Принаймні, маємо за кого вболівати. Це може навіть вперше. Раніше симпатії могли бути до тих чи інших політичних сил, але щоб так, як зараз, ще не було. Вчорашні депутати Івано-Франківської обласної і міської рад сьогодні в парламенті.
І вони не сидять там непомітно, а завжди на передових позиціях. І коли Руслан Марцінків ходить по столу спікера, а Олександр Сич придушує регіонала, мимоволі захоплюєшся ними. Захопливо впізнаєш обличчя й інших депутатів з Прикарпаття, – Романа Чернегу, Володимира Шкварилюка, – які відчайдушно штовхаються зі своїми противниками. Незалежно з якої партії, але вони разом йдуть вперед. Всі вони щирі і повні ентузіазму. Вони готові до бою. Для них все нове і непізнане.
Загалом, більшість депутатів, які вперше потрапили до парламенту, нагадують першокласників. Вони хочуть все спробувати. Крім того, їм все можна – і виламати двері, і спиляти паркан довкола Верховної Ради, і навіть натовкти морду ворожій владі. А що найліпше, їм за це нічого не буде! Їм нарешті можна все це робити. І це можуть робити в тому числі й хлопці, яких ще кілька тижнів тому можна було зустріти на вулицях Івано-Франківська чи Львова.
Перших два дні «роботи» нового скликання Верховної Ради України були надзвичайно захопливими. Завдяки Інтернету, можна було уважно стежити за всіма подіями, чого не можна було не робити через неймовірну захопливість подій. Незліч відео з неперевершеними сценами протистоянь, які навряд міг би зрежисувати найталановитіший режисер. Ще цікавіше почалося, коли депутати почали говорити. Хіба не є перлиною запитання Ірини Фаріон до Миколи Азарова: «Мову не знають або політично упереджені, або розумово відсталі. Отже, у якій системі координат перебуваєте власне Ви?». Азаров відповів: «Я згодін з Вамі пакращіваті українскую мову». Зараз чекаємо на покращення, проте, воно й так інтенсивно відбувається.
Ще перед виборами письменник Іван Андрусяк висловив дуже цікаву думку: «Свобода» в парламенті потрібна для рівноваги дурнів. Щоби там були не лише їхні дурні, а й наші дурні. В інтелігенції нема сподівань, що «Свобода» – це та політична сила, якій можна довіряти. Тут інше. Емоційний розрахунок на те, що хтось бодай в рило дасть тому Колесніченку».
І серед «свободівських» хлопців є такі, що можуть дати. Один депутат від Львівщини в запеклій штовханині біля трибуни навіть повалив борця-регіонала Тедеєва. І, справді, наразі така поведінка опозиції цікава і виправдовує очікування. Адже ж саме нашої сили хотілося побачити там і її тріумф.
Журналіст і громадський діяч Ігор Луценко заявляє, що «ніякого миру вже немає, є лише війна. (…) На війні немає ніяких державних інституцій, що владарюють над суперниками. Є лише будівлі, поки що зайняті ворогами. І поки у цих будівлях вороги намагаються імітувати «кабінет міністрів», «прокуратуру», «податкову інспекцію», «міліцію». Війна – проста і природна відповідь».
Але що ми зараз маємо? Регіонали взяли добру стратегію – грати мудрих і виважених. Звісно, яка там мудрість у самого Януковича? Може тому його й відрядив Ахметов на президентське крісло, аби не сіяв дур в партійних лавах. Але частина публічних «регіоналів» не такі вже й дурні, а крім того, добре грають. Що для України є дуже не добре.
Очевидно, стратегію виваженості і мудрості, політтехнологи «регіоналів» придумали ще задовго до скликання. Що зробили новообрані нардепи від цієї політичної партії перед першим засіданням? По багатьох телеканалах, а також в Інтернеті широко розповсюджені сюжети і репортажі, про те, як «регіонали» молилися. Зі свічками і без, але з глибокою покірністю та вірою у смиренних поглядах. Звісно, не забули запросити журналістів, щоб після служіння роздавати щемливі коментарі про молитву за добру долю України. І, справді, можна було б розчулитися, якби не знати, хто такий Азаров, Шуфрич, Ківалов тощо, і якби вони не викликали таку відразу.
А вже в парламенті у своєму виступі Колесніченко звертається до народу, мовляв, дивіться, кого ви вибрали. В той час «свободівці» прориваються до трибуни, щоб його скинути, бо розмовляє російською мовою, «регіонали» ж їх стримують. А Колесніченко починає цитувати закон, в якому сказано, що депутат може виступати в парламенті на українській або іншій мові, після чого звинувачує опозицію в безграмотності, мовляв навіть не знають законів.
Ти розумієш, що це знущання. І не лише над опозицією, але й над тобою. Однак «свободівці» так і не прориваються до Колесніченка. Вони хоч сильні й відчайдушні, але їх замало. А регіонали беруть в коло «бютівця» Медуницю і копають його ногами. Згадуючи 90-ті, Медуниця зауважує, «що ніколи не били лежачих. Ніколи не били хлопця, який ішов з дівчиною. Кодекс честі був. На відміну від "донецьких пацанів"». Гопота в дорогих костюмах. Їх стратегія зрозуміла. Яка ж стратегія опозиції, зокрема «Свободи»?