До аналітики на зразок «Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном спровокувала Росія» або «Війну в Сирії розпочав Кремль» я уже звик. Але ось один колишній московський, а тепер київський журналіст вирішив пороздавати поради білорусам у ключі «Лукашенко нічого не вирішує, справжній господар Білорусі – у Кремлі». Сказати, що це неправда – майже нічого не сказати. Бо правда якраз протилежна: усі ці роки Путін і Лукашенко намагалися використати один одного, причому Путін намагався дати менше, а взяти побільше, а мета Лукашенка була цілком протилежна. Звісно, зараз, коли крісло під Лукашенком захиталося, ситуація стала дещо інакшою, але це зовсім інша, довга розмова.
Я хотів поговорити про Росію та її місце в дуже умовно «патріотичному» дискурсі. Грубо кажучи, у значній частині цього дискурсу панує два взаємно суперечливі уявлення: по-перше, все зло у світі – від Росії, по-друге, Росія настільки слабка, що от-от розвалиться. Це, звісно, не єдиний зразок одночасно слабкого і сильного уявного суб'єкта: так само водночас всесильним і неймовірно обмеженим у можливостях часто виступає п'ятий Президент. І нічого дивного в цьому нема.
Річ у тім, що така конструкція неодноразово використовувалася пропагандою: наприклад, умовна «Батьківщина» подається слабкою (щоб хотілося її захистити) і водночас сильною (щоб не виникало панічних настроїв). Але головна фішка пропаганди полягає якраз у тому, що існує певна інституція, яка відкручує «гарячий» і «холодний» краники відповідно до поточного політичного моменту. У нинішньому інформаційному середовищі якогось універсального модератора нема. І згадана вже Росія гуляє по просторах соціальних мереж у двох нічим не обмежених іпостасях: злого ґенія та хронічного невдахи. «Ну і хай собі гуляє, – може зауважити хтось, – що в цьому поганого?»
Погано перед усім те, що на наших очах утворюється інформаційна бульбашка, яка починає спонтанно продукувати пропагандистську картину світу сама для себе. І в центрі цієї картини зовсім не Україна, а навпаки – Росія. «Що ж, свинособакам (тут можна вписати будь-який інший образливий епітет щодо росіян) це не подобається? Отже, це дуже добре». Україна втрачає в такий спосіб статус суб'єкта і перетворюється на додаток до Росії, таку собі Антиросію, основним експортним продуктом якої є не творення власного ориґінального середовища, а лише видавлювання всього російського і протистояння всьому російському (звісно, є низка винятків: наприклад, російський репер, на концерті якого відтягувався син п'ятого Президента України, виявився не таким вже й поганим росіянином, практично навіть не ворожим).
Можете зі мною посперечатися, але скажу таке. Росія є важливим гравцем у світовій політиці, але гравцем далеко не найсильнішим і тим паче не наймудрішим. Загрозу з боку Росії варто враховувати, але приплітати Росію до кожного терористичного акту в Європі і до кожного збройного конфлікту у світі – абсурд. Так само абсурд заперечувати те, що світогляд сучасних українців сформувався і надалі формується в російськомовному культурному просторі. І що найнадійнішим способом це бодай частково змінити – абсолютно новий рівень викладання передусім англійської, але також німецької, іспанської, польської, румунської та інших мов в українських школах та ЗВО.
Ніколи ми не збудуємо нормальної України, якщо вперто і безглуздо робитимемо вигляд, що Росія нам абсолютно чужа. Але тим більше – якщо при цьому ми фактично нічого, крім Росії, не будемо розуміти, бо банально не матимемо ані досвіду, ані змоги. Пора просто вивести цю країну «за дужки» – там, де зараз перебувають наші інші сусіди. Наведу приклад: головний опозиційний політик Росії відомий усім, а от хто головний опозиційний політик Румунії? Отож.
Як це не банально, Росія повинна перестати бути центром нашого світу. І позитивним центром, і неґативним. Якщо ненавидиш – відпусти. Розумію, без Росії в самому центрі усіх подій світ виглядає набагато складнішим, багатограннішим і непередбачуванішим, зате реальнішим.
Ну і насамкінець хочу перепросити білорусів за купу неадекватної аналітики, маловартісних порад та відвертих знущань, які лунають з боку громадян України. Ці громадяни зазвичай використовують трагічні події в Білорусі для актуалізації якихось внутрішньоукраїнських політичних тем, що саме по собі досить низько. Зичу білорусам тверезого розуму, міцних рук і незламної віри. Ви обов'язково переможете.