Європа має реальні важелі впливу на енергетичну політику Росії щодо ЄУ – це Договір про енергетичну хартію, який Росія підписала і зобов’язалася виконувати. Кремль, однак, не поспішає виконувати умови угоди, апелюючи до того, що договір ще не ратифіковано. І пропонує Європі альтернативу
Небагато речей викликають стільки пристрасті та гніву у стерильному політичному житті ЄУ, як енергетична могутність Росії. Занепокоєння щодо великого східного сусіда більше, ніж усі інші європейські питання разом, заполонили минулорічні саміти ЄУ. Надто часто підхід Європи коливається між короткозорим інтересом у наступній енергетичній угоді та утопічною впевненістю у своїй здатності вплинути на російське стратегічне мислення.
У веденні справ із Москвою стратегія Брюсселя була принципово комерційною. Узалежнюючи Росію від європейських ринків та інвесторів, Європа сподівалась, що вона зможе змусити Москву поважати міжнародні комерційні та політичні правила і стати добрим громадянином світу. Основна ідея цієї стратегії полягала в тому, щоб затягнути Росію у Світову організацію торгівлі і в результаті підвести регіон, включаючи колишні радянські республіки, що не входять до ЄУ, до підписання великої торгівельної угоди.
Поки що ця стратегія не спрацювала, тому що Росія вірить у те, що має кращу стратегію: зробити Європу залежною від її енергоресурсів і контролювати енергетичний експорт своїх сусідів. Російське бачення інтеграції регіону під власною енергетичною та військовою парасолькою паралізувало ЄУ.
Європейська стратегія не могла бути успішною, тому що енергетичний ринок ЄУ фрагментований, націоналізований і олігополістичний. Це дозволило Росії розіграти проти Європи, яка стає все більш залежною від російського газу, класичну гру "поділяй і володарюй". Як наслідок, Європа мало що може зробити, щоб змінити протекціоністські тенденції, що з'являються в Росії. Минулого року Росія обмежила закордонні інвестиції у 42 сектори, такі як автомобілебудування, енергетика, фінанси і телекомунікації. Тепер російська урядова комісія з питань бюджету під керівництвом прем'єр-міністра Владіміра Путіна запропонувала підвищити мита в багатьох секторах, включаючи металургію і кораблебудування, де іноземці конкурують із російськими виробниками.
Будь-який зсув у наближенні Європи до Росії та її довготермінової здатності прикріпити Росію до світової економіки, базованої на правилах, має стартувати з енергетичної політики.
Прискорення реалізації планів ЄУ щодо будівництва єдиного енергетичного ринку могло б мати різносторонні вигоди. Це б сприяло значно більшій конкуренції між енергетичними постачальниками, відтак знизило б ціни для споживачів та сприяло б інвестиціям у внутрішньоєвропейські енергетичні вузли. Також це допомогло б пом'якшити негативний вплив на більшість східноєвропейських країн, коли ключові експортери енергії до Європи займатимуться маніпуляціями. Коли наступного разу Україна чи Росія зменшать поставки газу в регіон, Європа зможе краще компенсувати нестачу енергоресурсів у таких країнах, як Болгарія чи Угорщина. Більше того, це посилить ринкові позиції Європи, щоб протидіяти антиконкурентній поведінці таких російських енергетичних компаній, як Газпром.
Це класичний стиль стратегії ЄУ "знизу вгору": після внутрішньої лібералізації вона почне ставати сильнішою зовні та може скористатися важелем своєї ринкової позиції для того, щоб змусити інші країни також відкрити свої ринки і поважати правила. Проте малоймовірно, що зусилля Європи, направлені на те, щоб змусити Росію поважати міжнародні правила шляхом вступу в СОТ, досягнуть успіху. Однак не до кінця зрозуміло, чи Росія насправді хоче приєднатися до СОТ.
Кращою стратегією було б використати існуючі російські зобов'язання, як країни, яка поставила свій підпис під Договором про енергетичну хартію (ДЕХ) [Energy Charter Treaty], для того, щоб змусити її поважати міжнародні правила. Нічого дивного, що Росії не подобається ДЕХ, адже це один із небагатьох енергетичних договорів, який власне може обмежити російську енергетичну "гру мускулами". Москва справедливо заявляє, що вона підписала, але не ратифікувала ДЕХ. Вона також некоректно заявляє, що відтак не повинна виконувати умови цього договору. Коли Росія підписувала ДЕХ, вона погодилася дотримуватись його правил навіть до ратифікації. (Головним опонентом ратифікації ДЕХ та протоколів у Росії є Газпром, оскільки ДЕХ передбачає взаємний та недискримінаційний доступ сторін до інфраструктури видобутку та інфраструктури транспортування енергоресурсів, через що він побоюється втратити свою монополію як на транспортування російського, так і центральноазійського чи азербайджанського газу. Окрім того, Газпром вже не матиме підстав припиняти постачання газу в разі виникнення якої-небудь суперечки - Z)
Нещодавно для того, щоб ще більше заплутати ситуацію, президент Дмітрій Медвєдєв запропонував нову глобальну енергетичну хартію, що включатиме всі енергетичні ресурси і всіх світових енергетичних експортерів та імпортерів. Президент Єврокомісії Жозе Мануель Барозу розумно відхилив пропозицію Медвєдєва для ЄУ і Росії разом стати ініціаторами цього нового енергетичного пакту. Але в деяких європейських країнах, таких як Німеччина, ця ідея отримала схвальні відгуки.
Цей план є настільки нереалістичним, що, можливо, його єдина реальна ціль - відволікти ЄУ від її енергетичних проблем із Росією. Зважаючи на те, що будь-який прогрес у такій глобальній хартії залежатиме від прогресу переговорів щодо ядерної енергії з такими країнами, як Іран чи Північна Корея, або від згоди Уґо Чавеса на захист інвестицій в енергетичний сектор - в обох випадках це малоймовірно.
Тільки люди, зачаровані політичним романтизмом, можуть серйозно пропонувати глобальну енергетичну угоду. Кремль можна звинуватити в багатьох речах, але не у схильності до романтизму.
Європа не може діяти як регіональна суперсила, якщо вона не має спільної комерційної політики у питанні, що важить найбільше для її східних сусідів.
Постійні кризові зустрічі на найвищому рівні з Росією можуть слугувати приводом для захоплюючих заголовків ЗМІ. Але Європа найкраще працює, коли вона нудна, наприклад тоді, коли вона старанно працює над створенням свого єдиного ринку. Створення такого енергетичного ринку приверне увагу Москви.
Автор: Фредрік Еріксон [Fredrik Erixon] - директор Європейського центру міжнародної політичної економії [European Center for International Political Economy]
Назва оригіналу: Russia Divides and Rules Europe
Джерело: The Wall Street Journal, 02.06.2009
Зреферував Михайло Мишкало