Вчора, 18 вересня, в Дрезденській Семпер-Опер відбувся концерт латвійського скрипаля Гідона Кремера під назвою “Моя Росія”. Несподівано для європейської публіки, котра довго очікувала цього виступу, усесвітньовідомий музикант буквально напередодні змінив і програму, і назву свого концерту-спектаклю "All about Gidon", який підготував як цьогорічний “Віртуоз in residence” реномованої Дрезденської державної капели.
Причиною цих різких змін стала політична ситуація в Україні: таким чином музикант вирішив висловити свою позицію щодо актуальних подій. Щобільше – під час концерту, в якому виступили заснований Кремером і сьогодні вже майже легендарний камерний оркестр “Кремерата Балтика” та співачка Олеся Петрова відбувалася й розмова скрипаля із композитором, автором одного із представлених у програмі творів Леонідом Десятниковим (до слова, уродженецем Харкова).
Тож і сам концерт вийшов далеко за межі явища виключно сфери високої культури й викликав великий резонанс у німецьких медіях. Чимало із них цитують або й повністю наводять текст відкритого листа, в якому напередодні концерту віртуоз обгрунтував зміни в програмі й виклав свої міркування про політичну ситуацію в Україні і роль Росії в ній.
Росія Кремера – це країна напівзабутих або недооцінюваних митців, непідвладних жодним політикам. Це музика харизматичної татарки Софьї Губайдуліної, уродженця України Леоніда Десятникова і космополіта Алєксандра Раскатова. Це симфонія незгідного з радянською ідеологією Мечислава Вайнберга - видатного сучасника Шостаковича, забутого, засудженого сталінським режимом по сумнозвісній „справі лікарів“, згодом реабілітованого, але так досі і не визнаного. Це розмова, яка багатьом небайдужим слухачам і шанувальникам таланту Кремера у Західній Європі можливо дозволить по-іншому подивитися на події, які щодня проходять низкою жахаючих кадрів у теленовинах.
“Я знаю, що наш концерт не змінить світовий устрій...“, - написав Гідон Кремер. Але таки спробував зробити його кращим.
До слова, музикант часто і охоче виступав у Львові, на фестивалях „Віртуози“, „Гранди мистецтва“, „Шимановський-квартет та друзі“. В оркестрі „Кремерата Балтика“ задіяні українці, в тому числі Мирослава Которович – донька видатного українського скрипаля БогодараКоторовича.
Концерт-маніфест можна переглянути сьогодні ввечері, 19 вересня о 21.00 у відеоефірі радіо “Свобода”.
Відкритий лист Гідона Кремера "До концерту" Моя Росія "
З цілої низки причин я вирішив замінити запланований нами спектакль-концерт "Все про Гідона" в Семпер-опер, який мав бути частиною циклу моїх концертів цього сезону в якості "Капель-віртуоза" Дрезденської державної капели.
По-перше, я не можу залишатися байдужим до драматичних подій, пов'язаний з Росією та Україною, які дуже нагадують ситуацію в Європі напередодні Другої світової війни.
По-друге, хоча у мене немає ні найменшого наміру ставати політиком, - я відчуваю себе зобов'язаним, як артист, як музикант, висловлювати свої переживання за допомогою музики.
Мене хвилює інертність, з якою реагують на нинішні трагічні події більшість людей, наділених владою і впливом, я повинен сказати і про власне почуття безпорадності. Тим не менш, я стежу за подіями щодня, і мені все більше здається, що тут діють і "темні" сили.
Не знаю, що гірше - імперські амбіції політиків чи той факт, що більшість людей в сьогоднішній Росії схильні пасивно ставитися до промивання мізків і піддаються маніпуляціям?
У той же час - чи не підпадають щирі устремління ідеалістів-українців впливу тих кіл, для яких політичні та фінансові маневри важливіші за істину?
Чи не є правдою те, що на Заході прагматичні і захисні механізми звелися до жорстких слів і гіпотетичних дій при постійній "грі в шахи з тигром"? У спробі знайти компроміс Захід, користуючись "красивими словами", керується в першу чергу економічними міркуваннями і концентрується на своїх егоїстичних інтересах.
Дозвольте ж мені і керованому мною колективу "Кремерата Балтика" "говорити" Музикою. Це єдина мова, яку я хоч в якійсь мірі розумію. Коли я вибирав програму для концерту, я зупинився на творах, присвячених нам і мені моїми близькими друзями - сучасними російськими композиторами Софією Губайдуліною, Леонідом Десятниковим та Олександром Раскатовим. Ще один твір в нашій програмі - Друга камерна симфонія Мечислава Вайнберга - видатного автора, чиї твори досі недооцінені в світі і навіть, як не дивно, в Росії. Мечислав Вайнберг гідний, схоже до своїх "попередників" (чи то Чайковський, чи Мусоргський, чи Стравінський і Прокоф'єв), стати ще одним російським "класикoм". Його величезну і безцінну спадщину ще потрібно відкрити. Як це властиво всім Великим, чиї звуки засновані на глибоких емоціях і "пережитому", Вайнберг, схоже до свого близького друга, видатного композитора Дмитра Дмитровича Шостаковича, своїми партитурами "пробуджує" всіх, кому дорогий пошук одвічних людських цінностей. Наш концерт в Дрездені, до речі, відбудеться напередодні вже традиційних "Днів Шостаковича в Горіші (Німеччина)", в яких наш оркестр також візьме участь.
Вся виконувана в Дрездені в цьому особливому концерті музика належить тому, що я можу назвати - як латиш / німець / швед / єврей по крові, котрий більшу частину свого життя говорить російською - "моєї Росією", належить тій культурної традиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі та кіно, яка завжди супроводжує мене з тих років, коли я був студентом великого Давида Ойстраха в стінах Московської консерваторії імені Петра Ілліча Чайковського.
Для мене є очевидним, що жоден виступ не може бути сприйнятим, якщо артисти дозволять собі грати фальшиво або повз текст. Наш професійний обов'язок - прагнути через музику до кращого світу, розширювати горизонти уяви слухачів і зберігати ідеали і простоту. Я знаю - сучасний світ мистецтва повен "зірок", головний мотив котрих - слава і успіх. Але все ж давайте дотримуватися інших цінностей і будемо вважати себе на службі у партитур і вічності.
Мені не зрозуміти тих моїх колег, хто підтримує сильних світу цього, стаючи їх "союзниками". Безумовно, як приватні особи вони мають право робити свій вибір. Але як артисти - чи не повинні вони відстоювати насамперед правду?
Контраст сьогоднішнього дня: ми є свідками гучних промов і звуків політики, що ріжуть слух. Хочеться зізнатися: вони мене відштовхують. "Оркестрування" цього ворожого діалогу протилежних сторін - суть брехня і маніпуляції, матеріальні та політичні інтереси, словом - боротьба за вплив. Сумно, що й деякі найвідоміші артисти беруть участь у цих "іграх".
Мені не зрозуміти тих моїх колег, хто підтримує сильних світу цього, стаючи їх "союзниками". Вони (не буду згадувати імен) називають це "патріотизмом". Безумовно, як приватні особи вони мають право робити свій вибір. Але як артисти - чи не повинні вони, поширюючи позитивну енергію, відстоювати насамперед правду?
Для мене справжня відданість країні або слухачам в тому, щоб служити духовним цінностям і не ставати "ляльками" тих політиків, які, роблячи гучні й неправдиві заяви, викладають могутні доктрини, але при цьому абсолютно байдужі до людських страждань і трагедій. Плекаючи культурні традиції російського минулого, я хочу нагадати нашій аудиторії про інші цінності, що асоціюються з Росією.
Ми не повинні ігнорувати те, що - коли голоси і слова, які вирішують долі інших людей звучать мовою терору і вбивств - гуманістичні цінності опиняються у небезпеці. У виразному контрасті з ними музика і мистецтво володіють можливістю поширювати доброту і розуміння. І в світлі нинішньої ситуації стає все більшою необхідністю зосередитися саме на цих цінностях.
Убивць і брехунів потрібно рано чи пізно викрити й засудити.
Я знаю, що наш концерт не змінить світовий устрій і навряд чи буде почутий сторонами, які воюють і провадять перемовини. І все ж я відчуваю необхідність висловити свою тривогу і занепокоєння за тих, хто в біді, не важливо, де вони - в Україні чи в Росії.
Ми ВСІ причетні до жахливих подій, особливо коли ігноруємо тих, хто страждає. На кожному лежить особиста відповідальність. І у кожного є вибір - бути байдужим і мовчазним або знайти спосіб висловитися
Ми - артисти, люди культури - повинні залишатися миротворцями. Нашою ж єдине "зброю" - Музика. Нехай вона буде інструментом совісті та самосвідомості. Я пишаюся "Кремератою Балтика" - групою музикантів з незалежних країн Балтії, з якими я багато років поділяю спільні цінності. Я сподіваюся, що знайдуться люди,“радари“ котрих вловлять наше послання і котрі відчують його позитивний імпульс".