Найбільшими ворогами вітчизняних політиків зазвичай виявляються не ті, кому вони протистоять ідеологічно, не ті, з ким конкурують на одному електоральному полі, і навіть не кремлівські керманичі. Бо найбільші вороги українських політиків – це вони самі, адже ніхто інший не створює для них стільки перешкод та викликів, які потім вони неспроможні подолати.
Яскравим прикладом може послугувати Петро Порошенко, котрий зробив себе заручником власних обіцянок. Війна, що мала тривати тижні, та невиконання гучних гасел про боротьбу з корупцією стали вагомими причинами його поразки на президентських виборах.
На цю хитку стежку стають і ті політики, котрі зараз виступають під гаслами змін. Зокрема і Володимир Зеленський, і Святослав Вакарчук, і значна частина інших важливих гравців. Вони йшли на вибори, обіцяючи нову якість політики і заявляючи, що мають намір посилити боротьбу з корупцією.
Це підвищує суспільні очікування. Народ втомився від показових шоу, проте жадає справжньої крові. Точніше шоу йому якраз дуже навіть подобаються, але хочеться бачити не тільки, як політиків вищого ешелону заарештовують в прямому ефірі і потім дійсно засуджують, а не відпускають із зали суду. Люди хочуть бачити результат. Бажано, аби до буцегарні відправлялися всерйоз, надовго і ті, хто є справді великими рибинами в політиці, а не черговими стрілочниками та цапами-відбувайлами.
З одного боку, посилення антикорупційної риторики, котру постулюють нові еліти, – це дуже добре, адже існує шанс, що справа боротьби із хабарництвом просунеться куди далі, ніж за попередньої влади. З іншого боку – воно насторожує, адже насправді це досить складний шлях, котрий потребує відповідних важелів впливу, можливостей, а головне, політичної волі. Керівництво країни мусить розуміти, наскільки серйозні ризики для вітчизняних інституцій може створити його бездіяльність.
Якщо все вдасться втілити – це чудово. Кожен поступ у боротьбі з хабарництвом наближує Україну до цивілізованого світу, дає шанс на розвиток, зростання інвестицій та економіки. Відкриває справжній шлях «геть від Москви».
Якщо ж Зеленський та команда зазнають невдачі – це ще сильніше поставить під сумнів довіру українців до президента, Ради та антикорупційних органів. Зростання недовіри до вітчизняних інститутів влади дуже небезпечне. З іншого боку, воно так само може стати рушієм майбутніх реформ. Зокрема й переформатування неефективних інститутів. Проте аби знищити наявну систему в ситуації військової загрози – потрібно мати паралельно вибудувану нову систему. Каркас, своєрідний хребет, котрий втримав би на собі державу й не дозволив би їй впасти разом зі старими інституціями. Однак зараз це видається малоймовірним.
Якщо суспільство не отримає задовільних результатів боротьби з корупцією, то врешті може дійти й до судів Лінча. Як після Майдану відбувалися показові люстрації над чиновниками часів Януковича, котрі не хотіли покидати своїх кабінетів, так чогось подібного, але в лютішій формі, можна буде очікувати в разі невиконання взятих на себе зобов’язань майбутньою парламентською більшістю. Причому такий самосуд здійснюватимуть не лише щодо корупціонерів, а й стосовно відповідальних за те, що боротьба із хабарництвом провалена.
Ще одним викликом стануть олігархи та різні чиновники й смотрящі, а також ті, хто сидить на відкатах та потоках, котрі зовсім не налаштовані працювати за цивілізованими правилами.
Якщо не вдасться, то цілком ймовірно, що провал в антикорупційній діяльності може стати кінцем кар’єри для нової владної команди. Народ не пробачить. Досвід попередників тому яскравий приклад. Тільки цього разу сумнівно, що елітам вдасться відбутися лише втратою рейтингу та важелів впливу. А якщо справа дійде до протистояння в суспільстві, то таким внутрішнім загостренням у країні радо скористається Росія.
Владі потрібно серйозно поставитися до усіх цих викликів, а тому старатися подвійно, аби не привести країну до хаосу. Проте наявність великої кількості ризиків аж ніяк не означає, що слід послабити боротьбу з корупцією чи почати замовчувати цю тему. Аж ніяк, ці виклики мають, навпаки, стати нагадуванням керівництву держави, що відступати нікуди. Що провал потягне за собою погані для всієї країни наслідки. Зате успіх стане неабиякою перемогою всіх, окрім самих хабарників та причетних.
У такій ситуації в нагоді має стати монопартійна більшість «Слуги народу» в парламенті. Народ надав президентові повний карт-бланш на боротьбу з хабарництвом. Залишається сподіватися, що Зеленський та його команда усвідомлюють всю відповідальність, котра на них лежить. Тепер справа за ними.