затягнути процес – дуже повільно (ближче до новорічної ночі) довести його до другого читання, на якому остаточно відхилити, після чого до нього не можна повернутися протягом тієї ж сесії. (Так, наприклад, вчинили з законопроектом N3719, яким планувалося заборонити силовикам вилучати у підприємств сервери і носії інформації). Для відхилення законопроекту зовсім не обов'язково голосувати проти. Досить просто не голосувати. Або не прийти на засідання.
Технологія відпрацьована і діє невблаганно, як і воля вітчизняної олігархії. Природно, це все буде супроводжуватися закликами, гаслами, «протестами», виступами, блокуванням трибуни та іншими спецефектами. Але результат буде тим же – продовження мораторію. Ну а перед МВФ Гройсман розведе руками, похитає головою, поскаржиться на «нерозуміння» з боку парламенту...
І буде так доти, доки буде зберігатися олігархічний режим. (Я маю на увазі не галас довкола питання. Галас скоро стихне, як і навколо «деолігархізації» та «децентралізації»).
Дуже хочу помилятися.