Дозволив собі невеличку провокацію на Фейсбуці. По завершенню чотиристоронніх женевських перемовин 17 квітня запустив такий пост: «Я, звісно, далекий від дипломатії, але вважаю результати перемовин у Женеві цілковитим фіаско України. Жодного слова про зобов'язання російської сторони, котра є головним винуватцем конфлікту. Всі зобов'язання по боці України, котра фактично є потерпілою стороною. Розчарував трохи Андрій Дещиця. Або я дійсно не вловлюю якихось нюансів».
Я навмисне загострив проблему. Чинного міністра закордонних справ Андрія Дещицю я вже знаю понад чверть століття. Знаю як позитивну людину, вдумливого аналітика, щирого патріота і досвідченого дипломата. Тому, вдавано його критикуючи, я намагався спровокувати відповідь людей, втаємничених у дипломатичних хитросплетіннях.
Провокація вдалася, навіть перевершила мої сподівання, бо «купився» на неї не хто-небудь, а заступник глави зовнішньополітичного відомства України Данило Лубківський. Він сам запропонував мені допомогти розібратися в женевській загадці й розставити всі крапки над «і». Тож ZAXID.NET пропонує читачам бліц-інтерв’ю з Лубківським.
- У Женеві не прозвучало питання Криму. Винести його за дужки четвергових перемовин було обумовлено завчасно?
- Для того, щоб зрозуміти, що було погоджено в Женеві, треба зрозуміти вихідні позиції. Світ має справу з агресором. Вчора це підтвердив виступ президента РФ Володимира Путіна на його прес-конференції. Навіть у рамках Ради Безпеки ООН не вдалося повернути Росію до цивілізованого поля міжнародних відносин. Але це було зроблено в Женеві. Які основні результати Женеви? По-перше, це початок переговорного процесу, що має на меті приборкати агресію Росії. По-друге, це домовленість про деескалацію ситуації. Зустріч в Женеві могла бути зірваною, Росія могла ухилитися від будь-яких зрушень.
- Тобто, те, що Лавров фактично в останній момент підтвердив свою участь у перемовинах було не блефом?
- Зустріч могла бути зірваною й для цього було чимало провокацій. Однією з них була вимога російської сторони включити так званих представників південного Сходу України. Зверніть увагу на те, що цього не відбулося, бо це ж абсурд. Враховуючи й ескалацію на півдні й сході України, інспіровану російською стороною, про що є чимало свідчень, ми маємо всі підстави вважати, що зустріч могла бути зірваною. Але цього не допущено.
- Але чи домоглася українська сторона в Женеві якогось результату?
- Погляньмо на результати. По-перше, досягнуто зобов’язання всіх сторін утриматися від будь-яких форм насильства, залякування та провокації. Це дуже потужний сигнал для російської сторони і зобов’язання, зрозуміло. Зобов’язано роззброїти всі банд-формування і звільнити захоплені будівлі в усіх українських містах. До речі, Крим – це невід’ємна частина України. Ми маємо тепер час навести порядок. Росія, як і всі учасники «женевської четвірки», взяла на себе зобов’язання. Очікуємо на виконання домовленостей, хоча рівень довіри до непередбачуваної політики Росії вельми низький. Важливо, що в цьому документі прозвучала тема боротьби з екстремізмом та релігійною нетерпимістю, включаючи прояви антисемітизму.
- А чи не є цей пункт визнанням України, що на її теренах присутній антисемітизм?
- Як відомо, російські сепаратисти піднімають дикі за цинізмом антисемітські гасла. Ми це різко засуджуємо. І Росія повинна вгамувати своїх агентів. Наступний важливий момент: домовленості вказують на провідну роль для деескалації Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Це – принциповий інструмент. Мандат місії стосується й Криму. У Женевському документі йдеться про національний діалог в Україні, який охоплюватиме всі регіони, отже й Крим. Це – така довга відповідь до Вашого першого запитання.
- Але, якщо брати до уваги вимоги, сформульовані на женевській зустрічі, то практично всі вони падають на український бік. Адже Росія не визнає за собою якоїсь участі в конфлікті на сході України, відводити свої війська від кордону вона не брала зобов’язань.
- Не згоден. У документі йдеться про всі сторони, зокрема й Росію.
- Але все ж поки що Росія не зобов’язалася відвести свої війська від кордонів, і вимоги такої на зустрічі не прозвучало.
- Така вимога чітко прозвучала на зустрічі.
- Але вона жодним чином не була задекларована в Женеві.
- Зроблено перший крок для того, щоб відвести російські війська від кордонів України. Ми отримали час і можливість для внутрішньої стабілізації, для того, щоб навести порядок на півдні й сході України, щоб спокійно в правовому полі в нашій країні відбувався діалог. Це – великий крок до приборкання агресії Росії проти України.
- Але, нажаль, в Женеві не було обумовлено жодних часових рамок, коли, наприклад, сепаратисти мали б скласти зброю й звільнити захоплені будівлі.
Ці рамки є. Про це йшлося в Женеві. Перші докази готовності Росії виконувати зобов’язання мають бути продемонстровані найближчими днями. Для України, тим часом, важливо спокійно пройти дистанцію до 25 травня, забезпечити президентські вибори, забезпечити все, що необхідно для економічної стабілізації. Тому в тій заяві й звучить тема про економічну стабільність в Україні. А це ще один принципово важливий момент для пониження градусу небезпеки. Ми повинні зараз набратися сил, щоб себе захистити.
- Добре, а якщо сепаратисти утримуватимуть захоплені ними об’єкти аж до 25 травня? Адже ніде не вказано, що вони повинні звільнити їх раніше. Водночас українським силовикам заборонено використовувати силу. Чи не виглядає ця ситуація патовою?
- Роззброєння і звільнення – частина домовленості. За цими ознаками буде невідкладно оцінене виконання зобов’язань, що матиме відповідні наслідки.
- Багато хто трактує слова про незастосування сили всіма сторонами, як зобов’язання української влади припинити антитерористичну операцію.
- Женевська домовленість не згадує антитерористичну операцію. Обов’язок уряду – захистити безпеку і життя людей. Все, що загрожуватиме життю українських громадян, викликатиме відповідну реакцію влади. Тому женевську домовленість слід трактувати як інструмент для наведення порядку в Україні.
- Уточню запитання: загибель якогось захопника адміністративної будівлі під час антитерористичної операції не мала б трактуватися Заходом і Росією як порушення досягнутих домовленостей?
- Мова йде про те, що всі незаконні формування мають бути роззброєні, всі незаконно захоплені будівлі мають бути повернуті законним власникам, всі незаконно захоплені території мають бути звільнені. Це означає, що українська влада має свій внутрішній суверенний мандат для забезпечення цих заходів.
- Існує думка, що Росія пішла на перемовини в Женеві виключно для того, щоб уникнути третього етапу санкцій. Тобто, пішла лише для того, щоб Захід не мав твердих підстав для жорстких карних заходів. Але коли дійде справа до виконання Росією своїх зобов’язань, то вона зможе довго клеїти дурня.
- Колосальний тиск, який нині чиниться на агресора, має наслідки. Росія пішла на перемовини, розуміючи безперспективність своєї політики.
- Багато кому з українців не сподобалося те, що наш Андрій Дещиця на деякий час залишав кімнату переговорів, і розмови відбувалися без нього.
- Так, але чому ніхто не звернув увагу на те, що й Лавров залишав кімнату. Це – business as usual, це цілком звична ситуація для тривалих переговорів. Під час довгих перемовин усі учасники встають, виходять, повертаються, радяться. У цьому немає жодної інтриги. Головним є те, що наша делегація домоглася зобов’язань зняти напругу. Це зроблено. Але це щойно перший крок.
P.S. У тому ж Фейсбуці (та й не тільки) можна прочитати масу текстів від українських користувачів, котрі вкрай негативно оцінюють перемовини в Женеві. «Зрада держави», «зливають наші інтереси», «Москва нас обіграла» – приблизно такі репліки можна прочитати від «кухонних» міжнародних експертів. Дехто, як і я, критикує українське МЗС і його очільника, не надто розбираючись у тонкощах дипломатичної роботи. Дехто зумисно збурює суспільну думку проти чинного уряду.
Раджу всім песимістам промоніторити цю тему на російських інтернет-ресурсах. Там чомусь вже російські коментатори переконані, що в Женеві їх «злили», «зрадили», «кинули». У Москві ніхто не святкує повернення російського міністра закордонних справ з келихами шампанського. І правильно роблять, бо російській стороні таки святкувати немає чого.