Україна вдруге виборола право проводити в себе престижний міжнародний конкурс пісні “Євробачення”, який проходитиме наступного року в Києві. Висловлювалися сумніви: чи братиме участь у конкурсі Росія, яка веде неоголошену війну проти України, окупувала український Крим, частину території Донбасу. Москва розвіяла сумніви, заявивши нещодавно: братиме. Навіть називаються імена можливих учасників.
Що на це має відповісти Україна?
27.01.2015 р. Верховна Рада України схвалила постанову, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором. Постанова має загальноєвропейський характер, що закладено вже в її назві.
“Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором “.
Українські парламентарі пояснюють: вони приймають цю постанову, “беручи до уваги норми Статуту ООН і враховуючи положення Резолюції Генеральної Асамблеї №3314 “ Визначення агресії “ від 14 грудня 1974 р. “. Таким чином, їхня аргументація базується на нормах міжнародного права. В українських реаліях це визначення підтверджується констатацією загальновідомих фактів:
“ Від початку агресії наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує норми міжнародного права, права людини, в тому числі права на життя мирних громадян України, які стали заручниками на окупованій території Донбасу.
…Цинізм окупантів перетворює убивство мирних громадян на повсякденне явище “.
У постанові наведено конкретні приклади кривавих розправ москалів над українцями і міститься “заклик до міжнародних партнерів України не допустити безкарності винних за злочини проти людяності…“
З часу прийняття названого документа не змінилося нічого. Навіть за умов, що всі країни Європейського Союзу, США, Канада, Аргентина, Японія застосували до держави-агресора санкції у фінансово-економічній, політично-дипломатичній, гуманітарній сферах. Був почутий і реалізований заклик “ обмежити повноваження російської делегації в ПАРЄ“
Кожен день приносить нові факти “ убивства мирних громадян“ на українській землі.
Постанова ВР була прийнята на позачерговому пленарному засіданні. Проект представляла Ганна Гопко, за його утвердження було подано 271 голос народних депутатів. До відкриття чергової сесії (перший вівторок лютого, як це передбачено в Конституції) залишався усього тиждень. Але не можна було чекати. Кожен день міг стати вирішальним у повномасштабному наступі ворога на Київ.
21.12.2014р. Владімір Путін схвалив нову редакцію “ Воєнної доктрини Російської Федерації “, у якій визначено не лише стратегію збройного протистояння проти зовнішнього ворога, але й обов’язок захищати інтереси співвітчизників скрізь за межами своєї країни, насамперед боротися (навіть збройними засобами) проти утисків російської мови (пряма аналогія до планів Гітлера).
Крім “ Воєнної доктрини “ московські депутати Держдуми прийняли два закони: “О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом “ і “О фонде поддержки и защиты прав соотечественников, проживающих за рубежом “. Отож: окупацію Криму, війну на Донбасі у Москві вважають цілком “законними“. Це випливає не лише із їхньої спадкової імперської свідомості, але й із сучасного законодавства. Серед найосновніших воєнних небезпек і загроз москалі вважають для себе НАТО і ще:
“ Установлення у державах, суміжних (сопредельных) з Російською Федерацією режимів – у тому числі і внаслідок скинення легітимних органів державної влади – політика яких загрожує інтересам Російської Федерації “.(Воєнна доктрина, ст.12, пункт “Н“). Гадаю, ніхто не сумнівається у тому, яку суміжну державу мають на увазі московські воєнні стратеги.
Звісно, Україна не могла залишатися байдужою до нової політики свого сусіда, недавнього стратегічного союзника, з яким у нас 1998 р. було підписано взаємний “Договір про дружбу, співробітництво та партнерство“. Знехтували вони всіма перерахованими категоріями взаємин. Тому й ми мусили шукати відповідь. 15.05.2015 р. Президент Петро Порошенко затвердив “ Стратегію національної безпеки України “, розроблену РНБОУ. А 24.09.2015 ним же було затверджено “ Нову редакцію Воєнної доктрини України“.
Обидва документи мають суто оборонний характер. В основі обидвох міститься вимога “удосконалення державної політики в інформаційній сфері “, необхідність “ попередження та ефективної протидії інформаційно-психологічним впливам проти нас іноземних держав “. Для чого потрібна “ мобілізація усіх політичних, економічних, культурологічних інстанцій держави і суспільства “. Найпринциповішою є констатація, записана у розділі ІІІ, пункті 28 “ Воєнної доктрини “:
“ На сьогодні своїм воєнним противником Україна вважає Російську Федерацію“.
В документах воєнного змісту прийнято вживати термін “ противник “, але ми знаємо, що у живій мові це означає: “ ворог “.
Отже, Росія – ворог. Вся! Тут немає вказівки на владу ( зокрема на Путіна ), навіть на державу. Вся Російська Федерація, як така, зі всіма своїми суспільно-політично-національними структурами – це ворог України.
Тож тепер упору замислитися усім нам – і представникам владних структур, і всьому українському суспільству.
В одному випадку, Парламент України визнає Російську Федерацію державою-агресором, звертається до найвищих представницьких інстанцій Західного Світу з проханням приєднатися до цього визначення і “ закликає міжнародних партнерів України не допустити безкарності винних за злочини проти людяності “, Президент України зі своїми структурами визнає ту ж Російську Федерацію ворогом України, а в іншому випадку, Україна, мовби й нічого такого не сталося, гостинно приймає у своїй столиці делегацію посланців держави-агресора, країни-ворога. До того ж – на міжнародному пісенному конкурсі.
Абсурд! Аморальність! Безхребетний лібералізм!
Тим паче, що Україна здобула перемогу на попередньому “Євробаченні“ піснею українки, що походить з кримсько-татарського народу – Джамали, яка співала про трагічну долю свого народу, підданого Москвою 1944 р. тотальному знищенню (геноциду). Тепер же Батьківщина кримських татар – півострів Крим – знову опинився перед загрозою геноциду.
А ще уявім таку ситуацію. Перемогу на конкурсі 2017 року здобуває посланець Москви. Таке є можливим? Теоретично - цілком. Й ось москалі призначають місцем проведення наступних змагань комфортну та найбільше пристосовану для таких акцій … Ялту. Що тоді? Що робитиме не лише Україна, але й уся Європа зі своїм “ Євробаченням “ ?