Конкурс Каннського кінофестивалю, щойно розпочавшись, відразу визначив одного із фаворитів. Першим конкурсантом став румун Крісті Пую із його «Сьєраневадою».
Таке враження, що режисер вигадав назву цілком довільно. Фільм, в принципі, міг би називатись як завгодно. Успішний лікар повертається до Бухареста, щоб відзначити разом із родиною 40-динь від смерті батька. Уся дія відбувається у захаращеній квартирі, де порахувати ані кімнати, ані її мешканців - неможливо.
«Сьєраневада»
Фактично ми проживаєм три години разом із героями. Реальний та екранний час збігаються. Затиснені стінами та купою барахла, члени родини обговорюють все, що завгодно: теракт у «Шарлі Ебдо», зовнішню політику, родинні справи тощо. Герої ніби загнані у лабіринт, з якого не можуть вибратися. Вони до певної міри нагадують героїв «Скромної принадливості буржуазії»: весь час намагаються сісти за стіл, проте очікування розтягується на довгих три години.
Пую поєднує певну театральність побудови мізансцени та зймоки суперсучасною камерою. А то відчуття задухи та нескінченного блукання лабіринтом ще раз демонструє, чому нове румунське кіно називають видатним.
Ще один румунський фільм, «Бакалавр» володаря «Золотої пальмової гілки» Крістіана Мунжиу покажуть під кінець фестивалю. Наразі «Сьєраневада» має найвищі оцінки критиків.
У цьому випадку вони були одностайними. А от щодо картини француза Брюно Дюмона думки розділились. Франкомовна преса поставила його на перше місце, англомовна - на останнє. Дюмон, безжальний викривач людських вад, однаково жорстокий і до публіки, і до акторів, цього разу вирішив потішити шанувальників ексцентричною комедією «Ма Лут» (за іменем одного із головних героїв).
Дія відбувається у 1910 році на півночі Франції. Між дюнами на березі моря родина французьких аристократів прекрасно співіснує із рибалками-канібалами. Їх світ відтворений із любов'ю антиквара служить контрастним тлом для моторошного сюжету. Утім - жодного саспенсу. Все знято із яскравою гротескністю плакату.
У новій для себе якості постає як завжди чудова Жюльєтт Бінош. Після трагічної Камілли Клодель Дюмон дає їх зіграти ексцентричну діву. Вона творить чудовий ансамбль разом із Валері Бруні-Тадескі та Фабрісом Лукіні.
Напівкомікс, напівтрилер є абсолютно кінематографічно довершеним. Так що погодитись хочеться все ж таки із французькою пресою і сподіватись, що картина потрапить до числа лауреатів.
Ще один старожил Канн та володар «Золотої пальмової гілки» Кен Лоуч представив свій черговий соціальний проект «Я, Деніел Блейк». Як завжди у Лоуча маленька людина та її драми опиняються у центрі уваги. Після інфаркту столяр із Ньюкасла шукає роботу. У центрі зайнятості він знайомиться із мамою-одиначкою, яка не може звести кінці з кінцями.
Картина великою мірою побудована на грі чудових британських акторів Дейва Джонса і Хейлі Сквайрс. Проте соціальна складова у Лоуча традиційно доповнена кінематографічною достовірністю та надзвичайно художньою цілісністю, а виконавці головних ролей стали фаворитами у боротьбі за акторські нагороди.
Проте фестиваль триває. Попереду – багато цікавого.