Те, що відбувається в Росії, – це надзвичайно серйозно. З одного боку, варто все це розглядати в якомусь контексті великого російського часу, тобто взагалі всієї російської історії, коли в її тілі постійно тривають специфічні намагання.
Намагання тих чи інших сил все звести до воєнно-бюрократично-адміністративного удару кулака по столі. З іншого, в контексті великого народу, який породив велику світову літературу та культуру.
Так було, починаючи ще від російської династії Калити періоду Середньовіччя. І, на превеликий жаль, все це повторюється нині. Але не просто повторюється. Власне до цього самого авторитаризму додаються всі без винятку версії російської автократії, пофарбованої в різні кольори, зокрема кольори партій, які перемогли на чергових виборах в Державну Думу. Немає значення, йде мова про Романовську епоху, чи епоху Сталіна, чи період «брежнєвського» застою. Найголовніше те, що нинішня політична Росія на повну силу всотує в себе оце саме минуле, імплікує його і відповідним чином виникає велетенська авторитарна структура. А оскільки вона виникає поряд з нами, хочемо ми цього чи ні, але Росія в значній мірі визначає нашу історичну долю впродовж століть, то нам потрібно брати до уваги те, що там відбувається.
Відбувається насправді дуже важкий, дуже трагічний процес. Молода демократична Росія, яка виникала десь наприкінці 80-х - початку 90-х минулого століття, через кілька років починає еволюціонувати в протилежний бік, де цієї самої демократії немає. Мені видається, що початком цього процесу став навіть не розстріл російського парламенту восени 1993 року, а початок Чеченської війни. Саме в ній дуже багато стихії молодої російської демократії розчинилось без останку і зникло. А тепер належить говорити дуже відверто - виникає новий варіант російського авторитаризму, який водночас вбирає в себе всі попередні варіанти тамтешньої автократії.
Чим це може скінчитися для Росії і для сусідніх країн - не беруся прогнозувати. Можу лише сказати, що нічого доброго від цього не буде.
Якою має бути позиція України щодо того, що відбувається в Росії? У нас не може бути позиції Заходу, що однозначно засуджує такі процеси у нашого сусіда. Ми маємо займати проміжну позицію, оскільки, напевне, найкраще серед всіх розуміємо Росію. По-перше, зводити російсько-українські стосунки до безконечної полеміки - це ризиковано. По-друге, звичайно, потрібно не просто підтримувати західну позицію засудження, а власне позицію, патетично кажучи, демократичної інтерпретації світу, що в ній сучасна Росія виглядає якось дивно, а коли казати відверто - доволі двозначно. У зв'язку з цим доводиться говорити про необхідність якогось буферного існування України поміж Росією та Заходом. Іншого виходу немає. Ну не можна щовечора сперечатися з російськими антидемократичними інволюціями.
Необхідно їх брати до уваги. Бо на відміну від євро-американського заходу, ми насправді знаємо, що там відбувається. Це не просто інтрига кремлівського керівництва. За цим стоїть якийсь особливий спосіб тамтешнього масового мислення. Країна, в якій іще залишаються залишки культу Романових, Сталіна, Леніна і водночас в певних середовищах з'являються позитивні портрети Муссоліні та Гітлера й багатьох інших персонажів такого типу, скочується до загрозливих форм націоналістично-авторитарного режиму. І це обов'язково слід брати до уваги.
Окрім цього, матимемо надію, що в Росії залишаються все ж таки сили, які не вписуються в оцей понурий сучасний політичний пейзаж. Ми це теж маємо брати до уваги, пам'ятаючи про велику російську культуру, яка сьогодні вже закінчилася. Але вона була. Тепер цієї культури, в розрізі її подальшого розвитку, ми не бачимо. Але оскільки вона була, то ми повинні в цьому контексті шанувати країну, яка продукувала таку велетенську культурну традицію.