- Усе починалося без політиків. Потім політичні середовища побачили, що тут можна отримувати для себе дивіденди. Але студенти, які є основною силою на Євромайдані, заблокували політиків, навіть авторитетних, перерізаючи кабелі чи вигукуючи гасла.
Один із координаторів львівського Євромайдану, Роман Брезіцький, розповів ZAXID.NET про закулісся акцій протесту у Львові, зокрема про те, як їх підтримують органи державної влади і як вставляють палки в колеса політики. Також він поділився своїми прогнозами щодо майбутнього Євромайдану і повідомив, як відбуватиметься фінансова звітність щодо отриманих від пожертв коштів.
«Розмови про «проект Банкової» – крик безсилого»
- Львівський Євромайдан живе вже більше двох тижнів. Розкажіть, як все почалося і як сталося так, що ви, Василь Молдован і Борис Пошивак стали координаторами цього майдану.
- У ніч із четверга на п’ятницю на вулицю вийшло близько ста студентів – з УКУ, з університету імені Івана Франка. І я там був, і члени моєї громадської організації, й інші активісти. У п’ятницю вдень вийшло вже більше студентів, близько 4-5 тисяч людей, а ми разом із Львівською облрадою організували певне технічне забезпечення. Ми почали отримувати підтримку від підприємств і різних соціальних та фінансових груп. Ми привезли намет, встановили сцену, звукову техніку, почали організовувати інфраструктуру.
Тут відіграли роль якісь неформальні лідерські здібності. Люди, які мають досвід, які займають тверду позицію, які знають, як це організувати, зайняли ці лідерські позиції.
- Тобто це сталося спонтанно?
- Ні, не спонтанно. Це – синергія. Коли все організовувалося, на перший план вийшло вміння керувати й організовувати людей. Так ми зайняли одні з ключових позицій. Але хочу наголосити, що ми збудували і продовжуємо розбудовувати горизонтальну структуру Євромайдану. Звісно, з формальної точки зору наші позиції є найсильнішими, але є також ряд інших лідерів, кожен з яких сильний у своїй сфері.
Так, ми маємо вплив, сформували органи, штаб… Те, як він мав виглядати, було моєю ідеєю. Це була точка, де я здобув авторитет, тому що я маю досвід роботи з соціальними структурами. Інші лідери показали себе в інших напрямках. Борис Пошивак з нас трьох мав для лідерства найкращі формальні позиції – він є головою Студентського братства. Василь Молдован має свої плюси, я – свої.
- Коли ви вирішили, що це має відбуватися без політиків?
- Саме це вийшло спонтанно. То було не наше рішення. Коли є маса людей, маса студентів, це має синергійний характер, йде знизу.
Усе починалося без політиків. Потім політичні середовища побачили, що тут можна отримувати для себе дивіденди. Але студенти, які є основною силою на Євромайдані, заблокували політиків, навіть авторитетних, не дозволяючи їм виходити на сцену - чи то перерізаючи кабелі, чи вигукуючи гасла…
Внутрішньо я підтримував у цьому студентів. Це світоглядна революція, яка вже відбулась. Але водночас я розумів, що від політичного середовища можна отримати підтримку. Тому я згладжував ці конфліктні моменти.
Але це передусім ініціатива студентів. Студент зрозумів, що має силу, що він є особистістю, має свою позицію.
- А між вами трьома не було ідей, щоб усе-таки запрошувати політиків? Той же Василь Молдован, як виявилося, є помічником Ірини Фаріон…
- Він – помічник Фаріон, я – помічник Степана Кубіва. Тому така проблема спершу була. Але переважила позиція студентів.
- Вам особисто не хотілося запросити Степана Кубіва та інших політиків на сцену львівського Євромайдану?
- У політиків з «Батьківщини» було бажання «вирватися» на сцену, але я, маючи певний авторитет, це блокував. Щодо Степана Івановича, то його позиція – в тому, щоб бути моральним, а не формальним авторитетом. Тому – ні, такого не було.
Коли йшлося про те, щоб та чи інша політична сила вийшла з партійними прапорами, то було погоджено, що «Батьківщина» цього не робить. У партії УДАР на початках також було бажання вийти з партійною символікою, але вони теж вирішили цього не робити. Дрібніші політичні сили вдалося без проблем заблокувати.
Щодо «Свободи», то я не до кінця інтегрований у їхні кола, але, напевне, зверху вони мали команду, що була присутня партійна символіка. Але у Львівській області не було активних спроб розгортати партійні прапори.
Позиція студентів не змінилася. Якщо хтось вийде з партійною символікою, то не виключено, що вони самоорганізуються, і цього не буде. Нам блокували сцену, спробували підмінювати ведучих. Такі підходи були. Я не можу назвати якусь конкретну політичну силу, яка хотіла це зробити. Можливо, це взагалі були якісь провокатори. Важливо, що студентство витримало хвилю цих провокацій, і зараз ми маємо спокій.
- Ви побіжно згадали випадок з Юрієм Михальчишином, не називаючи його прямо. Тоді на сцені з усіх організаторів ви виглядали найбільш спокійним. Це був емоційно важкий момент, чи були важчі?
- Юрка не пропускали на сцену студенти, які були знизу. Він проштовхався до охорони. Я спустився вниз і сказав: «Юра, давай виходимо на сцену, але ти розмовляєш без політики». Він погодився. Я сказав: «Але доводжу до твого відома, що можу відповідати тільки за себе». Я вмив руки, тому що не міг відповідати за тих двадцятьох студентів, які були на сцені.
Якщо пам’ятаєте, то його не представляв ведучий – це зробив депутат обласної ради. Мені було важко, бо я розумів, що обласна рада нам допомагає, ми там збираємося. Вони до мене з цим апелювали. Студенти натомість запитували: «Чому ти їх допускаєш до сцени?».
Але це не був найважчий час. Я з таким часто зустрічався, бо маю досвід у політичній сфері. Я не зупиняв ні тих, ні тих. Можливо, я трохи блокував політиків, казав їм, що не варто, що вони на тому програють, що можуть довести до бійки… Студенти були більш радикальними.
Потім, після побиття студентів у Києві, я говорив у штабі про те, що ми маємо бути з політиками, бо вони – дорослі люди з досвідом. Я їх якось інтегрував в одне ціле. Зараз цей баланс ще витримується.
- А між вами внутрішні конфлікти бувають? Все-таки, ви – молоді люди, адреналін, тестостерон, амбіції…
- Дрібні проблеми були. Вони є і зараз. Але разом з Василем Молдованом і Борисом Пошиваком ми їх нейтралізуємо.
Амбіцій немає, є певна недовіра. Вчора ми виключили зі штабу одну людину, через яку передавалися кошти. За свідченнями інших людей, там не все сходилося… Це такий болючий варіант.
- Кажуть, що сцену поставили за допомоги депутатів від ВО «Свобода». Так, Роман Ковальчук казав, що це завдяки ньому цю сцену поставили. Це правда?
- Коли він про це заявив, це була правда. Ми ще не мали структури, фінансування. Нам потрібна була якась підтримка, і ми насправді апелювали до обласної ради. Тому того дня на сцені я мусив маневрувати. Але не можна сказати, що це була ВО «Свобода». Ми звернулися до обласної ради, і вона за день-два закрила фінансові питання.
Депутати намагалися тиснути на мене, і я, щоб не бути залежним від них, ризикнув відмовитися від фінансування обласної ради. Ми змогли акумулювати ресурси від підприємців. Зараз це фінансують окремі підприємниці кола.
- Як ставитеся до закидів, що деполітизація львівського Євромайдану – це проект Банкової? Що це? Спроба політиків отримати політичні дивіденди, прорвавшись на сцену?
- Я не можу сказати, що така позиція – крик вмирущого ягняти, але це точно крик безсилого. Мені боляче таке чути. Люди стоять тут на морозі, це – вияв громадянської позиції, а ніякий не проект Банкової.
Такі розмови – просто біль політиків, які не знають, що робиться. Їхні позиції, як лідерів певних середовищ, зайняли інші. У них забрали їхні символічні реалії. Ми формуємо горизонтальну структуру, яка зможе впливати на дії політиків. Коли політик кине клич, сюди прийде сто людей з прапорами. Коли йдеться про громадянське суспільство, тут будуть тисячі людей.
«Особисто з мене вже знімали вроки»
- І все-таки, серед цих тисяч людей є такі, які приходять сюди потусуватися, як на дискотеку. Це добре, що вони приходять, чи погано?
- Для того, щоб втримати людей, ми обрали концертно-розважальний і інформативний шлях. На Євромайдані ми реалізовуємо концертну програму, мистецькі акції тощо. Київ гостро реагує на те, чи є тут люди, чи ні.
Те, що сюди хтось приходить розважитися і побачити відому особистість, – радше добре, аніж погано. Але ми не цього прагнемо. Тому з понеділка характер заходів зміниться. Ми в жодному разі не збавляємо обертів. Ми залишимо сцену й екран, але припинимо концерти, і будемо вести інформативну роботу, збір коштів, і будемо записувати людей на Київ.
Ми розуміємо, що стоянням нічого не доб’ємося. Ми даємо людям піти на роботу, на пари – але вони все одно повинні сюди приходити хоч на декілька годин.
- Вчора на засіданні координаційної ради Ірина Сех закликала до того, щоб були вже якісь активні дії, пікети тощо. Ці заклики зараз доречні? І, якщо так, то чи для них трішки не запізно? Адже людей вже меншає…
- Насправді людей менше тому, що активна частина виїхала до Києва. Василь Молдован і Борис Пошивак – також у Києві, як і Значна частина нашого штабу.
Між іншим, на координаторів Євромайдану чиниться тиск. Кілька днів спамили наші телефони. Дзвениславу Мамчур штовхнули, і вона розбила собі обличчя. В нашу кухню кинули сальмонелу – добре, що люди побачили, що почала пінитися вода. Вчора особисто з мене вже знімали вроки, хоча я в такі речі не вірю. Через те я не потрапив на координаційну раду.
Те, що вчора виголосили, – це політичне середовище Євромайдану. Воно ще буде піддаватися критиці і діалогам, ми ще це будемо обговорювати.
Розумієте, ми насправді маємо підтримку львівської міліції. Нам навіть таємно помагають органи облдержадміністрації. Тому ми трішки не бачимо змісту їх пікетувати. Ми бачимо зміст це робити в Києві.
- Скажіть, 29 листопада, коли закінчився саміт у Вільнюсі і ще не було нападу «Беркуту» в Києві, не здавалося, що Євромайдан закінчується? Ті вихідні не мали стати останніми?
- Так. Ми не мали плану «розпускати» Євромайдан – він мав перейти в інше поле роботи, у громадський рух, орієнтований на захист активістів Євромайдану і на реалізацію проектів євроінтеграції. В такому форматі, як є, ми би розійшлися. Він би змінив свій вигляд.
Вихідні ми планували «добити». На неділю ще скликали віче, а після того пішли би на роботу. Але після того, що відбулося в Києві, питання євроінтеграції стало питанням №2.
- Нещодавно на прес-конференції ви сказали, що три опозиційні лідери вас «злили». Чи справді є відчуття певної зради?
- Таке відчуття було. В мене особисто зараз – третє дихання. Друге відкрилося після того, як були побої в Києві. Тоді ми переключилися з євроінтеграції на боротьбу. Потім, у неділю-вівторок, бездіяльність політиків нам дала відчуття, що нас «зливають». Були повідомлення з Партії регіонів, що вони готові до переговорів. Але ми не бачили конкретних дій, конкретних закликів з боку опозиції.
Запевняю вас, що під Адміністрацією президента були не тільки провокатори. Просто є праве крило, якому це болить, яке не може по-іншому... Якби я був там, я б так само діяв. Того дня треба було добивати. Люди були готові. Я розумію, що було б кілька жертв, але зараз ми і так їх маємо!
Ми народжуємо громадянське суспільство. Ці три лідери мають до нас дослухатись. Якщо вони цього не роблять, то не вони не з народом.
«Порядок з коштами буде, але не тотальний»
- Під час прес-конференції також порушували питання грошей…
- Ми маємо три джерела: скриньки, рахунок і окремі пожертви. Найбільші цифри – з окремих пожертв. Зі скриньок ми, за вчорашніми даними, акумулювали приблизно 72 тис. грн. Витрати вчора сягнули 50-60 тис. грн. Це, головним чином, витрати на автобуси. Пожертв тільки вчора нам надійшло 21 тис. грн. В четвер увечері ми мали 32 тис. грн. Пожертви, як правило, є цільового характеру: хтось дає на медицину, хтось – на гуманітарну поміч.
Ми будемо готувати звіт, зараз радимося з юристами. Проблема в тому, що не всі жертводавці хочуть публічності… Нам, наприклад, допомогла американська діаспора. Але просять їх не називати.
Наш рахунок, до речі, намагалися в Києві заблокувати, але нам вдалося його розблокувати. Кошти з рахунку ми наразі не витрачали.
Щодо скриньок, то на них має бути печатка і підпис заступника голови Студентського братства. Відповідальний за скриньку мусить мати паспорт. Таких скриньок є від трьох до п'яти. Підрахунок проводять троє-п’ятеро осіб, які між собою, умовно кажучи, не «дружбанять». І є казначей, який розпоряджається коштами. В перший тиждень це все відбувалося хаотично, але тоді не було великого потоку коштів. Великий потік почався після побиття дітей (в ніч з 29 на 30 листопада, – ред.).
Інші скриньки ми блокували – навіть скриньки громадських організацій, які входять в оргкомітет. Часто кошти йшли через самозванців, але це були невеликі суми. Зараз важливо повідомити громадськість, щоб пожертви несли у «Віденську кав’ярню». Ми маємо зараз досить жорстку вертикальну структуру контролю за коштами, але люди також мають уважніше ставитися, не віддавати гроші будь-кому.
- Ви маєте всі чеки, щоб задокументувати витрати?
- Перший тиждень – проблематично. Другий тиждень – так, маємо. Ми допускаємо, що мали місце невеликі прорахунки – але справді невеликі. Наприклад, коли ми везли людей в Новому Милятині, то ніхто розписки не брав, ми просто передали кошти, і все. Був випадок, коли бабця прийшла жалітися, що охоронець не передав ста гривень.
Тотального порядку ми з цим, звісно, не наведемо. Але здебільшого – так.
- Я так розумію, що на сьогодні коштів у вас – більше, аніж витрат. Що буде з залишком?
- За вчора ми маємо найбільшу кількість зібраних коштів – близько 40 тисяч. Але витрати сягнули 50-60 тисяч. Зараз збір коштів триває, бо важко передбачити, що буде в Києві завтра. Тим паче, що зараз замовлення з Києва посилились. Там є велика кількість людей, і ми передаємо туди гроші, хоча вони і там шукають кошти.
Кінець революції – це теж питання відносне. Є революція світоглядна, є політична. Незважаючи на те, що політичні лідери нас «злили», громадськість стоїть і змушує їх діяти.
Якщо на кінець вийде акумуляція коштів, а ми це прогнозуємо, то кошти будуть потрібні і на громадський рух. Але ми виведемо вільний залишок і придумаємо механізм, як львівська громада зможе вплинути на використання цих коштів. Це точно відбуватиметься відкрито і прозоро.
- Яким ви бачите майбутнє львівського Євромайдану? Формат концертів, очевидно, себе вичерпав. Це має перетворитися в громадський рух?
- Приблизний прогноз такий, що ми зменшуємо концертну програму. У понеділок сцена буде; ми, можливо, перемістимо екран. Ми залишимо штаб зі збору коштів і гуманітарної допомоги, будемо проводити інформаційну і пропагандистську роботу. Якщо на площі збиратиметься велика кількість людей, то, можливо, будемо спонтанно запускати якусь програму, але ми цього не плануємо. Нам важливо підтримати Київ.
Якщо побачимо, що на когось із наших тиснуть, то будемо знову закликати і збирати людей, проводити масштабні акції. Можливо, окремі студентські організації і політичні кола організовуватимуть пікети. Але це не будуть централізовані заходи.
Однак такого, що ми враз розібрали сцену і розійшлися, не буде. Все буде поступово. Так, щоб люди сприйняли переформатування як правильне.